- •1. Філософія, її походження та предмет.
- •2. Світогляд та його суспільно-історичний характер
- •3. Основне питання філософії. Матеріалізм, ідеалізм, агноцистизм.
- •4. Філософія Стародавнього Сходу: світоустрій та людина.
- •5. Антична філософія. Основні проблеми та характерні риси.
- •6. Філософія Стародавнього Риму. Особливості та основні ідеї.
- •7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя. Особливості патристики.
- •8. Особливості філософії патристики.
- •9. Арабська філософія VII – XII ст. Основні ідеї.
- •10. Схоластика. Реалізм і номіналізм.
- •11. Гуманістичний антропологізм філософії Відродження. Пантеїзм. Ідеї громадянського суспільства.
- •12. Особливості соціокультурних, духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.
- •13. Методологічні пошуки ф.Бекона та р.Декарта та т. Гоббса.
- •14. Теорія пізнання Дж. Локка. Скептицизм п. Бейля та д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі
- •15. Вчення про субстанцію б. Спіноза та г. Лейбніц.
- •16. Б. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі
- •17. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
- •18. Теорія пізнання та етика і. Канта.
- •19. Філософська система і метод Гегеля.
- •20. Антропологічний принцип філософії л.Фейєрбаха
- •21. Загальна характеристика і основні риси філософії хіх ст.: класичний і некласичний тип філософствування.
- •22. Філософія с. Кєркегора та ф. Ніцше. Основні ідеї.
- •23. Філософія марксизму. Витоки, концепція методу, філософська антропологія та філософія історії.
- •24. Характерні риси філософії хх ст. Та основні її напрями.
- •25. Сцієнтистські напрями у філософії хх ст. (неопозитивізм, «лінгвістична філософія», постпозитивізм).
- •26. Антропологічні напрямки у філософії хх ст. (екзистенціалізм, персоналізм, фрейдизм, неофрейдизм).
- •27. Релігійна філософія хх ст. (неотомізм, тейярдизм).
- •28. Культурологічні та історіософські концепції XX ст. (а. Тойнбі, с Гантінгтон).
- •29. Загальні особливості української філософії та етапи її розвитку
- •30. Філософські погляди г. Сковороди.
- •31. Філософія в Україні хх ст. Київська філософська школа.
- •32. Світ. Людиновимірність світу. Типи ставлення людини до світу.
- •33. Особливості і характер людського бачення світу.
- •34. Філософське розуміння буття. Основні форми буття.
- •35. Граничні засади буття: простір і час, загальнонаукові концепції простору і часу.
- •36. Плинність буття. Рух і розвиток.
- •37. Матерія як об’єктивна реальність. Структура і властивості матерії.
- •38. Проблема походження людини. Еволюціонізм та креаціонізм.
- •39. Проблема смерті і безсмертя.
- •40. Духовне життя людини та його вихідні поняття: свідомість і цінності.
- •41. Структура та функції свідомості
- •42. Самосвідомість. Її структура і функції.
- •43.Свідомість та мова.
- •44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз.
- •45. Суспільна свідомість. Структура та форми суспільної свідомості.
- •46. Поняття пізнання: суб’єкт і об’єкт пізнання, предмет пізнання.
- •47. Проблема істини в пізнанні. Критерії істини.
- •48. Діалектика пізнавального процесу. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх основні форми.
- •49. Наука як спеціалізована форма пізнавальної діяльності людини. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •50. Роль практики в процесі пізнання. Функції практики.
- •51. Діалектика як світоглядна позиція, метод пізнання і практичної дії.
- •52. Діалектика і метафізика. Історичні форми діалектики. Принципи діалектики.
- •53. Поняття закону. Всезагальні, загальні і специфічні закони.
- •54. Основні закони діалектики.
- •55. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне і методологічне значення.
- •56. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
- •57. Буття людини як співбуття. Суспільний характер людського буття
- •58. Індивідуальне та соціальне в людському бутті
- •59. Суспільство як система. Структура суспільства.
- •60. Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами як джерело рушійна сила суспільного розвитку.
- •61. Духовне життя як складова суспільства.
- •62. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення.
- •63. Людина та історія. Роль мас та особи в історії.
- •64. Проблема сенсу історії. Прогрес і регрес. Теорія ненасильства.
- •65. Сутність суспільного прогресу та його критерії.
- •66. Людина і природа. Екологічна складова «нового гуманізму».
- •67. Культура як світ. Суттєві ознаки культури
- •68. Поняття та ознаки цивілізації. Взаємозв'язок культури і цивілізації
- •69. Глобальні проблеми сучасної цивілізації. Позитивні та негативні наслідки.
- •70. Новий образ світу й людини в xxIст. Прогнози та ймовірні сценарії.
44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз.
У XX сторіччі розвиток досліджень духовної реальності набуває вибухового характеру, їх інтенсивність та обсяг зростають на кілька порядків. Психологія, лінгвістика, етнологія та інші науки відкривають нові шари духовного. Поняття свідомості, колись таке вдале й, здавалося б, єдине здатне служити потребам науки й філософії, дедалі більше виявляє свою недостатність. Спочатку завдяки відкриттям психоаналізу постає необхідність ввести поняття "несвідоме", потім - поняття "трансперсональна свідомість", "ментальність", "менталітет" тощо.
Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Враховуючи результати останніх досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності.
Весь цілісний світ людського духу можна уявити у вигляді трьох великих сфер: мислення, емоцій та почуттів, волі. Ядро свідомості становить мислення - оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Предметний зміст свідомості означає, що ми завжди бачимо в речах значно більше, ніж: те, що дають нам відчуття.
Усі складники людської свідомості предметно насичені. У зв'язку з цим, коли ми дивимося на картину, то відчуваємо емоції не з приводу барв або кольорових плям, а з приводу тих сюжетів із життя, що їх можемо угледіти в зображеному.
Без знання свідомості не існує, бо саме у знанні виявляється ідеальний статус її буття. У певному сенсі свідомість і знання є те ж саме, проте поняття свідомості дещо ширше, бо воно включає в себе не лише рефлексію на дійсність (знання, "відання"), а й рефлексію на результати першої рефлексії, тобто певні дії із знанням, певне їх використання.
Поняття "ментальність" (від лат. mentaiis - "приналежний до мислення") означає певну сукупність сталих неусвідомлюваних форм світосприйняття, які притаманні якійсь групі людей і які визначають спільні риси ставлення й поведінки цих людей щодо феноменів їхнього буття - життя й смерті, здоров'я й хвороби, праці й споживання, природи, дитинства й старості, сім'ї й держави, минулого й майбутнього тощо. Відповідно до характеру й складу групи - носія ментальності - розрізняють національну ментальність (українська, російська, японська... ментальність), статеву ментальність (чоловіча та жіноча ментальність), вікову ментальність (дитяча, молодіжна, стареча ментальність), професійну ментальність (ментальність військових, медиків, педагогів, інженерів тощо). Цікаво, наприклад, порівняти головні риси чоловічої та жіночої ментальності. Для першої характерними є пріоритет сили, динамізму, успіху, домінування, орієнтація назовні, готовність до ризику й відповідальності, відкритість новому й несподіваному. Навпаки, для жіночої ментальності характерними є пріоритет спокою, сталості, співчуття й лагідності, орієнтація на домівку, сім'ю, потреба піклуватися про інших, готовність до компромісу задля збереження злагоди, здатність обходитися непрямими й ненасильницькими засобами тощо. Доречно зауважити, що дедалі більше людей сьогодні розуміє: в нашому соціальному й політичному житті нам вельми не вистачає багато з того, що вироблено людством у межах саме жіночої ментальності.
Менталітет - це притаманна певній групі людей деяка система неусвідомлюваних регулятивів життя й поведінки, яка безпосередньо випливає з відповідної ментальності й у свою чергу, підтримує цю ментальність. Менталітет - це ме6нтальність з боку її соціально-практичного втілення. Так само як ментальність є ніщо інше, як менталітет з боку його соціально-історичної й культурної укоріненості в бутті. Свій вияв менталітет має у звичаях, традиціях, стереотипах поведінки, стандартних реакціях на якісь значущі події тощо.
Останнім часом у зв'язку з поглибленням інтересу до проблем духовності виникає потреба по-новому повернутися поняття душі. Досвід мистецтва й новітні дослідження в і психології переконують у тому, що матеріальне й духовне в нашому житті не сполучаються безпосередньо. Своєрідним містком між ними стає світ наших почуттів, прагнень і поривань. Оскільки він завжди в динаміці, то він являє собою наше душевне життя.
Саме воно визначає безпосередньо наші вчинки, а, зумовлюючи розбудову_ певного типу осибистості й відповідно певну стратегію життя, - й певний тип мислення, світоглядну позицію, характер і спрямування духовного життя взагалі. Щодо цього душевне життя окремої людини багато в чому нагадує ментальність.
Поняття "душа" дає можливість виокремити життя нашої полі й наших почуттів як певну цілісність, здатну знайти певне місце в структурі людської особистості. И ця її здатність бути певним структурним утворенням особистості, можливо, є найважливішим у ній. Бо саме те, що ми назвали тепер душею, опосередковує в людині тілесне й духовне й разом з тим є безпосереднім виявом пов'язаності людини зі світом в усій її безпосередньості й суперечливості.