14. Гідрологія поверхневих вод.

Гідрологія льодовиків. Льодовик - це природне скупчення фірну і льоду, якому властивий самостійний рух. Льодом вкрито близько 16 млн. км2 поверхні суші. Якщо цей лід розтане, рівень Світового океану підійметься на 66 м. Льодовики є гірські й покривні.

Основна причина виникнення та існування льодовиків – клімат, тобто додатний сніговий баланс і тривалий період існування від’ємних температур повітря.

Крім кліматичних умов, утворенню льодовиків сприяють і геоморфологічні умови - значна висота, експозиція схилів, сприятлива орієнтація гірських хребтів відносно переносу повітряних мас, пологі чи увігнуті форми рельєфу, де міг би затримуватись сніг. Розвитку зледеніння сприяє така сукупність метеорологічних елементів, що наближає клімат місцевості до океанічного типу.

Основне джерело живлення льодовика - тверді атмосферні опади, що безпосередньо відкладаються. Нагромадження в льодовиках всіх видів атмосферних опадів, наметеного снігу, лавинного снігу та дощу називається акумуляцією.

Льодовики виступають як регулятори стоку. Під час посух відбувається інтенсивне танення льодовиків, і в річках з льодовиковим живленням максимальний стік зміщується в другу половину літа. Води льодовиків використовують не тільки для зрошення, а й для водопостачання та потреб гідроенергетики. Крім сприятливого впливу на стік, льодовики можуть бути причиною несприятливих процесів і явищ, зокрема можуть спричинювати катастрофічні повені і селі.

Гідрологія боліт. У розподілі боліт на Землі спостерігаються як широтні, так і довготні закономірності. Добре простежується широтна зональність боліт у .Європі, в Сибіру вона виражена не так чітко. В екваторіальному поясі багато боліт у басейні Амазонки, Оріноко, Конго, в Індонезії. В Індонезії й на Цейлоні на болотах ростуть досить високі ліси майже без трав’яного покриву.

Болота утворюються двома шляхами: у першому випадку заболочуванням певних ділянок суші внаслідок надмірного зволоження. Другий шлях утворення боліт – заростання водойм. За геоморфологічними, гідрологічними та геоботанічними ознаками торфові болота поділяють на три типи: низинні, перехідні та верхові.

Щодо їх гідрологічної ролі склалась думка, що вони зменшують середній стік, тобто із заболочених територій в ріки надходить менше води, ніж з інших територій. Болота дають торф, який використовується з давніх давен як паливо, а тепер - як добриво і хімічна сировина.

Гідрологія озер. Озеро – це природна котловина, заповнена водою, яка не має безпосереднього зв’язку з океаном.

За ступенем мінералізації озера поділяють на прісні з солоністю менше 1‰, солонуваті з солоністю від 1 до 25‰, солоні з солоністю понад 25‰.

В озерах води неоднорідні в просторі й часі. Водною масою називається великий об’єм води з більш-менш однорідними фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Головними характеристиками водної маси є температура, щільність, прозорість, мінералізація, вміст газів, вміст фіто- та зоопланктону тощо. Рух водних мас в озерах поділяється на постійний і тимчасовий. Постійний рух відбувається у вигляді течій, що виникають під впливом стоку річок, вітру, нерівномірного розподілу температури і тиску

В озерах перебувають різні організми. За кількістю органіки озера поділяють на три типи: оліготрофні з малою кількістю поживних речовин, евтрофні з великою кількістю поживних речовин і дистрофні - бідні поживними речовинами. Озерні руди містять від 20 до 60% заліза і мають промислове значення. Так виникло свого часу місто Петрозаводськ.

Гідрологія річок. Рікою називається природний постійний водний потік, що протікає у видовжених зниженнях земної кори в розробленому ним руслі. Ріки поділяють на великі, середні й малі.

Річкові системи досить різноманітні за малюнком їх річкової сітки, який залежить насамперед від геологічної будови, рельєфу і клімату. Виділяють такі основні типи: радіальний, доцентровий, деревоподібний, перистий, решітчастий та ін.

До морфометричних характеристик належать довжина ріки, коефіцієнт звивистості та густота річкової сітки, Довжина ріки - це відстань вздовж ріки від витоку до гирла. Русла річок рідко бувають, прямолінійними, здебільшого вони звивисті, розбиваються на рукави, блукаючі. Звивистість характеризується коефіцієнтом звивистості, тобто відношенням. довжини ріки l до довжини прямої лінії L, що з’єднує гирло і витік. Найнижчий рівень води називається меженним, найвищий – повеневим.

Живлення річок буває різним, проте виділяють чотири основних види: дощове, підземне, снігове та льодовикове.

Ріки використовують в господарстві з давніх-давен. Нині річкові води використовуються різними галузями промисловості, енергетикою, комунальним господарством, рибним господарством, річковим транспортом та ін. Більшість господарських заходів впливають на річковий стік як посередньо, так і безпосередньо.