12. Земельно-правовий аспект аграрної реформи в Росії середини XIX сторіччя.

Маніфестом 1861 селян звільнено з кріпосної залежності. Положеннями встановлювалися норми надання земельних ділянок: нижча та вища, а у степах-указна; викупна сума. Реформа призвела до утворення економічно неефективних господарств, що не були здатні забезпечити раціональне використання земель, а також до поширення черезсмужжя та дальноземелля.

Встановлювалися обмеження прав земель. Виникала проблема щодо сервітутів: надавалось лише право „через необхідність” - проходу , проїзду.

„Сервітут толоки” – можливість випасання худоби на чужих землях. Як наслідок видано Повеління Його Величності „Про право на випасання на полях загальної сівозміни у нерозмежованих маєтках південно-захіного краю”.

13. Розвиток земельно-правового регулювання в період другої половини XIX – початку XX сторіччя. Земельно-правове значення Столипінської аграрної реформи в Росії.

Після півсторічного періоду відносного спокою та стабільності у земельних відносинах, на початку ХХ-го сторіччя у державі назріла потреба у новій земельній реформі, яка покликана була розв´язати проблеми, породжені попередньою реформою 1861 р.: неефективне общинне землеволодіння, несумісне з інтенсивною системою землеробства, малоземелля (виключало використання основної на той час трипільної системи землеробства), черезсмужжя, дальноземелля, вузькоземелля, довгоземелля та земельні сервітути, що перешкоджали ефективному використанню землі (наприклад, сервітути випасання худоби по парі та стерні), завеликий обсяг громадських пасовищ (використовувалися менш ефективно, ніж приватні) тощо. Реформа, що отримала назву «столипінської», була спрямована на ліквідацію цих недоліків у землекористуванні за допомогою сприяння виходу з общини, заохочення купівлі та оренди земель селянами, заохочення переселення й ін. заходів. Вихід з общини всіляко заохочувався, до законодавства були внесені численні зміни, спрямовані на спрощення порядку виходу з общини. Розрізнялося «укріплення» земельних ділянок та виділ домогосподарко земельної ділянки «до одного місця».Продаж земель за сприяння Селянського банку здійснювався в першу чергу малоземельним селянам з урахуванням потреб в ліквідації недоліків землекористування, проте лише таким селянам, що мали необхідний інвентар для обробітку землі. Під час реформи 80 % купівлі землі відбувалося через Селянський поземельний банк, за його сприянням селянами було придбано біля 6 млн. десятин. Як і під час попередніх земельних реформ, реформа Столипіна знову покликала до життя нормативи набуття земель.

З 01.01.1906 по 01.01.1913 було створено понад 204 тис. одноосібних селянських господарств (6,8 % кількості селянських дворів) на площі 1296 тис. десятин. Відбулися величезні зрушення у структурі землекористування, що істотно підвищило ефективність використання земель.

14. Розвиток земельного права за часів срср.

Пореволюційний період:

Одним з перших актів радянської влади став Декрет «Про землю» від 26.10.1917 (передбачив скасування права власності на землю та запровадив принцип безоплатного землекористування; згодом став тлумачитися як такий, що запровадив націоналізацію всіх земель), який проте, поширив свою дію на Україну не одразу, а лише після видання 27.01.1920 Всеукраїнським революційним комітетом Постанови про поширення на Україну дії декретів РРФСР.

Земельні відносини у розглядуваний період регулювалися насамперед актами Всеукраїнського ревкому: Основними засадами організації земельної справи на Україні від 20.01.1920, Законом про землю від 05.02.1920 (ці два акти мали декларативний характер), Інструкцією про попередній розподіл колишніх нетрудових земель України у користування трудового землеробського населення від 05.02.1920, Положенням про земельні відділи губернських, повітових і волосних виконкомів від 28.02.1920, Положенням про державні показові господарства від 01.05.1920, затвердженим наркомом землеробства. 19.03.1918 року II Всеукраїнський з´їзд Рад схвалив «Тимчасове положення про соціалізацію землі», а 26.05.1919 видано Декрет ВУЦВК «Про соціалістичний землеустрій і про перехідні заходи до соціалістичного землекористування», а 29.11.1922 Президія ВУЦВК затвердила ЗК УСРР.

Прийнято Інструкцію по застосуванню закону про землю та про порядок здійснення робіт по соціалістичному землеустрою на Україні від 27.04.1921321, де передбачалися, зокрема, правила щодо ліквідації недоліків землекористування (черезсмужжя, вклинювання тощо).

Цікаво, що у перші роки радянської влади звернення до звичаєвого права як до «дійсно народного права» стало одним з гасел доби. Звичаєве право відігравало важливу роль у регулюванні суспільних відносин у «буремні роки», за умов відсутності належного законодавчого регулювання. Невдовзі, проте, воно було практично повністю витіснено писаним правом.

Ліквідовувалось землекористування заможних селян.

Передбачались максимальні та мінімальні розміри господарств.

У 1917 р. Декретом про землю було ліквідовано приватну власність на землю та заборонено її оренду , хоча оренда землі і продовжувала існувати у прихованих формах. Але вже у 1922 р. за гострої потреби в сільськогосподарській продукції радянський уряд був змушений дозволити оренду землі. Земельний кодекс 1922 року сприйняв основні положення постанови ВУЦВК і РНК УСРР «Про надання незаможним селянським господарствам права тимчасової переуступки користування своєю землею» від 11.04.1922 і Основного закону про трудове землекористування, щодо надання незаможним селянським господарствам права тимчасової переуступки користування своєю надільною землею, і створив цілісне законодавче регулювання земельних орендних відносин. Були поширені і приховані форми оренди землі, наприклад, найом робітника з реманентом для обробітку землі і перевезення врожаю зі сплатою половини врожаю (по суті, це була оренда на кабальних умовах), т. з. «супряга» (об´єднання дворів з різною забезпеченістю реманентом і робочою худобою, у якому слабка сторона оплачувала винагороду частиною врожаю).

Земельний кадастр фактично ліквідується (лише у 1950-х рр. він буде замінений системою державного обліку земель). Поряд із забезпеченням зрівняльного перерозподілу земель, вживаються заходи щодо «остаточного реформування земельних відносин»: 1) міжволосний розподіл земель; 2) розподіл земель у волості з відведенням селам, товариствам, артілям, утворення висілків на вимогу населення; 3) відведення земель державним і громадським установам, заводам, шахтам, фабрикам, дослідним станціям тощо; 4) відведення присадибних земель у сільській місцевості; 5) відведення земель селам і селищам міського типу; 6) уточнення меж між губерніями і повітами; 7) упорядкування земельного фонду, призначеного для розміщення переселенців.

У прийнятих в перші роки після революції нормативно-правових актах не було прямої вказівки на підвідомчість земельних спорів, у зв´язку із чим протягом квітня-липня 1920 р. між Наркоматом землеробства і Наркоматом юстиції тривала суперечка щодо розмежування їх компетенції у справі вирішення земельних спорів. У результаті наркомати дійшли компромісної позиції (викладена у спільному роз´ясненні від 17.08.1920), за якою повітовим і губернським земельним відділам підвідомчі всі спори, що виникають під час землеустрою і виходять з його суті, крім спорів у існуючих трудових господарствах, які вирішуються народними судами. Земельні спори повинні вирішуватися земельними відділами відповідно до Тимчасового положення про народні суди УСРР та інструкції до нього.

Колективізація:

Об´єднання селянських господарств у колективні господарства (артілі), були передбачені затвердженим ЦВК СРСР Законом «Загальні начала землекористування та землеустрою» від 15.12.1928, Законом «Про заходи по соціалістичній перебудові сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством» від 01.02.1930, затвердженим ЦВК та РНК СРСР, постановою ЦВК та РНК СРСР від 03.09.1932 «Про створення сталого землекористування колгоспів», Примірним Статутом сільськогосподарської артілі, затвердженим РНК СРСР та ЦК ВКП (б) 17.02.1935, постановою РНК СРСР від 07.07.1935 «Про видачу сільськогосподарським артілям державних актів на безстрокове (вічне) користування землею».

Вживаються планомірні кроки до викорінення оренди землі. У 1937 р. запроваджується практично повна заборона оренди. Можливість оренди зберігалася лише у окремих, спеціально обумовлених винятках: наприклад, вона була передбачена п. 12 Положення про землі транспорту, затвердженого постановою ЦВК та РНК СРСР від 07.02.1933.

Примірним статутом сільськогосподарської артілі 1935 р. передбачалося нормування розмірів присадибних земельних ділянок у статутах артілей. У подальших тримірних статутах спочатку сільськогосподарської артілі, а потім і колгоспу тенденція до нормування розмірів присадибних наділів була збережена.

У 1939 р. приймається перший загальносоюзний стандарт, що регулює санітарно-гігієнічний аспект планування та забудову населених пунктів: ОСТ 900014-39 «Санітарні норми та правила будівельного проектування», затверджений Комітетом у справах будівництва при РНК СРСР 14.02.1939, який запроваджує у законодавство надзвичайно важливий земельно-правовий норматив - норматив санітарно-захисних зон.

ВВ та повоєнний період:

З метою забезпечення армії та населення продуктами харчування при підприємствах та організаціях організовується широка мережа підсобних господарств, розвивається колективне та індивідуальне городництво.

За декретом німецьких окупаційних властей «Земельна реформа» 1942 року встановлювалося три форми землекористування: 1) громадські господарства, 2) землеробські товариства, 3) індивідуальні господарства. Скасовувалася дія Статуту сільськогосподарської артілі. У червні 1943 року було видано декларацію «Про введення селянської земельної власності», де йшла мова вже не про «право користування», а про «право власності» на землю. Проте роль цих актів була здебільшого пропагандистською, їх видання не призвело до істотних зрушень у земельних відносинах.

В Указі Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків», постанові Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 про порядок застосування цього Указу передбачалося нормування земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва. Тенденція до нормування розмірів цих ділянок зберігалася і в подальшому.

01.12.1958 у розвиток вже існуючих будівельних норм і правил Держбудом СРСР за дорученням Ради Міністрів СРСР були затверджені Правила і норми планування і забудови міст. Було прийнято також ряд відомчих нормативних актів, які містили нормативи відведення стосовно, насамперед, земель «спеціального призначення». Пізніше ці відомчі нормативні акти були замінені аналогічними актами, затвердженими постановами урядів союзних республік, а згодом, з 01.01.1967 - єдиною системою будівельних норм і правил колишнього СРСР, багато з положень якої є чинними й нині. Будівельні норми, які передбачають норми відведення земельних ділянок для різних потреб, практично усі дісталися нашій правовій системі «у спадок» від СРСР, причому прийняті вони ще у 70-і pp. минулого сторіччя.

Постанова Ради Міністрів СРСР від 31.12.1954 «Про єдиний державний облік земельного фонду СРСР» передбачила запровадження обліку не лише кількості, але і якості земель та угідь, що стало вагомим кроком в напрямку запровадження повноцінного земельного кадастру.

Важливе значення для початку широкомасштабних меліоративних робіт в СРСР відіграла постанова ЦК КПРС та РМ СРСР «Про широкий розвиток меліорації земель для одержання високих і стійких врожаїв зернових і інших сільськогосподарських культур» 1966 р.

Замість Закону «Загальні начала землекористування і землевпорядкування» 1928 р. у 1968 р. прийнято Основи земельного законодавства СРСР, а на їх розвиток у 1970 р. ухвалений новий ЗК УРСР. У 1969 р. Примірний статут був обов´язковим не лише для колгоспів і колгоспників, а і для всіх суб´єктів, що вступали у правовідносини із колгоспами.

Комплексна стандартизація в галузі охорони природи та використання природних ресурсів (у тому числі і землі) започаткована в СРСР стандартом ГОСТ 17.0.001-76 «Система стандартів в галузі охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів. Основні положення» (далі - ССОП). Така система (ССОП) передбачає встановлення стандартного регулювання відносно дев´яти об´єктів стандартизації, у тому числі методології та методики охорони природи і раціонального використання природних ресурсів (терміни і визначення, класифікація, методи контролю тощо), ґрунтів, земель, надр. В рамках ССОП було створено систему стандартів, що на сьогодні відіграє велике значення для регулювання земельних відносин. Більшість стандартів, що входять до ССОП, залишаються чинними в Україні й по сьогоднішній день як міждержавні стандарти відповідно до «Угоди про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації» від 13.03.1992, до якої приєдналася Україна.

Санітарно-гігієнічні нормативи стану ґрунтів з´являються лише у 1980 р. Гігієнічне нормування концентрації хімічних речовин у ґрунтах помітно відставало у розвитку в порівнянні з нормуванням по відношенню до водного та повітряного середовища, що неодноразово відзначалося вченими-правниками, медиками та екологами. Позитивна тенденція в цьому відношенні окреслилася лише наприкінці 80-х pp., і останнім часом вона, на жаль, була втрачена.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.10.1985 «Про підсобні сільські господарства підприємств, організацій, установ» визначено порядок створення підсобних господарств та надання їм у користування земельних ділянок.

Земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва та присадибні ділянки. Розміри земельних ділянок нормувалися у ЗК УРСР 1970 р. (ст. ст.. 78, 88, 106-1 та ін.), а згодом - і у ЗК 1990 р. (ст. ст.. 56, 59, 52, 67 та ін.).

Із прийняттям Основ земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік оренда була заборонена повністю. Така заборона була відтворена у ЗК УРСР 1970 р. (ст. 169).

Заборона оренди землі зберігалася до кінця 1980-х рр. Уперше це поняття було знову «узаконено» у постанові ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи щодо розвитку особистих підсобних господарств громадян, колективного садівництва та городництва» від 19.09.1987, де колгоспам рекомендувалося, а радгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам - дозволялося здавати землю в оренду. Оренда згодом була також передбачена (на рівні загальних декларацій) у 1988 р. в Законі СРСР «Про кооперацію в СРСР» (п. 2 ст. 35) та у Примірному статуті колгоспу (п. ІІ), прийнятому ГУ Всесоюзним з´їздом колгоспників. Згодом орендні відносини були законодавчо врегульовані Указом Президії Верховної Ради СРСР від 07.04.1989 «Про оренду й орендні відносини в СРСР».

Від положень про оренду землі варто відрізняти норми про т. з. «орендний підряд», вміщені, зокрема, у Основах законодавства СРСР та союзних республік про оренду від 23.11.1989. Незважаючи на свою назву, орендний підряд стосувався лише внутрігосподарських відносин з організації роботи на підприємстві та системи її оплати і не передбачав оренди землі в суворому розумінні.

У 1970-і рр. до внутрігосподарського та міжгосподарського землеустрою додається нова функція управління - прогнозування та планування використання земель у Генеральних схемах використання земельних ресурсів, схемах землевпорядкування областей і районів та ін.

10.06.1977 прийнято постанову Ради Міністрів СРСР «Про порядок ведення державного земельного кадастру». На її підставі створена єдина загальносоюзна методика з оцінки земель.

«Радянський» етап розвитку земельного права закінчився із прийняттям постанови ВРУ «Про земельну реформу» 18.12.1990, після чого відбулося практично повне оновлення земельного законодавства.