35. Порядок паювання земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Таким чином, процедура паювання земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств передбачає: • звернення з клопотанням громадян, що мають право на отримання земельних ділянок у власність, до місцевої ради або районної адміністрації (ч. 2 ст. 25, ч. З ст. 118 ЗКУ); • розгляд клопотання радою або адміністрацію (у місячний термін) та надання дозволу на розробку проекту приватизації (ч. 4 ст. 118 ЗКУ); • розробка проекту приватизації земель землевпорядною організацією (спеціальні вимоги до проекту викладені у ст. 25 ЗКУ); • погодження проекту приватизації (сч. 30 ЗУ «Про землеустрій»); • державна землевпорядна експертиза проекту приватизації (якщо вона проводиться як вибіркова - ст. 186 ЗКУ, ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації»); • затвердження проекту приватизації (ст. 30 ЗУ «Про землеустрій», ч. 2 ст. 25, ч.5ст. 118 ЗКУ); • перенесення меж земельних ділянок в натуру, оформлення, видача та реєстрація державних актів на право власності на землю, реєстрація права власності на земельні ділянки (ці стадії процедури детально розглядалися у попередніх темах).

36. Поняття, види та загальна характеристика обмежень та обтяжень прав на землю.

На відміну від загального правила, встановленого ч. 2 ст. 319 ЦКУ, (« [в]ласник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону»), обсяг права користування земельною ділянкою є обмеженим і обумовлюється цільовим призначенням земельної ділянки: земельна ділянка може (і повинна) використовуватися лише за цільовим призначенням (ст. ст.. 91, 96 ЗКУ).

Охоронні зони (див. ст. 112 ЗКУ) можна визначити як території із обмеженим режимом використання, що встановлюються навколо особливо цінних та/або вразливих об´єктів з метою їх охорони.

Зона санітарної охорони [джерел водопостачання] - «територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд»

Санітарно-захисні зони - території з обмеженим режимом землекористування, де забороняється розміщення об´єктів, пов´язаних з постійним перебуванням людей (таке визначення випливає зі ст. 114 ЗКУ). Встановлюються навколо шкідливих об´єктів з метою захисту населення та територій від їх впливу.

Зони особливого режиму використання земель - території з обмеженим режимом використання, які встановлюються навколо військових об´єктів з метою їх фізичної охорони, а також для захисту населення від впливу таких об´єктів (таке визначення випливає із ч. 1 ст. 115 ЗКУ, ст. З ЗУ «Про використання земель оборони»).

Перелік обмежень, зазначений у главі 18 ЗКУ «Обмеження прав на землю» і розглянутий вище, не є вичерпним. (зони особливого режиму забудови, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, берегові смуги водних шляхів, зелені зони, зони радіоактивно-забруднених територій, зони надзвичайних екологічних ситуацій)

Різновидом обтяжень земельних ділянок є встановлення ренти, емфітевзис та суперфіцій, сервітут.