Міністерство освіти і науки України
Волинський національний університет ім. Лесі Українки
Індивідуальне науково-дослідне завдання
з курсу Порівняльне Конституційне Право
на тему:
Конституційне закріплення правового статусу іноземців, осіб з подвійним громадянством, апатридів та біженців у законодавстві різних держав
Підготувала
Студентка 14 групи
Факультету міжнародних
відносин
Перевірила
Шевчук Л.М.
Луцьк 2011
ПЛАН
Вступ: поняття правового статусу особи.
Правовий статус іноземців, апатридів, біпатридів та біженців в Україні
Правовий статус іноземців та апатридів
Правовий статус біженців
Правовий статус біпатридів
Правовий статус іноземців, апатридів, біпатридів та біженців у інших державах.
Висновки.
Список використаних джерел.
ВСТУП
Правови́й ста́тус — сукупність різних прав і обов'язків суб'єктів, закріплених нормами всіх галузей права.
Норми конституційного права складають лише основоположну галузь законодавства. Тому конституційне право виконує специфічну роль в закріпленні правового статусу людини і громадянина. Вона закріплює основи правового статусу особи, визначне її становище у державі і в суспільстві, в той час як інші галузі права фіксують права і обов'язки в певних сферах життя: майновий, трудовий, сімейний тощо.
Конституційний статус — основні права, свободи і обов'язки особи, закріплені в Конституції України. Конституційний статус включає невелику, але найбільш важливу частину всіх прав і свобод.
Правове становище — сукупність прав, свобод і обов'язків, що реалізуються.
Воно відрізняється від правового статусу, в першу чергу, за обсягом. Так, конституційний статус визначається нормативним документом, який має вищу юридичну силу.
Принципи конституційного статусу особи в демократичний державах:
Людина, її права і обов'язки — найвища цінність;
Всі громадяни мають права і свободи від народження;
Громадяни мають рівні права;
Основні права і свободи громадян є невідчужуваними;
Здійснення прав і свобод людини і громадянина не повинно порушувати права і свободи інших людей;
Основні права і свободи гарантовані державою.
Структура конституційного статусу особи:
Конституційні права — юридично визнані можливості людини обирати вид і міру своєї поведінки, які можуть бути реалізовані лише при умови виконання відповідного (кореспондуючого) юридичного обов'язку держави в особі державних органів, посадових осіб, інших суб'єктів права (наприклад, конституційне право на житло).
Конституційні свободи — такі правомочності особистості, які можуть бути реалізовані самостійно, без вступу у правовідносини з іншими органами держави, посадовими особами та іншими суб'єктами права. Наявність конституційних свобод передбачає лише невтручання з боку інших.
Конституційні обов'язки — передбачені і закріплені в Конституції певні вид і міра необхідної поведінки (обов'язок платити податки, охороняти навколишнє середовище, захищати Батьківщину). Обов'язок в принципі не передбачає можливість вибору, але межі вибору є. особливість конституційних обов'язків в тому, що за їх невиконання передбачена відповідальність не Конституцією, а цілою системою норм, які відносяться до різних галузей законодавства
Правовий статус іноземців, біженців біпатридів та апатридів в Україні
Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави (ст.1). Тобто, правовий статус іноземця та апатрида майже не відрізняється за своєю суттю. Єдина відмінність полягає у відсутності дипломатичного захисту чи військового зобов’язання. До апатрида також практично неможливо застосувати інститут екстрадиції. Під правовим статусом іноземців слід розуміти сукупність гарантованих прав і свобод, а також юридичних обов'язків, що визначені й закріплені у Конституції України та законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства - це частина загального правового становища в суспільстві, прав, свобод, та обов'язків людини і громадянина, що надзвичайно важливо у зв'язку з розвитком світових міграційних процесів. Нова правова система, встановлена Конституцією України, стає реальною базою подальшого вдосконалення державно-правового статусу особи, включаючи мігранта, що в свою чергу має принципове значення для зміцнення демократії, гарантування конституційних прав і свобод людини. Основні права, свободи та обов'язки іноземців перед-бачені статтями 21-68 Конституції України і статтями 7-24 Закону України "Про правовий статус іноземців". Так, іноземці не обмежуються в праві:
займатися інвестиційною та підприємницькою діяльністю (якщо інше не випливає із законів України);
на соціальний захист (відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України);
на недоторканість особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, на таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, на повагу до гідності;
на звернення до суду та, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, до інших державних органів для захисту їх майнових та немайнових прав. Відповідно до статей 423-424 Цивільного процесу-ального кодексу України іноземні громадяни і особи без громадянства мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Проте зако-нодавством України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо громадян, підприємств І організацій тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав громадян, підприємств або організацій України.
Іноземці, які постійно проживають в Україні, крім того, мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України:
працювати на підприємствах, в установах і організа-ціях або займатися іншою трудовою діяльністю. Так, у разі постійного проживання в Україні іноземці можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановленому для громадян України. Іноземці, які перебувають тимчасово, або в'їхали з метою працевлаштування в Україні повинні отримати відповідний дозвіл (Постанова Кабінету Міністрів України “Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні від 1.11.99р.);
користуватися медичною допомогою.
одержати жиле приміщення (якщо інше не передбаче-но законодавством України);
вступати до легалізованих громадських організацій (якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих організацій).
Правовий статус іноземців, у тому числі тих, які не проживають в Україні постійно, може мати істотну специфіку, яка визначається іншими актами законодавства України і по-лягає, зокрема, в наступному:
1) цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є, а цивільна дієздатність особи без громадянства - за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання.
2) питання про кримінальну відповідальність дипломатич-них представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними законами і міжнародними договорами не підсудні в кримінальних справах судам України, в разі вчинення цими особами злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом; особи без громадянства, які перебувають в Україні, несуть кримінальну відповідальність за злочини, які вони вчинили за межами України, за Кримінальним кодексом України, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України.
3) питання про адміністративну відповідальність іноземців, які згідно з чинними законами і міжнародними договорами користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішується дипломатичним шляхом (ст-16 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
4) шлюби між іноземними громадянами, укладені в Україні у посольствах або консульствах іноземних держав, визнаються дійсними в Україні на умовах взаємності і якщо ці особи в момент одруження були громадянами держави, яка призначила посла або консула;
5) фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. (ст.5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.);
6) громадяни інших держав, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, користуються всіма пільгами, що передбачені законодавством України про ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, у разі переїзду на по-стійне місце проживання в Україну
7) громадяни інших держав, що перебували в складі колишнього Союзу РСР, які є ветеранами війни, користуються всіма пільгами і перевагами, передбаченими Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р. у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну (ст.19 цього Закону);
Тут слід зазначити, що закон в окремих випадках обходить увагою осіб без громадянства, які постійно проживають на території України. Наприклад, не зрозуміло, чому вони, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну, позбавлені права користуватися пільгами, що передбачені законодавством України про ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи або пільгами і перевагами, передбаченими Законом України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" тощо.
Іноземці не мають права:
1) бути засновниками і членами політичних партій., але можуть бути засновниками і членами громадських організацій
2) обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах
3) одержувати у власність земельні ділянки. Але спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю іноземних громадян, а також особи без громадянства можуть одержати їх в оренду;
4) вести селянське (фермерське) господарство;
6) бути адвокатами, аудиторами і нотаріусами
7) бути державними службовцями, у тому числі військовослужбовцями.
Щодо окремих прав іноземців в законодавстві України встановлені такі обмеження:
1) священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігій-ної організації.
2) іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю тільки на підставі дозволу на працевлаштування
3) іноземці, які не проживають постійно в Україні, мають оплачувати своє навчання, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України; визнання еквівалентності атестатів і дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань іноземців здійснюється в порядку, передбаченому міжнародними договорами;
4) іноземцям та особам без громадянства, які прибувають в Україну на строк понад три місяці, віза на в'їзд в Україну видається дипломатичними представництвами та консульськими установами України за умови пред'явлення ними документа про відсутність у них ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.
5)громадяни тих держав, в яких передбачено обмеження доступу громадян України до їх державних архівів, можуть бути обмежені Кабінетом Міністрів України в доступі до документів Національного архівного фонду України, які є державною власністю
6) в'їзд на територію України іноземців з країн, де зареєстровано особливо небезпечні хвороби, дозволяється лише за наявності документів, передбачених міжнародними угодами і санітарним законодавством України;
8) іноземці можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній тільки в порядку, встановле-ному Кабінетом Міністрів України
Особливий статус на території України мають біженці. Відповідно до Закону України «Про біженців» біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком ї обґрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, ; перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не і може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Біженці, на відміну від інших іноземців, не користуються дипломатичним захистом своєї держави та не пов'язані з ним будь-якими зобов'язаннями, вони мають право на отримання різної допомоги. Крім того, біженець не може бути висланий або примусово повернений до держави, де він може стати жертвою переслідувань. У Законі України “Про біженців” відображено правові економічні та організаційні гарантії прав людей, які вимушено залишили державу свого громадянства або державу свого постійного місця проживання. Завдяки прийняттю цього Закону стало можливим створення органів міграційної служби в Україні. 22 червня 1994 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову “Про створення органів міграційної служби в Україні” № 428. Крім того, в Законі України “Про біженців” визначено правовий статус біженців в Україні, їх права та обов'язки. Біженцям надаються достатньо широкі права: вони мають право на трудову діяльність, на отримання у власність майна, на медичну та грошову допомогу, пенсії, на навчання і т. п.
Важливим правовим актом у сфері міграційних процесів є Закон України “Про правовий статус іноземців”, прийнятий у лютому 1994 року. У ньому закріплено права, свободи і обов'язки іноземців, які проживають або тимчасово знаходяться в Україні, вони є рівними з громадянами України в правах й обов'язках, за виключенням участі в роботі політичних партій, участі в референдумах, не можуть бути вибраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, на них не розповсюджується загальна військова повинність.
Принцип невизнання подвійного громадянства записаний у ст. З багатосторонньої Гаазької конвенції 1930 р. “З деяких питань стосовно колізій законів про громадянство”. Але цю конвенцію ратифікували лише 13 держав, тому вона не набула значення загальновизнаної норми міжнародного права. Проте у національному праві багатьох держав подвійне громадянство не визнається. Так, ст. 2 Закону України “Про громадянство України” встановлює: “Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України”. Незважаючи на це, біпатриди фактично існують, через те перед судами й посадовими особами постійно постає проблема визнання критерію встановлення єдиного законного громадянства біпатридів з точки зору як національного, так і міжнародного права. Якщо перед національним або міжнародним судом постає проблема встановлення громадянства біпатридів, судді користуються прецедентом, створеним Міжнародним судом ООН у справі Нотте-бома. який був за документами одночасно громадянином Ліхтенштейну і Гватемали. Згідно з вердиктом Міжнародного суду громадянство біпатридів у спірних справах встановлюється за концепцією ефективної громадянської належності, тобто керуються такими критеріями, як місце постійного проживання (доміцилій), місце роботи, місце реального користування громадянськими й політичними правами, володіння нерухомою власністю. Проте з огляду на те, що подвійне громадянство в Україні не дозволяється, про правовий статус таких осіб можна говорити небагато. Їх статус мало в чому відрізняється від правового статусу іноземців чи апатридів. Тобто, вони наділені майже тим самим спектром прав, обов’язків і свобод, що й вищезгадані категорії осіб.