35. Біоценоз та біогеоценоз.

Угрупування організмів пов'язані з неорганічним середовищем різноманітними матеріально-енергетичними зв'язками. Таким чином, угрупування утворюють з неорганічним середовищем певну систему, в який потік атомів, що пов’язане з життєдіяльністю організмів, має тенденцію замикатися у кругообіг.

Біотоп – це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування.

Біоценоз – це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що заседяє біотоп. Кожний біоценоз складається з фітоценозу (угруповання рослин), зооценозу (угруповання тварин) та мікроценозу (угруповання мікроорганізмів).

Для підтримання кругообігу речовин у системі необхідна наявність запасу неорганічних молекул, у формі що засвоюється трьома функціонально різними екологічними групами організмів: продуцентами, консументами і редуцентами.

Продуцентами називають автотрофні організми, які здатні будувати свої тіла за рахунок неорганічних сполук.

Консументи – це гетеротрофні організми, які споживають органічну, речовину продуцентів або інших консументів і трансформують її у нові форми.

Редуценти живуть за рахунок мертвої органічної речовини, яку вони переводять знову у неорганічні сполуки. Класифікація ця відносна, так як і консументи, і самі продуценти виступають частково у ролі редуцентів, протягом життя виділяючи у навколишнє середовище мінеральні продукти обміну речовин.

Поняття про біогеоценоз. В екології разом з розвитком концепції екосистем розвивається вчення про біогеоценози, автором якого був академік В.М. Сукачов (1940). ''Екосистема" та "біогеоценоз" - поняття досить близькі, але перше може застосовуватись для систем любого рангу, у яких здійснюється кругообіг речовин, а «біогеоценоз» - поняття територіальне - воно відноситься до таких ділянок суші, які зайняті певними одиницями рослинного покриву – фітоценозами. Наука про біогеоценози — біогеоценологія виходить з геоботаніки і спрямована на вивчення функціонування екосистем в конкретних умовах ландшафту в залежності від властивостей ґрунту, рельєфу, характеру оточення біогеоценозу і складових його первинних компонентів гірських порід, рослин, мікроорганізмів.

Біогеоценологія розглядає поверхню Землі як сітку біогеоценозів, які пов'язані між собою через міграцію речовин, але у певній мірі автономних і специфічних за своїми кругообігами.

41. Вчення про біосферу.

Вперше термін біосфера – сфера життя, був використаний австрійським вченим геологом Едуардом Зюссом ще в минулому столітті. Вернадський розглядає життя як вищу форму розвитку матерії на Землі. Живі організми, стверджує вчений, перетворюють космічну сонячну енергію у земну, хімічну і створюють нескінченну різноманітність нашого світу. Ці живі організми своїм диханням, своїм живленням» своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розмноженням, постійним використанням своєї речовини, а головне тривають сотні міліонів років. Отже, біосфера – це оболонка Землі, яка включає частини атмосфери, гідросфери, літосфери, заселені живими організмами. Біосфера в сучасному розумінні – це глобальна відкрита система, потік сонячної енергії, який надходить з космосу і утворені в процесі життєдіяльності організмів речовини, які із різних причин випали із біологічного кругообігу. Такий підхід дає підстави вважати біосферу централізованою кібернетичною системою, оскільки в ній один елемент – живі організми, відіграє домінуючу центральну роль у функціонуванні системи в цілому. Різноманіття в основному і створюється живими організмами. Досить сказати, що сьогодні на Землі існує близько 2 млн. видів організмів, з них частка рослин становить 509 тис, а тварин 1,5 млн. видів. Характерна особливість біосфери, як плівки життя, це її гетерогенність, мозаїчність, причому кожна окрема однорідна ділянка (біогеоценоз, геосистема) здатна до саморегуляції і повного відновлення біоти. Екосистеми перебувають у постійній взаємодії одна з одною, створюючи разом гіганський кругообіг речовин в межах біосфери.