66. Людина і природа. Екологічна складова «нового гуманізму».

Наука, яка вивчає взаємодію організму із середовищем, має назву "екологія". Сам термін походить від давньогрецького слова "еко", що спочатку означало "місце", а потім - "господарство" (звідси - "економіка"). За звичною схемою - прикладати назву науки до того, що вона вивчає, - екологією стали називати все, що стосується оточуючого середовища, й частіше, коли це стосується людини, ніж тварини.

Екологічна криза - це характеристика не самого оточуючого середовища як такого, а екосистеми - певної природної цілісності, що поєднує географічний ландшафт, клімат і всю сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів конкретного регіону в їхній багатоманітній і складній взаємодії. Екологічні кризи супроводжують людину впродовж усієї її історії. По-перше, це природні кризи, викликані зовнішніми щодо людини чинниками. По-друге, це кризи антропогенні, тобто породжені людиною.

Виникнення людини призвело до масштабної кризи в тодішній екосистемі: зникла половина видів тварин, що були для пралюдини конкурентами або можливою здобиччю. Така екологічна криза зветься компонентною. Зросли можливості добування їжі викликали збільшення кількості людей, а отже, й зростання екологічного тиску на середовище, що, у свою чергу, призвело до зменшення його біологічної продуктивності.

Неолітичною революцією називають перехід від збирацького способу ведення господарства до продуктивного. У ході цього процесу людина остаточно відділяється від тваринного світу за способом взаємодії з природою. Вона тепер не стільки користується продукованим природою, скільки сама продукує засоби свого існування за допомогою природи.

Нинішня екологічна криза, здатна перерости у глобальну екологічну катастрофу, загрожує існуванню цілого людства. Не слід забувати й про такий чинник сьогочасної екологічної ситуації, як зростання населення.

Взаємодія з природою завжди пов'язувалася з дійсним зусиллям, напруженням сил.

Діяльнісний тип ставлення до світу притаманний європейській культурі. Ставлення до природи, здійснюване через її поборення й володарювання над нею, є лишень одним з виявів цього і типу ставлення до світу.

Повною мірою воно стверджується на тому етапі цивілізаційного розвитку, який дістав назву індустріалізму. Зумовлений безпосередньо розвитком товарно-грошових відносин і промисловою революцією, він здійснюється через прогресуючий поділ праці, технізацію виробництва й системи комунікацій, а особливо - через тенденцію до безмежного зростання виробництва й споживання. Екстенсивний розвиток виробництва й споживання спричинив надмірні витрати природних ресурсів, неекологічний спосіб життя. Це й стало грунтом для виникнення кризового стану природного середовища, про деякі ознаки якого йшлося вище.

Екологічна ситуація стала особливо тривожною у другій половині 60-х років. 1968 року з ініціативи італійського інженера й бізнесмена Ауреліо Печчеї було засновано так званий "Римський клуб" - неурядову міжнародну організацію. Вона поклала собі за мету привернути увагу всього людства до глобальних проблем його існування. З перших років свого існування "Римський клуб" дбав про вироблення прийнятної для всіх стратегії подолання тих глобальних проблем, що постали перед людством.

"Людина, - пише Печчеї, - підкорила собі планету й тепер повинна навчитись управляти нею, збагнути непросте вміння бути лідером усього життя на Землі. Якщо вона знайде в собі сили повністю й до кінця усвідомити всю складність і нестійкість її нинішнього становища й перебрати на себе всю відповідальність, яка звідси випливає, , тоді майбутнє належатиме їй. Й тільки новий гуманізм здатний забезпечити в людині таку трансформацію, піднести її якості й можливості до рівня, відповідного до її нової зрослої відповідальності у цьому світі. Новий гуманізм повинен мати революційний характер. Він повинен бути таким творчим і переконливим, щоб радикально оновити, якщо не повністю змінити принципи й норми, які видаються нині непохитними, сприяти зародженню нових відповідних до вимог нашого часу цінностей і мотивацій ".

Власне те, що Печчеї називає новим гуманізмом, мислиться ним як загальна стратегія зміни ціннісних орієнтацій цілого людства й кожної окремої людини. Печчеї визначав три принципи нового гуманізму: почуття глобальності, любов до справедливості, нетерпимість до насильства. Новий гуманізм, проголошений Печчеї та його однодумцями як вияв волі людства до докорінної самозміни, не став стрункою теорією й не прагнув цього. Завдяки цьому він живе й діє посьогодні. Кожен, хто не байдужий до долі людства, повинен принаймні знати про нього, а за нагоди й збагачувати його.

Дуже істотною для нового гуманізму, навіть вихідною для нього є ідея збереження. А це є головним для екології - збереження, стабільність систем в їхньому постійному самооновленні. А це забезпечується збереженням можливості неперешкоджуваної саморегуляції екосистеми, підтримання нею на належному рівні внутрішньої багатоманітності.

Один з можливих варіантів глобальної стратегії - це шлях послідовного самообмеження, перехід від ери людини, що виробляє до ери людини поміркованої. На користь такої глобальної стратегії є такі аргументи: 1) самообмеження - це найвищий вияв людської свободи й воно не суперечить самій сутності людини; 2) самообмеження є природною формою поведінки й самого способу життя у світі обмежених можливостей; 3) історія багатьох народів має досвід помірного споживання за наявності достатньо високих здобутків у царині культури.

Другий можливий варіант глобальної стратегії - це шлях коеволюції, сумісної еволюції людини й природи. Це означає поєднання помірного втручання в природу з ефективними природоохоронними заходами, спрямованими передусім на збереження природної багатоманітності й механізмів природної саморегуляції. Цьому сприяє перехід у найпередовіших країнах до нових технологій, передусім інформаційних. Вони уможливлюють наближення процесу праці до індивідуального помешкання, а того - до природи. У перспективі сам спосіб життя має стати більш екологічним.

Третій варіант глобальної стратегії – вимога екологічно-гуманістичної диктатури. Його прибічники виходять з того, що для поступових зрушень у ставленні людини до природи вже немає часу. У світі ще панує розлад між глобальними регіональними та національними інтересами. До того ж багато країн не мають матеріальних можливостей впровадити екологічно безпечні технології. Важливо усвідомлювати можливість різних шляхів виходу із сучасної екологічної ситуації. Важливо бачити плюси й мінуси кожного з можливих варіантів. Щоб бути вільним у своєму виборі, треба мати з чого вибирати.