26. Зміст, визначення та об’єкти заповідної справи.

Заповідна справа – термін який широко використовується й є загальноприйнятим. Одні розглядають заповідну справу як сферу практичної діяльності щодо створення природоохоронних територій та забезпечення виконання ними необхідних ф-цій. Інші – у тому, що заповідна справа є формою наукової та практичної діяльності із збереженням природи в межах спеціально створених для цієї мети територій та об’єктів. Мета заповідної справи – зберегти й відтворити природні комплекси чи їх окремі компоненти на спеціально призначених для цього територіях. Шляхи досягнення мети різні (наукові практичні економічні), однак їх спрямованість на досягнення спільної мети визначає те, що заповідна справа являє собою цілісний напрям людської діяльності. Він охоплює як наукові пошуки, так і практичні заходи. Отже, заповідну справу можна визначити, як теорію і практику збереження та відтворення природних комплексів і їх компонентів, а також їх раціональне використання в межах територій та об’єктів природно заповідного фонду. Однак, на даний час заповідна справа у науковому відношенні являє собою не окрему науку чи науковий напрям, а комплекс наук, чиї закони, закономірності, концепції та інші положення і методи знаходять застосування при вирішенні питань, важливих для охорони природи на територіях та об’єктах ПЗФ. Об’єктами заповідної справи є природні територіальні комплекси, їх компоненти (рослинний та тваринний світ, а також геологічні утворення, водні тіла, ґрунти), які становлять цінність з природоохоронної точки зору. Зокрема це природні комплекси в межах існуючих територій ПЗФ. Предмет вивчення заповідної справи – це види і форми заповідання природних територій (ландшафтів) і об’єктів.

18. Поняття про місто. Особливості сучасних міських систем.

Місто – це система в якій присутнє, унікальне поєднання територій, людей, які його населяють, інфраструктури, яка забезпечує комплексне комфортне існування , певне культурне та соціальне середовище, технічну сферу, що виробляє матеріали для блага та певну природну частину, що не зазнала впливу людської діяльності.

М.А. Голубець – виділив у місті 3 (три) підсистеми:

1) природна – включає ту частину земної поверхні на якій розташоване місто разом з його геологічною будовою, ґрунтовим покривом,гідрологічними особливостями та кліматом.

2) технічна – це всі об’єкти, споруди та предмети, котрі штучно створила людина в процесі господарської діяльності, з метою підвищення комфортності життя (будинки, заводи, транспорт). Технічна сфера в наш час у містах практично повністю поглинула природну, що в свою чергу призвело до ряду проблем.

3) соціальна – включає населення міст, в тому числі управлінські структури, котрі здатні керувати технічною підсистемою, оптимізуючи її вплив на природну.

Урбоекологія – це розділ екології , що вивчає особливості взаємодії міського середовища із довкіллям, а також досліджує проблеми міст та шляхи їх вирішення.

Місто – це територія скупченого зосередження людей, що огороджена від прилеглих територій стіною (використовувалось в давнину). Сучасне місто – досить крупний населений пункт, що характеризується зайнятістю населення в промисловості, сфері обслуговування, культурі та освіті. Основна ознака сучасних міст – висока комфортабельність життя (наявність комунального транспорту, можливості для спілкування, відпочинку і т.д.).

В Україні містами вважають будь-який населений пункт із кількістю осіб понад 10 тис. Класифікація міст України:

10-50 тис. осіб – малі міста;

50-100 тис. осіб – середні міста

100-250 тис. осіб – великі міста

Понад 250 тис. осіб – крупні міста.

Позитивні особливості життя у сучасному місті:

- наявність місць працевлаштування та освіти;

- широкий вибір закладів культури, торгівля та розважальних закладів;

- забезпечення населення транспортом;

- наявність водо-, газо-, теплопостачання;

- випуск газет та журналів;

- можливість використовувати релігійні споруди різних конфесій.

Негативний вплив на довкілля розпочався наприкінці 18 ст., у зв’язку з стрімким розвитком промисловості, після винайдення парового двигуна. Першою урбанізованою країною стала – Велика Британія.

Негативні особливості життя в місті:

- високий рівень забруднення;

- переважання багатоповерхової забудови, що призводить до відокремлення людини від поверхні Землі;

- розвиток міських хвороб (інфекції і т.д.);

- втрата міським населенням сімейних цінностей, поширення шкідливих звичок, збільшення рівня злочинності;

- високий рівень шуму, що призводить до стресів;

- утворення великої кількості сміття;

- знищення природних екосистем.

Субурбанізація – місто допомагає прилеглому селищу перерости у місто.

Мегаполіс – злиття великих міст.