- •7. Конституційні засади владних інституційних структур держ. Упр-ння.
- •20. Адмін. Аспект держ. Упр-ння
- •8. Методи державного управління
- •9. Що і як вивчає держ. Управління?
- •10. Мета і суть державного управління
- •14. Взаємодія упр-ння з ін. Науками
- •11. Роль держави в існуванні с-ва
- •12. Як співвідносяться суб’єкт і об’єкт
- •15. Теорія і мистецтво управління
- •13. Особливості і різниця підходів у визначенні предмета дру
- •19. Цілі та функції держ. Упр-ння
- •16. Категорії державного управління
- •17. Система та завдання дру
- •18. Держ. Влада як складова держ.-владного механізму
- •21. Дре як фактор управл. Д-сті: цілі, функції, суб’єкти та об’єкти.
- •22. Держ. Регулювання структурної перебудови нац. Економіки
- •23. Методи впливу держави на соц.-економ. Розвиток
- •25. Державне управління адміністративно-політичної сфери.
- •30. Централізація і децентралізація
- •24. Особливості управління соц. Сферою
- •31. Субординація, координація, реординація
- •26. Законодавча влада в системі управління
- •27. Інститут Президента
23. Методи впливу держави на соц.-економ. Розвиток
Методи ДРЕ – це сукупність способів, прийомів та засобів держ. впливу на соц.-економ. розвиток країни. Вони бувають прямі і непрямі. До прямих належать ті, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економ. процеси: держконтракт і держзамовлення (держконтракт укладається з держ. п-мствами й фінансується з держ. бюджету; держзамовлення застосовується для п-мств недерж. форми власності)субсидії окремим суб'єктам економіки; субвенції в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, війна, економ. кризи тощо); дотації з держ. бюджету бюджетам нижчих рівнів; ліцензування (видача довзволу); квотування, контигентування (встановлення певних обмежень); встановлення держ. стандартів і нормативів, фіксованих цін і валютних курсів. Непрямі методи ДРЕ – сукупність опосередкованих засобів держ. впливу на д-сть суб'єктів економіки (с-ма правових та економ. методів). Правові методи ДРЕ – с-ма законів, що регламентують д-сть суб'єктів господарювання. Економ. методи пов'язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економ. інтереси суб'єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку. До економ. методів належать: ставки податків; облікова ставка; митні тарифи; норми амортизації. Адмін. методи – це заходи заборони, дозволу або примусу (укази, декрети, розпорядження; ліцензування, квотування, контингентування; встановлення фіксованих цін і валютних курсів, а також різноманітних стандартів і нормативів; контроль за дотриманням; санкції за порушення). Індикативні – методи опосередкованого впливу, що мають орієнтовний, рекомендаційний х-р. Неформальний засіб – переконання. Специфічний – держ. сектор.
25. Державне управління адміністративно-політичної сфери.
В адмін.-правовій теорії і практиці держ. упр-ння до сфери адмін.-політ. д-сті відносяться такі галузі, як оборона, безпека, внутр. справи, іноземні справи, юстиція. Органи упр-ння (викон. влади) цими галузями є складовою частиною єдиної с-ми органів викон. влади й активно здійснюють ф-ції держави. Особливе місце в цій с-мі займають оборона й органи, що здійснюють упр-ння нею. Взаємовідносини в с-мі органів адмін.-політ. сфери України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване упр-ння д-стю органів гармонічно доповнюється ініціативою й відповідальністю за виконання покладених завдань підпорядкованих йому органів. Для органів адмін.-політ. сфери є х-ним: єдність мети д-сті – здійснення єдиної політики; єдність завдань – еф. використання всіх інструментів упр-ння та контролю для забезпечення належної д-сті та обміну, захисту стабільності і безпеки держави; єдність ф-цій – участь у розробці та реалізації політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної компетенції щодо захисту інтересів України.
30. Централізація і децентралізація
Централізація визначається як таке державне управління, при якому переважна більшість владних управлінських повноважень зосереджена в центральних державних органах, а місцева влада позбавлена можливості самостійно вирішувати багато своїх господарських, соціальних та інших завдань. Децентралізація є більш складним, комплексним і багатоаспектним поняттям. Існує чимало тлумачень поняття «децентралізація» і немає чітко встановлених визначень. Децентралізацію розуміють як необхідний компонент процесу демократизації країн. Вона означає перехід від структур та інститутів авторитарних і тоталітарних суспільств, не орієнтованих на активну та реальну участь громадян в управлінні державою, до суспільств, що базуються на ініціативі та відповідальності громади й окремої людини. Децентралізація передбачає плюралізм, відповідальність за власні дії, відхід від бюрократизації, заорганізованості тощо. Завдяки наближенню державного управління до громадян країни децентралізація підвищує ступінь участі населення в прийнятті управлінських рішень, які впливають на їх життя. Таким чином, у рішеннях, прийнятих в умовах децентралізації, більшою буде вірогідність урахування місцевих умов, вони більше відповідатимуть потребам громадян.