Періодизація античної літератури1 і. Давньогрецька література

1. Архаїчна давньогрецька література:

1.1 Долітературний період (ХVІ – сер. ІХ ст. до н.е.)

1.2 Гомерівський період (VІІІ ст. до н.е.)

2. Класична давньогрецька література:

2.1 Післягомерівський період (VІІ – VІ ст. до н.е.)

2.2 Аттúчний період ² (V – ІV ст. до н.е.) - (“золота доба” давньогрецької літератури)

3. Давньогрецька література доби еллінíзму ³ (кінець ІV – ІІ ст. до н.е.)

4. Давньогрецька література доби римського панування (сер. ІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.)

Іі. Давньоримська література

1. Долітературний період (V – ІV ст. до н.е.)

2. Період розквіту й кризи Республіки (ІІІ – ІІ ст. до н.е.)

3. Період падіння Республіки (1-ша пол. І ст. до н.е.)

4. Період Принципату (становлення Імперії), або доба Октавіана Августа (2-га пол. І ст. до н.е. – поч. І ст. н.е.) – (“золота доба” давньоримської літератури)

5. Період розквіту й кризи Імперії (І – ІІІ ст. н.е.)

6. Період переходу до Середньовіччя (ІV – V ст. н.е.)

Міфологія як основа і джерело сюжетів, тем, образів і мотивів античної літератури

Слово “міфологія” має два значення: ‘наука, яка вивчає міфи’; ‘система, сукупність міфів’. Така система, сукупність міфів формувалася в кожного народу, а в давніх греків була настільки багатою, що й зараз вражає творчою фантазією маленького народу. Сучасна людина вживає безліч понять, слів, афоризмів (“скринька Пандори”, “яблуко розбрату”, “нитка Аріадни” та ін.), часто не задумуючись над тим, що їхній появі завдячує саме міфології давніх греків. Отже, елліни наче допомагають нам пізнавати життя, хоча й, з другого боку, ніби змушують дивитися на світ їхніми очима.

Історія людства чимось нагадує історію однієї людини, адже в ній є періоди “дитинства” цілих народів. Як дитина пізнає довкілля, так і ці народи пізнавали оточуючий світ, не завжди в змозі розумно, раціонально пояснити його явища. Скажімо, коли первісні люди потрапляли під зливу і намокали, причинно-наслідковий зв’язок відновлювався досить легко: пішов дощ (причина), і члени племені намокли. Та щодо з’ясування причин самого дощу або інших його наслідків (порозмивало звірині стежки, і неможливо вистежити дичину – а отже всі залишаться голодними або й помруть) справа була значно складнішою. Не знали давні люди законів природи, пояснюючи всі незрозумілі їм явища втручанням якихось фантастичних (міфічних) істот, в існування яких беззастережно вірили. Оцей первісно-дитинний світогляд і називається міфологічним.

З одного боку, він був значною мірою прагматичним, адже від визнання існування певних вищих потойбічних істот (духів, богів) до спроби впливу на них був один крок: тими ж греками приносилися пишні жертви, в т.ч. і людські. З другого боку, міфологічний світогляд був, сказати б, поетичним. Фантазії і сподівання, мрії й поривання, - все це не знає меж як у міфології, так і в художній творчості: скажімо так само, як Ікар летів до Сонця, летять до зірок безліч героїв найсучаснішої науково-фантастичної літератури.

Можливо, саме тому міфологічний світогляд і спонукав давніх греків широко застосовувати міфологію у художній творчості, де могли вільно “зустрітися” смертна людина і безсмертний бог, реальний еллінський базилевс (давньогрецький монарх, по-сучасному – цар¹) і міфічний підземний пес Кербер.