18.Модель „вилучення - ін'єкції».

Модель «вилучення – ін'єкції» відображає залежність від співвідношення заощаджень і запланованих інвестицій.

Вилучення – це будь-яке використання доходу не на закупку ВВП (заощадження, податки, імпорт)

Ін’єкції – будь-яке збільшення витрат на виробництво ВВП (інвестиції, державні закупівлі, експорт).

Якщо аналізувати закриту економіку з врахуванням лише приватного сектору, то можна дослідити в якому співвідношенні знаходяться вилучення у формі заощадження та ін’єкцій у формі інвестицій. Можна виділити три варіанти взаємозвязку:

1. заощадження більші запланованих інвестицій, звідки витікає, що сукупні видатки менше ВВП. S > I => AE < Y > Ye

2. S < I=> AE > Y < Ye

3. S = I=> AE = Y = Ye

Таким чином, можна зробити висновки, що заплановані інвестиції не завжди збігаються із заощадженнями.

Фактичні інвестиції балансуються із заощадженнями за рахунок незапланованих інвестицій:

S = I ± І^/.

19.Ефект мультиплікатора. Повний мультиплікатор видатків.

Мультиплікатор Кейнса — це відношення зміни рівноважного ВВП до зміни певного компонента автономних витрат.

Мультиплікатор витрат показує, у скільки разів загальний приріст або скорочення сукупного доходу перевищує початковий приріст або скорочення автономних витрат А.

Мультиплікатор показує, як приріст інвестицій (державні й приватні) на приріст випуску (і дохода). Мультиплікатор допомагає «відчути» ефект державного стимулювання.

Мультиплікатор (М) – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі вир-ва.

Економ. суть М в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій: МІ = ? ВВП / ? ВІП, де

МІ – М інвестицій; ? ВВП – зміна ВВП; ? ВІП – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Дія ефекту М закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень, які були спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей приріст запланованих інвестицій. Так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвест. витрат.

Мультиплікатор і приріст споживання (гранична схильність до споживання - МРС) перебувають у прямий пропорційної залежності. Мультиплікатор і приріст заощаджень (гранична схильність збереження - МРS) перебувають у зворотної пропорційної зависимости.

Мультиплікатор витрат – це співвідношення зміни рівноважного ВВП до зміни у витратах, що викликали цю зміну ВВП.

Мв = ΔУ / ΔАЕ = 1/ГСЗ=1/(1-ГСС)

Для врахування впливу імпорту на мультиплікатор витрат застосовують граничну схильність імпорту. Тоді складний мультиплікатор витрат набуває вигляду:

Мв = 1/(1- (1-ГПК)(ГСС – ГСІ))

20.Інфляційний та рецесійний розрив..

Рецесійний розрив — це величина, на яку сукупні витрати менші за

потенційні витрати. Розрив називають рецесійним, оскільки він здійс-

нює в економіці рецесію, скорочення виробництва відносно потен-

ційного рівня. Для того щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і перемістити рівно¬вагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу.

Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості. Розрив носить назву інфляційного тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП.

Кількісно інфляційний розрив – це величина, на яку автономні витрати мали б скоротитися, щоб забезпечити зменшення реального ВВП до потенційного рівня за рахунок зниження цін.

Втрати економіки при інфляц розриві:

Δ АЕ = Ур(1-Р)/Мв

Ур – потенційний ВВП

Інфляційний розрив виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням вир-ва (сукупної пропозиції).

21.Сутність та особливості бюджетно-податкової політики. Фіскальна (бюджетно-податк) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Цій політиці властиві такі функції:

- вплив на стан господарської кон'юнктури;

- перерозподіл національного доходу;

- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соц програм;

- стимулювання економічного зростання;

- підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискреційну.

Дискреційна політика - це цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і державними закупками) в результаті зміни законодавства, метою якої є:

- стабілізація економіки;

- досягнення рівноваги в економіці;

- збільшення рівня зайнятості;

- зниження темпів інфляції.