2. Із давньоримської літератури

Давньогрецька і давньоримська літератури, харак­тер їхніх взаємозв’язків

Протягом тривалого часу вважалося, що римська література по відношенню до еллінської вторинна, наслідувальна, і ставлення до її творів було приблизно таким, як у скульптурі ставлення до римських копій з давньогрецьких оригіналів.

Відверто кажучи, підстави для такого погляду були, бо очевидно, що римська культура поступається еллінській як за оригінальністю і масштабністю, так і за рівнем художньої довершеності. Промовистий факт: Юлій Цезар порівняв одного з найбільших римських драматургів Теренція із еллінським комедіографом Менандром, явно на користь останнього – він назвав свого земляка “напів-Менандром”, і цим усе сказано. Римляни підкорили греків силою зброї, а греки римлян – силою мистецтва.

Але все це зовсім не означає, що давньоримська література не має художньої вартісності і оригінальності, адже це одна з найцікавіших літератур світу. Неможливо навіть уявити собі всесвітньої літератури без довершеної лірики, скажімо, співця кохання Овідія, якого вважали своїм духовним батьком середньовічні провансальські трубадури, або класично довершених поезій Горація, що творчим доробком дійсно звів собі нетлінний монумент (пор. наслідування Пушкіна “Я памятник воздвиг себе нерукотворный…” або Рильського “Я пам’ятник собі поставив нетривалий…”). Годі уявити світове красне письменство й без переспівів або травестій “Енеїди” Вергілія, у якого запозичив сюжет Котляревський. Та й у драматургії, незважаючи на значну перевагу греків, римляни також сказали своє вагоме слово – скажімо, мотив знайденого скарбу, який зробив новоявленого багатія смішним, від Плавта (комедія “Горщик”) перейшов до Мольєра, а образ скупого став “вічним” у світовій літературі (Евкліон–Гарпагон–Шейлок–Гобсек–Плюшкін…).

Доба Октавіана Августа — “золота доба” давньоримської культури і літератури

Як відомо, вислів “золота доба” означає період найвищого злету, розквіту чого- або кого-небудь. Так, “золотою добою” давньогрецької літератури вважають творчість Есхіла, Софокла і Евріпіда, які працювали у V ст. до н.е. в Афінах, головному місті еллінського регіону Аттики (тому цей період ще називають аттичним).

Давньоримська література теж мала свою “золоту добу” – це час правління принцепса Октавіана Августа (кінець І ст. до н.е. – поч. І ст. н.е.), тому її називають ще “добою Августа”. Будь-яка плідна доба літератури – це діяльність талановитих письменників (немає талантів – немає і “золотих чи срібних діб”). У “добу Августа” розцвіли таланти передовсім ліриків: Вергілія, Горація, Овідія.

Вергілій був творцем національного римського героїчного епосу – “Енеїди”, в якій уславлювалася велич Риму та його вождів.

Крім того, він писав “пастуші пісні” – “Буколіки”, де оспівав не лише римську природу, а й мудрість правління Октавіана, і де, зокрема, була знаменита і таємнича четверта еклога, в якій зображено народження якогось “золотого хлопчика”, який принесе “золоту добу” на землю. До речі, в добу Середньовіччя християнські богослови тлумачили цю еклогу як провіщення народження Ісуса Христа, тому Вергілія називали “християнином до християнства”, а Данте у “Божественній комедії” обрав його, поганина, своїм провідником по Пеклу та Чистилищу.

Вергілій також продовжив традицію дидактичного (тобто повчального) епосу, батьком якого вважається еллінський поет Гесіод (VII ст. до н.е.), який, до речі, й увів до широкого обігу щойно згаданий вислів “золота доба”. Дидактичним епосом Вергілія є його поема “Георгіки” (від. “geo” – “земля”), де він описує різні сільськогосподарські роботи.

Горація недаремно називають теоретиком римського класицизму, його спадщина велика й різноманітна. Не було тогочасного ліричного жанру, де не сказав би свого слова Квінт Горацій Флакк: він писав оди і сатири, ямби і гімни. Крім того, саме Горацій є основоположником традиції поетичного повчання поетичного ж мистецтва (“До Пізонів”).

Овідій – один із найталановитіших ліриків світу. Любовно-почуттєва лірика (“Наука кохання”, “Засоби проти кохання”) раннього періоду його творчості за рівнем художньої довершеності не поступається ні філософсько-алегоричному доробкові (“Метаморфози”) середини його творчого шляху, ні довершеним “Сумним елегіям”, написаних у вигнанні, в дикій Дакії.

Як бачимо, “золота доба” римської літератури – це передовсім “золота доба” поезії. Література Стародавнього Риму пройшла період учнівства в еллінської: Вергілій у естетичному змаганні з Гомером і Гесіодом виборов право називатися творцем національного героїчного і дидактичного епосу; Горацій “…вперше скласти зумів по-італійському Еолійські пісні”; Овідій не поступався Анакреонтові в зображенні найтонших нюансів “науки ніжної пристрасті”.

Тематичне, жанрове та стилістичне розмаїття, а також художня довершеність римської поезії доби Октавіана Августа дають змогу зарахувати її до найяскравіших сторінок всесвітньої літератури.