15. Теорія і мистецтво управління

До складу науки держ. упр-ння входять дві взаємопов'язані частини: теорія упр-ння і мистецтво упр-ння. Теорія упр-ння орієнтована в основному на відображення рац. боку реальних с-м управління, їх загальних закономірностей і моделей. Мистецтво упр-ння у кожному конкретному випадку наповнює ці рац. знання життям, практикою, що можна пояснити багаточисленністю певних ситуацій та існуванням у них неформальних елементів, які важко піддаються виявленню і опису. Але узагальнення матеріалу, який відображає мистецтво упр-ння, приводить до форм. принципів, рекомендацій, які є частиною с-ми знань про упр-ння. Мистецтво упр-ння, здатність творчо підходити до постановки і реалізації цілей тією чи іншою с-мою набувається на основі особистого життєвого досвіду чи шляхом спец. навчання керівників. Однак однією з найважливіших умов досягнення високого управл. мистецтва є оволодіння теорією держ. упр-ння. До методологічних основ теорії держ. упр-ння відноситься визначення суті науки упр-ння, її предмету, методів, теор. досліджень, особливостей управл. відносин, форм. об'єкта і суб'єкта упр-ння, механізму їх взаємодії.

13. Особливості і різниця підходів у визначенні предмета дру

Існує два підходи до визначення держ. упр-ння – амер. і європ. Що таке упр-ння – мистецтво чи наука, а також: чи відокремлена політика від упр-ння? Ці питання створюють основу для розуміння держ. упр-ння в Америці. Визначенню предмету держ. упр-ння поклала початок книжка, що вийшла під назвою «Дослідження упр-ння», яку написав В. Вільсон ЇЇ центр. ідеї можна визначити так: упр-ння має стати точною наукою, яка б ґрунт. на певних теор. засадах, мала б власний категоріальний апарат, власну методологічну базу тощо. Наука упр-ння є продовженням політ. науки. Розмежування політики і упр-ння необхідне для того, щоб знайти засади, які допомагали б держ. орг-іям і службовцям визначити їх ф-ції та роль. Засади держ. упр-ння мають зосереджуватися на сфері бізнесу та методах упр-ння ним. Ця концепція науки упр-ння значною мірою була дискредитована в 40-х рр. Л. Вайт написав підручник під назвою «Вступ до вивчення держ. упр-ння». За визначенням Вайта, мистецтво упр-ння – це керівництво, координування й контроль, які здійснюються над багатьма людьми для досягнення певної цілі. Це мистецтво пронизує всі рівні орг-ії, зв’язуючи між собою багато професій, ремесел, спеціальностей; це внесок, який, хоч і так само необхідний, не є внеском менеджменту. Вайт спростував вільсонівську позицію розмежування політики і упр-ння. Отже, в амер. перспективі була певна плутанина щодо визначення предмету держ. упр-ння. Уся ця галузь, її зміст, здається, є сумішшю політики, бізнесу й економіки. Європ. підхід до визначення галузі держ. упр-ння та його змісту є дуже точним. Держ. упр-ння – це підгалузь права в європейському підході. Складові завдань держ. упр-ння є основним питанням при з’ясуванні суті предмету держ. упр-ння. Амер. підхід переважно погоджується, що її визначають політ. процес і законодавчі рішення. За такої ситуації спостерігається змішування політико-адмін. ф-цій. Європ. підхід до завдань держ. упр-ння підтримує розмежування політики і адміністрування, спирається на правову основу для визначення цих завдань. Правові норми визначають межі влади, за допомогою якої держ. упр-ння здійснює свої обов’язки. Критерії економічності й ефективності створюють основу для управл. ухвалення рішень в амер. підході. Правові норми забезпечують лише широкий масштаб і мету, на основі яких держ. адміністратор може ухвалити конкретне рішення. Європ. держ. адміністратор діє на іншій основі, яку х-зують так: адміністратор може діяти інакше ніж бізнесмен, і його при цьому не звинуватять в ірраціональності. Європ. держ. адміністратори мусять діяти в межах вкрай жорсткої бюрократичної системи. Необхідні умови для розуміння ними своїх завдань та методів ухвалення рішень виникають із глибокого й досконалого знання конституції, законів та адмін. процесів. Їхня освіта повинна мати переважно юр. нахил, а це значною мірою впливає на розвиток європ. держ. упр-ння. Обидва підходи добре пристосовані для відповідних політ., економ. та соц. умов.