20. Адмін. Аспект держ. Упр-ння

Адмін. аспект держ. упр-ння полягає у виконавчій та розпорядчій д-сті держави, що реалізується викон. владою, а також у практичній орг-ії виконання законів, інших нормативних актів, юр. приписів. Викон. х-р д-сті органів викон. влади полягає у практ. втіленні в життя законодавчих актів, оперативному та динамічному упр-нні економ. і соц. сферами, а також держ.-політ. д-стю (оборона, безпека, митна справа). Розпорядчий х-р держ.-управл. д-сті полягає у виданні органами викон. влади постанов, розпоряджень, наказів, інструкцій, правил та інших підзаконних актів. Розпорядча д-сть органів викон. влади має підзаконний х-р, тобто базується на КУ, законах, нормативних актах Президента та КМУ і має їм відповідати.

8. Методи державного управління

Методи держ. упр-ння – це сукупність засобів здійснення управлінських ф-цій держави, впливу суб’єктів держ. упр-ння на об’єкти. Особливості методів держ. упр-ння: 1) реалізуються в процесі держ. упр-ння; 2) виражають керівний (упорядковуючий) вплив суб’єктів упр-ння на об’єкти упр-ння, є змістом цього впливу і завжди мають своїм адресатом конкретний об’єкт (індивідуальний чи колективний); 3) в методах держ. упр-ння завжди міститься воля держави, виражаються повноваження владного х-ру органів викон. влади; 4) використовуються суб’єктами упр-ння як засіб реалізації їх компетенції; 5) мають свою форму і зовн. вираження. Найпоширенішою є класифікація методів держ. упр-ння на загальні й спеціальні. Загальні – методи упр-ння, які застосовуються на найважливіших стадіях управл. процесу; спеціальні – методи управління, які застосовуються при виконанні окремих ф-цій або на окремих стадіях процесу упр-ння. Загальні методи упр-ння: 1. Контроль і нагляд. Контроль – це активне втручання суб’єкта упр-ння в д-сть підконтрольного об’єкта. Сутність контролю як соц. явища полягає в перевірці відповідності д-сті учасників сусп. відносин встановленим у с-ві приписам, у межах яких вони мають діяти. Держ. контроль включає контролюючі дії усіх без винятку держ. структур та поглинає в собі контроль у сфері держ. упр-ння. Його основною метою виступає дослідження взаємовідносин суб’єктів держ. упр-ння з ціллю підтримання законності та дисципліни у держ. упр-нні. Нагляд – пасивний метод упр-ння, що полягає у збиранні потрібних знань про д-сть об’єкта упр-ння й їх оцінки, це юр. аналіз стану справ додержання законності і дисципліни щодо об’єкту упр-ння, який здійснюється суб’єктом упр-ння із застосуванням відповідних, наданих йому законодавством форм, але без безпосереднього втручання в оперативну та іншу д-сть підконтрольного об’єкту. 2. Метод прямого та непрямого впливу. Органи держ. упр-ння можуть впливати на об’єкти упр-ння шляхом прямого або непрямого впливу. Прямий вплив – безпосередній вплив суб’єкта упр-ння на об’єкт через наказ, що виражає волю відповідного суб’єкта упр-ння. Непрямий (опосередкований) вплив – створення зацікавленості у об’єктів уп-ння, вплив через ф-ції, інтереси, стимулювання, надання можливості вибору варіанту поведінки. 3. Адмін. й економ. методи. Адмін. методи – це вплив на об’єкти упр-ння шляхом встановлення їх прав, обов’язків, через с-му наказів, що спираються на с-му підпорядкування, владні повноваження. Базуються на застосуванні нормативних актів (розпоряджень, наказів, постанов органів викон. влади), мають директивний х-р, ґрунт. на таких управл. відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус. Виділяють три основні групи адмін. методів упр-ння: регламентаційні, розпорядчі, нормативні. Економ. методи – створення економ. умов, стимулів, що викликають зацікавленість під час роботи. Надається широкий вибір варіантів поведінки, заохочується ініціатива тощо. Економ. методи держ. упр-ння – це с-ма прийомів і засобів прямої дії на суб’єктів господарювання шляхом запровадження фін.-економ. законів, створення грош.-кредитних відносин з метою створ. оптим. умов, що забезпечують досягнення високих економ. результатів. До економ. методів держ. упр-ння відносяться: 1) індикативне планування; 2) держ. регулювання; 3) грош.-кредитна та фін. політика; 4) конкурентна політика; 5) вплив на ринкове ціноутворення; 6) податкова політика; 7) економ. стимулювання. 4. Регулювання, керівництво, упр-ння. Регулювання – визначення загальної політики й принципів її реалізації через різні напрямки держ. фінансування, пільги тощо. Керівництво – практичне проведення в життя загальної політики й принципів у відповідній галузі упр-ння, контроль й розробка напрямків д-сті підконтрольних об’єктів. Упр-ння – прямий с-матичний вплив суб’єкта упр-ння на об’єкт повсякденного оперативного х-ру. 5. Переконання й примус. Методи переконання й примусу використ. в усіх сферах та на всіх рівнях упр-ння, багато в чому визначаючи зміст та конкретний прояв ін. методів. Наприклад, економ. та адмін. методи держ. упр-ння засновані на методі переконання. Переконання – с-ма методів правового й неправового х-ру, яка здійснюється держ. й недерж. органами, й виявляється у застосуванні виховних, заохочувальних, роз’яснювальних заходів з метою формування у громадян розуміння необхідності виконання приписів нормативних актів. Примус – додатковий метод держ. упр-ння, псих. або фіз. вплив держ. органів (посадових осіб) на певних осіб з метою змусити їх виконувати приписи правових норм. Держ. примус проявляється у двох формах: судовій та адмін.

6. Об’єкти та суб’єкти ДРУ

Суб'єкт упр-ння – с-ма, наділена певною компетенцією і держ.-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто, це с-ма, що управляє. У держ. упр-нні до суб'єктів упр-ння належать: органи викон. влади (уряд, міністерства, держ. комітети, ін. центр. органи викон. влади, місцеві держ. адміністрації); керівники і керівний склад цих органів (політ. діячі; посадові особи; службові особи, які наділені держ.-владними повноваженнями – зокрема, президент). Владний вплив, що виходить від суб'єкта до об'єкта упр-ння, дозволяє підпорядковувати волю і д-сть останнього волі першого, що є необхідною умовою досягнення цілей і вирішення завдань, визначених суб'єктом упр-ння. Відповідно об'єкт держ. упр-ння зобов'язаний підкорятися владній волі суб'єкта і в обов'язковому порядку виконувати його рішення. Об'єктами держ. упр-ння є с-ми, на які спрямовується владний вплив суб'єктів управління. Безпосередніми об'єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб'єкт, є підпорядковані йому сектори (галузі) держ. упр-ння. З точки зору с-много підходу, об'єктом соц. упр-ння є все с-во, яке не може існувати поза ним. Разом з тим, у с-ві є фіз. та юр. особи, недерж. орг-ії, які не підлягають прямому держ. регулюванню та упр-нню з боку структур держ. влади. Тому основними об'єктами держ. упр-ння слід вважати підпорядковані об'єктам органи викон. влади, сектори держ. упр-ння, галузі пром-ті, держ. установи, орг-ії і п-мства, підвідомчі органам викон. влади.