31. Субординація, координація, реординація

Субординація – метод упр-ння, за допомогою якого у с-мі викон. влади встанов. відносини підпорядкованості, що виражають ієрархічну залежність між об’єктами та суб’єктами держ. упр-ння. Субординаційні відносини розрізняються за видами: пряме підпорядкування; непряме; подвійне; ієрархічне. Координація – метод упр-ння, суттю якого є встановлення між суб’єктами і об’єктами держ. упр-ння горизонтальних зв’язків, тобто поєднання двох і більше однорівненвих з точки зору визначеного критерію дій, що забезпеч. досягнення запланованого результату. Координаційні відносини розрізняють за видами: узгодження дій між відповідними підрозділаи; предметно-тех. взаємодія; ієрархічна взаємодія. Ре ординація – особливий вид держ. упр-ння, що ґрунт. на високому рівні соц. активності об’єктів упр-ння, суттю якого є здійснення управл. впливу в певних аспектах об’єкта упр-ння на суб’єкт упр-ння.

26. Законодавча влада в системі управління

Законодавча влада – це право і можливість приймати від імені народу або безпосередньо народом – корпусом виборців на референдумі загальнообов'язкові правила (закони) – нормативні акти держ. значення, що мають найбільш загальний х-р і вищу юр. силу (серед них верховну юр. силу має основний закон - конституція). Такі правила визначають основи сусп. значущої поведінки і д-сті фіз. та юр. осіб, органів держави, держ. орг-ій та громадських об'єднань. Законодавча влада розглядається як вираження волі народу, його інтересів, нар. суверенітету. Тому закони мають вищу юр. силу і пріоритет у порівнянні з держ. актами викон., судової та ін. гілок влади. Акти президентів, урядів, судів не можуть суперечити закону. Навпаки, вони засновують свою ді-сть на нормах закону, застосовують його. Лише органи конституційного контролю (наприклад, конституційні суди) можуть позбавити закон дії (хоча і не скасувати його юридично), якщо визнають, що закон суперечить конституції, тобто основному закону, котрий володіє верховної юр. силою. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – ВРУ. З принципу поділу влади випливає, що ВР не розглядається як орган вищого рівня щодо ін. органів держ. влади. ВРУ скл. з однієї палати, обирається вільними виборами на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. До складу ВРУ входять 450 народних депутатів України, якими можуть бути лише громадяни України, що на час виборів досягли 21 року, мають право голосу і проживають в Україні протягом останніх 5 років (ст.76). У відповідності зі статтею 85 КУ на ВР покладене виконання таких ф-цій у сфері держ. упр-ння: 1) прийняття законів; 2) затвердження Держ. бюджету України й внесення змін до нього, контроль за його виконанням; 3) визначення основ внутр. й зовн. політики; 4) затвердж. загальнодерж. програм економ., наук.-тех., соц., нац.-к-рного розвитку, охорони навкол. середовища; 5) контроль за д-стю КМУ відповідно КУ й законам тощо. Верховна Рада винятково шляхом прийняття законів може вирішувати широке коло питань (ст.92) відносно: 1) прав і свобод людини й громадянина і їхніх гарантій; 2) основ використання природних ресурсів і освоєння космосу; 3) зовн-економ. д-сті; 4) тер. устрою України; 5) основ нац. безпеки, орг-ії Збройних Сил України й забезпечення громадського порядку тощо. Конституція України закріпила за ВР повноваження щодо призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому ст. 111 Конституції; призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів КМУ, Голови АМКУ, Голови Фонду держ. майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів КМУ; призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України голів СБУ, НБУ, Генерального прокурора України; тощо.