24. Особливості управління соц. Сферою

Соц. політика – це д-сть держави щодо створ. та регулювання соц-економ. умов життя с-ва з метою підвищення добробуту членів с-ва, усунення негативних наслідків ф-ціонування рин. процесів, забезпечення соц. справедливості та соц.-політ. стабільності у країні; с-ма правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соц. х-ру із цілями економ. зростання. Моделі соц. політики: 1) модель розвитку соц. сфери і соц. захисту в адмін.-командній економіці — вторинність соц. сфери щодо в-ва; жорсткий контроль державою соц. відносин; зрівняльний принцип розподілу, низький рівень доходів; визнання основним джерелом доходів зарплати; заохочення колективних форм споживання в "натуральному вираженні" (замість грошових трансфертів); незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні; 2) амер. модель — найбільш лібералізований варіант, базується на принципі відокремлення соц. захисту від вільного ринку; 3) шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) — найбільш соціалізована, економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб населення; надзвичайно висока частка ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулювання у руках держави значних фін. ресурсів, домінування ідеї рівності та солідарності у здійсненні соц. політики, активна упереджувальна політика, профілактичні заходи у сфері зайнятості, жорстка політика доходів, високий рівень соц. захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти; соц. політика виступає як мета економ. д-сті держави; 4) нім. модель (ФРН, Франція, Австрія) х-зується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держ. бюджет (близько 50%), створенням розвиненої с-ми соц.о захисту на основі залучення коштів держави та п-мців; 5) японська модель передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику "довічного найму" з певними суч.модифікаціями, домінування психології колективізму і солідарності, компроміси у вирішенні соц.-економ. проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня в ранг нац. пріоритетів; 6) англосаксонська модель (ВБ, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою амер.і соц. орієнтованою шведською та нім. моделями; для неї х-рним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соц. процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%), приблизно рівний розподіл витрат на соц. забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна держ. політика на ринку праці. Модель соц. політики укр. держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соц. орієнтації: перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фін. коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економ. суб'єктів; друга складова передбачає форм. рац. с-ми соц. захисту населення. В умовах соц.-рин. трансформації держава має виступити соц. амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соц. політику на нових, адекватних рин. вимогам засадах. Стратегічні цілі соц. політики перехідного періоду: наповнення реформ соц. змістом; розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, форм. громадянського с-ва; активізація соц. ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і с-ва в соц. сфері; забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян; створення можливостей для самореалізації людей, отримання доходів відповідно до результатів праці, компетентності, таланту; стимулювання трудової та п-мницької д-сті, становлення середнього класу; забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці; гармонізація відносин між різними соц. групами, форм. почуття соц. солідарності; форм. еф. с-ми соц. захисту населення; реформ. пенсійної с-ми; розвиток соц. інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей і молоді; зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у с-ві. Поточні цілі: погашення заборгованості з зар. плати та соц. виплат; забезпечення прожиткового мінімуму; боротьба з бідністю, надання адресної допомоги; захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів; обмеж. безробіття та стимулювання зайнятості населення; створ. екологічно та соц. безпечних умов життя; запобігання соц. деградації тощо.

Методи впливу держави на розвиток соц. сфери: правове забезпечення соц. захисту населення; прямі держ.і витрати з бюджетів різних рівнів на фінансування соц. сфери; соц.і трансферти у вигляді різного роду соц. субсидій; впровадження еф. прогресивної с-ми оподаткування індивідуальних грош. доходів населення; прогнозування стану загальнонац. і рег. ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці; встановлення соц. і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням; держ. програми з вирішення конкретних соц. проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та ін.); держ. вплив на ціни та цінотворення; обов'язкове соц. страхування в різних формах; пенсійне забезпечення; розвиток держ. сектору економіки та в-во суспільних товарів і послуг; підготовка та перепідготовка кадрів; організація оплачуваних громадських робіт; соц. партнерство.