15. Основні типи ґрунтів Волині та їх характеристика.

Земельний фонд області становить 2014,4 тис. га. Серед зональних типів ґрунтів за площею переважають дерново-підзолисті - 511 тис. га., клімат розповсюдження зони цих гумідний кореальний, континентальний або різко континентальний. Рельєф, як рівнинний так і розчленований. Ґрунтотворні породи – супіщані. Рослинність – змішані ліси з трав’янистим покривом. Гумусу мало, гумусова ний профіль регресивно-акумулятивний, тип гумусу гуманно фульватний. Низька ємкість поглинання, кислі ґрунти (3,5-5,5), типовий склад обмінних катіонів: Кальцій, магній. Біді на азот і фосфор структура ґрунту нестійка, пористість і аерація мінімальні. Ці ґрунти мають низьку родючість і потребують окультурення (вапнування, удобрення, внесення фосфорних добрив).

Чорноземів – 72 тис. га. Найродючіший грунт, багаті темнозабарвлені гуманним гумусом, насичені основами із зернистою або грудковою структурою, сформувались під багаторічною травяною рослинністю в континентальному суббореальному поясі. Утворення чорноземів пов’язано з дерновим процесом грунтотворення. Мають потужний грунтово поглинальний комплекс з великою ємністю поглинання, переважають катіони кальцію і магнію, висока буферність, реакція середовища нейтральна або слабо лужна.

Торф’яні ґрунти – мають високу вологоємність, значну ємність поглинання значні запаси азоту і малий вміст мінеральних речовин, мають невелику теплопровідність, вони швидко перемерзають. Малопродуктивні, але завдяки меліорації і правильному використанню вони перетворюються в родючі ґрунти. Потребують внесення фосфорно-калійних добрив, мікроелементів.

Сірі лісові – клімат помірно-континетальний, ґрунтотворні породи – карбонатні лесовидні суглинки і глини. Рослинність – трав’янисті ліси. Ґрунти кислі вміст гумусу зменшується з глибиною у складі обмінних катіонів переважають Кальцій і магній. Фізичні в-сті несприятливі, у складі гранулометричних фракцій багато пилу. Ґрунти відзначаються високою родючість. Для підвищення родючості вапнування. Містить недостатню кількість доступних форм калію, фосфору, азоту.

4. Аналіз факторів абіотичного середовища.

Екологічними факторами називають будь-які елементи середовища, що безпосередньо впливають на живі організми. Вони поділяються на такі види: абіотичні, біотичні, антропогенні.

Абіотичні – фактори неживої природи: кліматичні (сонячна радіація, вологість), едафічні (якість ґрунтів), хімічні (властивості води) та ін.

Клімат, як і погода, характеризуєгься сукупністю метеорологічних елементів, їх середніми значеннями за рік. Існує два типи клімату: морський і континентальний. Основною особливістю континентального клімату є велика зміна температури та вологості повітря від сезону до сезону. Морський клімат відрізняється малими змінами температури та вологості протягом року.

Кліматичні фактори: світло, температура, повітря. Світло відіграє основну роль у фотосинтезі зелених рослин. Для рослин важливі промені видимої та невидимої частин спектра, особливо оранжево-червоні і синьо-фіолетові. За ставленням до світла рослини поділяються на три групи: світлолюбні (геліофіти), тіньолюбні (сціофіти) та тіньовитривалі.

Сонячна енергія не лише забезпечує рослини світлом, але й створює такі температурні умови, які необхідні для їх життєдіяльності. Стосовно температури як екологічног офактора розрізняють дві групи рослин: теплолюбні (термофіли) та холодолюбні (психрофіти).

Повітря як екологічний фактор має для рослин особливе значення, оскільки є не лише середовищем, у якому відбуваються життєві процеси, але і одним із джерел споживання.

Фактори водного середовища: фізичні та хімічні властивості води. Для водних організмів вода є середовищем їх життя, то для наземних рослин і тварин – необхідною умовою існування. Усі наземні організми поділяють на три групи: гігрофільні (вологолюбні), мезогігрофільні (помірно вологолюбні), ксерофільні (сухолюбні).

Едафічні фактори – це ґрунтові умови, що впливають на життя і поширення живих організмів.