- •1. Філософія, її походження та предмет.
- •2. Світогляд та його суспільно-історичний характер
- •3. Основне питання філософії. Матеріалізм, ідеалізм, агноцистизм.
- •4. Філософія Стародавнього Сходу: світоустрій та людина.
- •5. Антична філософія. Основні проблеми та характерні риси.
- •6. Філософія Стародавнього Риму. Особливості та основні ідеї.
- •7. Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя. Особливості патристики.
- •8. Особливості філософії патристики.
- •9. Арабська філософія VII – XII ст. Основні ідеї.
- •10. Схоластика. Реалізм і номіналізм.
- •11. Гуманістичний антропологізм філософії Відродження. Пантеїзм. Ідеї громадянського суспільства.
- •12. Особливості соціокультурних, духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.
- •13. Методологічні пошуки ф.Бекона та р.Декарта та т. Гоббса.
- •14. Теорія пізнання Дж. Локка. Скептицизм п. Бейля та д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі
- •15. Вчення про субстанцію б. Спіноза та г. Лейбніц.
- •16. Б. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі
- •17. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії
- •18. Теорія пізнання та етика і. Канта.
- •19. Філософська система і метод Гегеля.
- •20. Антропологічний принцип філософії л.Фейєрбаха
- •21. Загальна характеристика і основні риси філософії хіх ст.: класичний і некласичний тип філософствування.
- •22. Філософія с. Кєркегора та ф. Ніцше. Основні ідеї.
- •23. Філософія марксизму. Витоки, концепція методу, філософська антропологія та філософія історії.
- •24. Характерні риси філософії хх ст. Та основні її напрями.
- •25. Сцієнтистські напрями у філософії хх ст. (неопозитивізм, «лінгвістична філософія», постпозитивізм).
- •26. Антропологічні напрямки у філософії хх ст. (екзистенціалізм, персоналізм, фрейдизм, неофрейдизм).
- •27. Релігійна філософія хх ст. (неотомізм, тейярдизм).
- •28. Культурологічні та історіософські концепції XX ст. (а. Тойнбі, с Гантінгтон).
- •29. Загальні особливості української філософії та етапи її розвитку
- •30. Філософські погляди г. Сковороди.
- •31. Філософія в Україні хх ст. Київська філософська школа.
- •32. Світ. Людиновимірність світу. Типи ставлення людини до світу.
- •33. Особливості і характер людського бачення світу.
- •34. Філософське розуміння буття. Основні форми буття.
- •35. Граничні засади буття: простір і час, загальнонаукові концепції простору і часу.
- •36. Плинність буття. Рух і розвиток.
- •37. Матерія як об’єктивна реальність. Структура і властивості матерії.
- •38. Проблема походження людини. Еволюціонізм та креаціонізм.
- •39. Проблема смерті і безсмертя.
- •40. Духовне життя людини та його вихідні поняття: свідомість і цінності.
- •41. Структура та функції свідомості
- •42. Самосвідомість. Її структура і функції.
- •43.Свідомість та мова.
- •44. Свідомість, ментальність, менталітет. Порівняльний аналіз.
- •45. Суспільна свідомість. Структура та форми суспільної свідомості.
- •46. Поняття пізнання: суб’єкт і об’єкт пізнання, предмет пізнання.
- •47. Проблема істини в пізнанні. Критерії істини.
- •48. Діалектика пізнавального процесу. Чуттєве і раціональне в пізнанні, їх основні форми.
- •49. Наука як спеціалізована форма пізнавальної діяльності людини. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •50. Роль практики в процесі пізнання. Функції практики.
- •51. Діалектика як світоглядна позиція, метод пізнання і практичної дії.
- •52. Діалектика і метафізика. Історичні форми діалектики. Принципи діалектики.
- •53. Поняття закону. Всезагальні, загальні і специфічні закони.
- •54. Основні закони діалектики.
- •55. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне і методологічне значення.
- •56. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
- •57. Буття людини як співбуття. Суспільний характер людського буття
- •58. Індивідуальне та соціальне в людському бутті
- •59. Суспільство як система. Структура суспільства.
- •60. Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами як джерело рушійна сила суспільного розвитку.
- •61. Духовне життя як складова суспільства.
- •62. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення.
- •63. Людина та історія. Роль мас та особи в історії.
- •64. Проблема сенсу історії. Прогрес і регрес. Теорія ненасильства.
- •65. Сутність суспільного прогресу та його критерії.
- •66. Людина і природа. Екологічна складова «нового гуманізму».
- •67. Культура як світ. Суттєві ознаки культури
- •68. Поняття та ознаки цивілізації. Взаємозв'язок культури і цивілізації
- •69. Глобальні проблеми сучасної цивілізації. Позитивні та негативні наслідки.
- •70. Новий образ світу й людини в xxIст. Прогнози та ймовірні сценарії.
14. Теорія пізнання Дж. Локка. Скептицизм п. Бейля та д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі
Англійський філософ Дж.Локк (1632— 1704) постав засновником більш-менш розвиненої теорії пізнання у філософії Нового часу. Значну увагу він приділив запереченню існування «вроджених ідей», посилаючись при цьому як на наукові дані, так і на спостереження над примітивними народами, здобуті в епоху географічних відкриттів. Від народження мозок людини являє собою, за Локком, "Табула раса" - чисту дошку, тобто в ньому немає нічого, окрім простої здатності бути органом пізнання і мислення. У такий спосіб Дж.Локк намагався дістатися до самих підвалин пізнання, не припускаючи попереднього знання готовим. До певної міри тут був присутній і намір засвідчити принципову вихідну рівність всіх людей за можливостями. Дж. Локк вважав, що існує два джерела знань:
Джерела знань за Дж.Локком:
– відчуття, які дають нам прості ідеї (біле. овальне, солодке і т.ін.);
– рефлексія — діяльність розуму, спрямована на зіставлення й узагальнення простих ідей та утворення на їх основі «складних ідей»
Найпершою, елементарною операцією рефлексії (мислення) філософ вважав розрізняння та ототожнення.
Критикуючи раціоналізм, Дж.Локк спирається на здоровий глузд людини, апелює до чуттєвого досвіду і доходить висновку, що суб'єктно-об'єктні відносини у процесі пізнання виявляють різні за своїм характером якості речей:
– «первинні» — протяжність, фігура, об'єм, рух і спокій
– «вторинні» — пов'язані з індивідуальними особливостями суб'єкту пізнання, виникають та існують лише в ньому.
Дж. Локк відомий в Англії як теоретик відомої англійської системи виховай^ ня, що передбачала поєднання фізичного, інтелектуального та морального виховання. Для останнього, на думку філософа, зберігають свою чинність п6-ложення християнської релігії.
Критикуючи філософську позицію Дж. Локка, Дж. Берклі (1685 —1753) стверджував, що не лише «вторинні», а й «первинні» якості речей мають суб'єктивний статус. У цьому аспекті всі якості речей «вторинні» тому, що їх сприймає людина. В дусі радикального сенсуалізму (від лат. "сенсус" – відчуття; позиція, яка ставить усе знання в залежність від чуття та відчуття) Дж. Берклі вирішував найперші питання філософії: він стверджував, що лише чуття можуть незаперечне засвідчувати факт існування будь-чого; звідси його теза "Бути-значить бути сприйнятим ". Він визнавав існування світу у трьох випадках:
– коли цей світ сприймає «я»;
– коли його сприймає «хтось»;
– коли він існує у розумі Бога як сукупність “ідей”, що становлять єдино можливу основу людських відчуттів.
Отже, за Берклі, існує лише те, що сприймають органи чуття; це і є позиція радикального сенсуалізму.
Проведений послідовно сенсуалізм приводить не тільки до соліпсизму, а й до скептицизму, який у добу Нового часу репрезентували французький просвітник П.Бейль (1647—1706) і англійський філософ Д.Юм (1711 —1776).
Скептицизм, наполягаючи на недосконалості наших відчуттів, відмовляв у праві на істину також і розуму.
П.Бейль, аналізуючи результати людського пізнання, стверджував, що з однаковою можливістю можна довести як існування, так і неіснування *порожнечі, * протяжності, *руху, * субстанції, * матерії тощо. І тому люди повинні утримуватися від визначень. П.Бейл, зокрема, вважав, що:
• істина має бути вільна від протиріч
• наявність двох протилежних суджень у визначенні одного і того самого дискредитує людське пізнання, висвітлює слабкість людського розуму, тому він має характер не руйнівної, а творчої сили.
Д.Юм спрямовував свої міркування також на підвалини людські кого знання і вважав, що вони існують у двох формах:
• у формі чіткого та виразного знання;
• у формі непевного, туманного знання.
Юм вважав, що людина має справу не із зовнішнім світом, а з потоком своїх відчуттів і уявлень. "Нам нічого не відомо про світ, що нас оточує," - підкреслював філософ. Ми всього лише з'єднуємо або не роз'єднуємо наші враження і тим самим ніби-то конструюємо з них світ. Діяльність розуму не виходить за межі оманливої видимості речей. І в силу цього світ для людини залишається непізнаним.