34. Структура інформаційної системи моніторингу та її місце в управлінні якості довкілля.

Термін "моніторинг" був запроваджений Стокгольмською конференцією ООН про навколишнє середовище (НС) (Стокгольм 5-16 липня 1972 p.). Моніторинг (лат. Monitor - той, що контролює, попереджує)- це система спостережень, контролю, оцінки та прогнозу стану НПС.

Моніторинг включає наступні основні напрямки діяльності: 1 - Спостереження за факторами дії на НПС і за станом середовища. 2 - Оцінка фактичного стану природного середовища. 3 - Прогноз стану НПС і оцінка прогнозного стану.

Основні завдання моніторингу: 1) спостереження за станом біосфери, оцінка й прогноз зміни її стану; 2) визначення ступеня антропогенної дії на НПС; 3) виявлення факторів та джерел забруднення НПС; 4) виявляти критичні та екстремальні ситуації.

Ці завдання формують структуру моніторингу. На мал. 1 зображені окремі блоки системи, а також прямі та зворотні зв'язки між цими блоками. Блоки «Спостереження» і «Прогноз стану» тісно пов'язані між собою, так як прогноз стану НС можливий лише при наявності достатньої інформації про фактичний стан (прямий зв'язок). Прогноз, з одного боку, передбачає знання закономірностей змін стану природного середовища, наявність схеми і можливостей чисельного розрахунку, з другого - спрямованість прогнозу в значній мірі повинна визначати структуру і склад спостережень (зворотній зв'язок).

Дані, які характеризують стан природного середовища, отримаю в результаті спостережень або прогнозу, повинні оцінюватися в залежності від того, в якій сфері людської діяльності вони використовуються. Оцінка передбачає, з одного боку, визначення збитків від впливу, з другого - вибір оптимальних умов для людської діяльності, визначення існуючих екологічних резервів. При такому роді оцінках передбачається знання допустимих навантажень на НПС.

Інформаційна система моніторингу антропогенних змін є складовою частиною системи управління, взаємодії людини з НС. Так як інформація про існуючий стан природного середовища й тенденціях його зміни повинна бути покладена в основу розробки заходів з охорони природи і враховуватись при плануванні розвитку економіки. Результати оцінки існуючого й прогнозованого стану біосфери у свою чергу дають можливість узгодити вимоги до підсистем спостережень.

Місце моніторингу у загальній системі управління якістю довкілля розглядається на відповідній блок-схемі (мал. 2) у межах загально визнаної концепції природа – населення – господарство, де населення (соціосфера) та господарство (техносфера) формують відповідний антропогенний вплив на природу (біосфера). Внаслідок цього впливу стан біосфери змінюється, що фіксується системою моніторингу. Отримані системою моніторингу дані спостережень за станом НПС після їх оцінки та прогнозування поступають у блок управління якістю довкілля, у якому приймаються рішення спрямовані на оптимізацію взаємодії людства з природою. Основою цих рішень є врахування економічних можливостей суспільства (блок „Економіка”), його науково-технічного потенціалу та суспільних інтересів людей (відповідні блоки). Рішення спрямовані на оптимізацію природокористування та охорону довкілля визначаються у вигляді трьох зворотних зв’язків, функціональне призначення яких різне. Так, перший зворотній зв’язок спрямований на регулювання антропогенного впливу, другий на підвищення стійкості природних систем до антропогенного впливу або ліквідацію його негативних наслідків, а третій на вдосконалення системи моніторингу НПС.

Система моніторингу може обмежувати як локальні райони, так і земну кулю в цілому (глобальний моніторинг). В рамках однієї держави проводиться національний моніторинг