- •1. Філософія, її походження та предмет.
- •2. Світогляд та його суспільно-історичний характер
- •3. Основне питання філософії. Матеріалізм, ідеалізм, агноцистизм.
- •4. Філософія Стародавнього Сходу: світоустрій та людина.
- •5. Антична філософія. Основні проблеми та характерні риси.
- •6. Філософія Стародавнього Риму. Особливості та основні ідеї.
- •7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя. Особливості патристики.
- •8. Особливості філософії патристики.
- •9. Арабська філософія VII – XII ст. Основні ідеї.
- •10. Схоластика. Реалізм і номіналізм.
- •11. Гуманістичний антропологізм філософії Відродження. Пантеїзм. Ідеї громадянського суспільства.
- •12. Особливості соціокультурних, духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.
- •13. Методологічні пошуки ф.Бекона та р.Декарта та т. Гоббса.
- •14. Теорія пізнання Дж. Локка. Скептицизм п. Бейля та д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі
- •15. Вчення про субстанцію б. Спіноза та г. Лейбніц.
- •16. Б. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі
- •17. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
- •18. Теорія пізнання та етика і. Канта.
- •19. Філософська система і метод Гегеля.
- •20. Антропологічний принцип філософії л.Фейєрбаха
- •21. Загальна характеристика і основні риси філософії хіх ст.: класичний і некласичний тип філософствування.
- •22. Філософія с. Кєркегора та ф. Ніцше. Основні ідеї.
- •23. Філософія марксизму. Витоки, концепція методу, філософська антропологія та філософія історії.
- •24. Характерні риси філософії хх ст. Та основні її напрями.
- •25. Сцієнтистські напрями у філософії хх ст. (неопозитивізм, «лінгвістична філософія», постпозитивізм).
- •26. Антропологічні напрямки у філософії хх ст. (екзистенціалізм, персоналізм, фрейдизм, неофрейдизм).
- •27. Релігійна філософія хх ст. (неотомізм, тейярдизм).
- •28. Культурологічні та історіософські концепції XX ст. (а. Тойнбі, с Гантінгтон).
- •29. Загальні особливості української філософії та етапи її розвитку
- •30. Філософські погляди г. Сковороди.
- •31. Філософія в Україні хх ст. Київська філософська школа.
- •32. Світ. Людиновимірність світу. Типи ставлення людини до світу.
- •33. Особливості і характер людського бачення світу.
- •34. Філософське розуміння буття. Основні форми буття.
- •35. Граничні засади буття: простір і час, загальнонаукові концепції простору і часу.
- •36. Плинність буття. Рух і розвиток.
- •37. Матерія як об’єктивна реальність. Структура і властивості матерії.
- •38. Проблема походження людини. Еволюціонізм та креаціонізм.
- •39. Проблема смерті і безсмертя.
- •40. Духовне життя людини та його вихідні поняття: свідомість і цінності.
- •41. Структура та функції свідомості
- •42. Самосвідомість. Її структура і функції.
- •43.Свідомість та мова.
- •44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз.
- •45. Суспільна свідомість. Структура та форми суспільної свідомості.
- •46. Поняття пізнання: суб’єкт і об’єкт пізнання, предмет пізнання.
- •47. Проблема істини в пізнанні. Критерії істини.
- •48. Діалектика пізнавального процесу. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх основні форми.
- •49. Наука як спеціалізована форма пізнавальної діяльності людини. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •50. Роль практики в процесі пізнання. Функції практики.
- •51. Діалектика як світоглядна позиція, метод пізнання і практичної дії.
- •52. Діалектика і метафізика. Історичні форми діалектики. Принципи діалектики.
- •53. Поняття закону. Всезагальні, загальні і специфічні закони.
- •54. Основні закони діалектики.
- •55. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне і методологічне значення.
- •56. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
- •57. Буття людини як співбуття. Суспільний характер людського буття
- •58. Індивідуальне та соціальне в людському бутті
- •59. Суспільство як система. Структура суспільства.
- •60. Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами як джерело рушійна сила суспільного розвитку.
- •61. Духовне життя як складова суспільства.
- •62. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення.
- •63. Людина та історія. Роль мас та особи в історії.
- •64. Проблема сенсу історії. Прогрес і регрес. Теорія ненасильства.
- •65. Сутність суспільного прогресу та його критерії.
- •66. Людина і природа. Екологічна складова «нового гуманізму».
- •67. Культура як світ. Суттєві ознаки культури
- •68. Поняття та ознаки цивілізації. Взаємозв'язок культури і цивілізації
- •69. Глобальні проблеми сучасної цивілізації. Позитивні та негативні наслідки.
- •70. Новий образ світу й людини в xxIст. Прогнози та ймовірні сценарії.
32. Світ. Людиновимірність світу. Типи ставлення людини до світу.
Світ як певна реальність людського буття не тотожний тому світу, з яким ми маємо справу, скажімо, у фізиці. То є, власне, не світ, а всесвіт. Коли ж до реально існуючих і спостережуваних явищ додати всі можливі, то всі разом - все дійсне і можливе - буде охоплюватися поняттям "універсум".
Найперше, що можна сказати про світ, - це те, що він є. Для людини, котра в потойбічний світ не вірить, він І не існує. Отже, світ є, але тільки там, де є людина, її присутність, нехай навіть у вигляді віри, мрії, фантазії.
Друге, що спадає на думку, коли починаєш розмірковувати над сутністю світу, - це всеохопність його існування. Всі речі й процеси, що обступають людину, що обіймаються її поглядом і думкою, становлять реальний грунт наших уявлень і думок про світ. Світ є ціле. Й саме тому він € невидимий і нечутний для людини. Його цілісність забезпечується й відкривається людині іншим способом, не таким, як окремі речі. Якщо окремі речі дані людині через чуття й сприйняття, то світ даний людині через смисл.
Відзначаючи, що людина у своєму житті стикається з багатьма рівноправними світами, Шюц, вважає за потрібне зосередитися на дослідженні тільки двох - світу повсякденності й світу фантазії. Повсякденність характеризується особливим способом сприйняття й осмислення світу, що виникає й стверджується на грунті праці. У світі повсякденності людина мусить жити згідно з принципом належного, а не бажаного. Навпаки, світ фантазії грунтується радше на спогляданні, ніж на діяльності, тут домінує умовність, а не категоричність подій і ситуацій, а самі події не мають чіткої локалізації у просторі й часі. Формами конкретного ствердження світу фантазії є мистецтво, міф, казка, частково утопія. Спинимо свою увагу ще на одному світі - світі дитинства.
Найперше, дитячий спосіб ставлення до світу відзначається яскравістю й безпосередністю життєвих вражень, гостротою переживань недієвості буття. По-друге, світ дитинства - це світ відкриттів, прилучення до нового, невідомого, навіть таємничого.Нарешті, дитячому ставленню до світу притаманні відкритість, неупередженість, відвертість і довіра.
"Великий" життєвий світ є первинним щодо інших світів, в яких віднаходить смисл і стверджує себе людина. Первинним тому, що він становить вихідну цілісність реальності, установлений лад відкритого щодо людини буття. Він становить собою певну "форму форм", найзагальнішу упорядкованість, без якої була б неможливою будь-яка інша упорядкованість будь-якого світу. Його протилежністю виступає хаос - безладна й безтямна неупорядкованість. У кожній розвиненій культурі ми зустрічаємо міф про те, що творенню світу передував хаос. Розрізняються тільки способи перетворення хаосу на світ. Але обов'язковим для всіх космологічних міфів є сюжет про появу людини як певного смислового центру світу. Саме людина стає точкою перетину смислових ліній, перетворювачем і ретранслятором смислів. Таке її становище у світі створює не тільки поєднання її зі світом, але й деяке напруження між ними. Тому відношення між людиною та світом набуває дещо самостійного характеру, відзначається власними смисловими характеристиками. Отож, нам належить змінити масштаб нашого розгляду цієї проблеми й зосередитися на тій ланці людського буття у світі, яку можна назвати ставленням до світу.