1. Філософія, її походження та предмет.

Термін "філософія" грецького походження. Він походить від двох слів: jіlеw - люблю" та uоjіa — "мудрість". Буквально перекладається як "любов до мудрості". Серед українських та російських дослідників XVII— середини XIX сторіч філософію часто позначали словом "любомудріє". Зокрема, широко вживав це слово в такому його розумінні Г. С. Сковорода.

Виникає філософія в один і той же час — VI сторіччя до н. е. — в трьох культурних центрах: Середземномор'ї, Китаї, Індії. На той час це були досить віддалені райони, що не мали між собою регулярного сполучення. Не дивлячись на це, тут одночасно відбуваються одні й ті ж процеси:

а) руйнування міфологічного способу світобачення і світорозуміння. Внаслідок цього починається усвідомлення нетривкості, навіть крихкості буття, але натомість формуються і входять до духовного складу культури ідеї, які роблять існування людини у світі можливим;

б) виникають теоретичні знання і зародки релігій спасіння. Смисловим підгрунтям культурного розвитку цієї епохи стає одухотворення, а головними відкриттями— розум і особистість. Ось чому цей період з повним правом можна назвати "стрижневою добою" філософії.

Філософія (як термін у значенні – роздуми) вперше зустрічається у грецького історика Геродота (5ст.) та Фукідіда (на прик. 5ст.). Надалі у Сократа і Платона (на рубежі 4-5 ст.) у значенні – теорія, наука.

З самого початку філософією називають будь яку мудрість, сукупність знань, які відрізняються від вірувань. З часом з філософії як з суспільної скарбниці беруть початок інші науки (математика, астрономія, фізика, біологія, медицина тощо).

Філософи намагаються осягнути світ у його єдності або вічності. Майже одразу філософія і філософування виявило два напрямки:

1. науково-теоретичний (відбір і перевірка різного роду інформації про різні речі світу);

2. духовно-практичний (який орієнтовано на пошук сенсу життя, основних цінностей, осягнення вічності).

Другий спочатку переважав 1-ий. І в сучасній філософії на першому місці постає не власне людський розум, а моральна інтуїція. Внутрішні почуття вищої гармонії, чи справедливості (пошуки сенсу життя тривають). Осягнення смертності, плинності буття – це філософські проблеми, які вирішує кожна людина. Філософія надихається не стільки розумом скільки сенсом. Філософування є не лише чистим пізнанням, а є свідомістю, що постійно сповнена різних людських почуттів. Питання про сенс життя, кожна людина для себе вирішує сама. Якщо наукові істини мають всезагальний характер, то філософськи істини (відкриття) завжди призначені для „індивідуального” користування.

Специфікою філософії є те, що вона завжди вирішує майже одні і ті ж самі проблеми, але ж вирішує в нових умовах, на новому рівні знань, різними національними культурами.

Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).

Еволюція предмета філософії не є чимось винятковим в історії науки: предмет вивчення конкретних наук, наприклад математики, також історично змінювався. Тому при визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення всезагального розумом чи інтуїцією.

Від емпіричного знання філософське відрізнялося своєю спрямованістю на пояснення граничних питань ("Чому є світ?", "Як він є?", "Чи є початок і кінець світу?" тощо). Від езотеричних знань воно відрізнялось своєю принциповою повідомлюваністю, зверненістю потенційно до кожної людини. А від зародків наукового знання (загальновідомих) філософське знання відрізнялось певною закритістю. Воно зорієнтоване на його особисте сприйняття й перетворення на ґрунті індивідуального мислительного зусилля. Тільки через вільне особисте мислення філософське знання стає живим і динамічним, справжнім каталізатором людської культури. Чинником, який поєднав усі передумови виникнення філософського знання і "запустив двигун" його власного розвитку, стало особистісне начало людини, самостійно мислячої й відповідальної у своїх думках і вчинках людської особистості (Конфуцій, Парменід, Фалес, Геракліт, Емпедокл та ін.).

Функції філософії

Серед функцій філософії найперше значення мають такі:

- світоглядна: філософія допомагає людині знайти й обґрун­тувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

- пізнавальна: завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;

- логічна: філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;

- соціально-адаптивна: філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

- виховна: філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення. До того ж вони врешті і ведуть людину до найважливішого – до ознайомлення із тим, які саме життєві позиції вона може зайняти та які наслідки їх та як саме можуть вплинути на хід її життя. Філософські дослідження як правило і резюмуються виявленням та окресленням такого роду позицій. У філософії вони мають свої назви та особливості визначення. Звичайно, що перш за все мова йде про позиції світоглядні.