9. Що і як вивчає держ. Управління?

Держ. упр-ння – наук. дисципліна, що вивчає форм., орг-ію, ф-ціонування, оцінку результативності та ефективності держ. упр-ння економ. та соц. процесами в с-ві. Цільова спрямованість держ. упр-ння зумовлює вивчення та аналіз політ. процесів форм. і юр. визнання мети розвитку с-ва та похідних від них цілей д-сті держави. Предметом держ. упр-ння є форми і методи впливу на вироб., соц. та дух. сфери життєд-сті людей, пов'язаних між собою спільними політ. та економ. с-ми. Держ. упр-ння як наук. дисципліна спирається на певні закономірності, принципи, правила, що скл. відповідні засади методології держ. упр-ння, методів упр-ння, прийомів, способів вирішення управл. завдань. Об'єктивні закони сусп. розвитку не залежать від осмислення та волі людей, діють незалежно від того, сформульовані вони наукою чи ні. Закони виявляються в одних умовах стихійно, а в інших – через наперед організовану д-сть. Тобто д-сть визначається не тільки закономірностями, а й суб'єктивним фактором – свідомістю особи, що зумовлює можливість впливу на поведінку останньої через с-му держ. упр-ння. Держава має на це право, оскільки вона здатна повніше пізнати механізми сусп. розвитку та діє відповідно до положень і вимог конституції держави. Основними методами пізнання в наук. дисципліні «Держ. упр-ння» є методи с-много аналізу, матем. та статистичні. Складовими методологічної бази є об'єктивність та історизм, ціннісний та структурно-с-мний підходи, поєднання підходів критичного і рац., конструктивного, порівняльно-ретроспективного, іст. і логічного тощо.

10. Мета і суть державного управління

Держ. упр-ння – цілеспрямований орг-ійний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток сусп. процесів, свідомість, поведінку та д-сть особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації ф-цій держави, відображених у КУ та законодавчих актах, шляхом запровадження держ. політики, виробленої політ. с-мою, а законодавчо закріплений через д-сть держ. органів влади, наділених відповідною компетенцією. Головною метою держ. упр-ння є створ. найбільш сприятливих умов для форм. викон. влади, що відповідає інтересам громадян, с-ва та держави. В рамках головної мети досягаються інші, більш конкретні цілі, сутність яких зводиться до встановлення принципів і форм, юр. закріплення змісту управл. д-сті. Сюди включаються: розв'язання питань стосовно с-ми і структури органів упр-ння залежно від їх ф-ціонального признач.; розмеж. між ними компетенції; встановлення їх завдань, ф-цій, прав та обов'язків; урегулювання правових форм взаємодії вищих і нижчих ланок адмін. с-ми; вибір оптим. методів управл. д-сті та форм їх реалізації. Єдність цілей, що стоять перед органами викон. влади, досягається за допомогою правових норм, єдиної правової природи органів упр-ння та х-ру виконуваних ними ф-цій.

14. Взаємодія упр-ння з ін. Науками

Юр., політ., філософські, економ., іст., соціологічні, психологічні та інші сусп. науки обмежуються вивченням лише частини управл. проблем, виходячи з дослідження притаманного їм об'єкта знань. Досліджуючи проблеми упр-ння в цілому, теорія держ. упр-ння не підміняє і не дублює інші науки, які займаються суміжною проблематикою. У центрі її уваги перебувають такі наук. поняття і категорії: ф-ції, принципи, орг-ійна структура, методи і форми д-сті апарату держ. упр-ння, держ. служба, а предметом науки держ. упр-ння є орг-ія, форми і закономірності ф-ціонування с-ми органів викон. влади. Галузь «держ. упр-ння» має своє чітко окреслене об'єктно-предметне поле досліджень, а саме – один з основних видів д-сті держави – здійснення викон. влади. Воно синтезує соц.-політ., іст., юр., соціологічний, економ., психологічний підходи, не обмежуючись і не зливаючись при цьому з жодним із них.