30. Теорія міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами є не тільки зовнішньою ознакою існування світового ринку, а й матеріальною основою міжнародних економічних відносин, що забезпечує зростаючу інтеграцію світового господарства. Вона — форма зв'язку між товаровиробниками і споживачами різних країн, який виникає на основі розвитку міжнародного поділу праці.

Причини виникнення міжнародної торгівлі:

• Країни володіють різними за якістю економічними ресурсами

• Країни виграють від торгівлі один з одним, якщо кожна з них спеціалізується на виробництві товарів, які вона може виготовити з абсолютно меншими затратами ресурсів, ніж її сусіди

• Країни виграють від торгівлі, якщо вони мають відносні переваги у виробниц, тобто альтернативна вартість у них нижча, ніж у ін країн

Вигоди країни від міжнародної торгівлі будуть тим значнішими, чим більше економіка країни буде спеціалізуватися на виробництві тієї продукції, у виготовленні якої у неї є відносна перевага.

Теорія абсолютних переваг. Її автор — шотландський економіст А. Сміт, якого визнають і засновником сучасного "економіксу". Згідно з теорією абсолютних переваг країні доцільно імпортувати ті товари, затрати на виробництво яких у цій країні більші, ніж у зарубіжних країнах. Відповідно слід експортувати ті товари, затрати на виробництво яких нижчі, ніж у зарубіжнихкраїнах.

Теорія відносних переваг англійського економіста Д. Рікардо, стверджує, що у міжнародній торгівлі доцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією країні вигідно імпортувати той товар, відносні затрати на виробництво якого у ній перевищують затрати на експортований товар Теорія відносних переваг є теоретичною основою міжнародної спеціалізації.

Теорію факторів виробництва розробили на початку 30-х років XX ст. шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін. Об'єктом аналізу були праця та капітал. Якщо обсяг певних факторів виробництва у країні більший, то вони дешевші. І навпаки/

Суть "парадоксу Леонтьева": відносний надлишок капіталу в США не позначався на їхній зовнішній торгівлі — США експортували більш трудомістку і менш капіталомістку порівняно з імпортованою продукцію. Згідно з нею, у виробн процесі беруть участь 4 фактори: кваліфікована праця, некваліфікована праця, капітал і земля.

31. Світове господарство

Світове господарство — сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових та інших організаційних об'єднань та підприємств, об'єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжна­родних економічних відносин.

Загалом світове господарство наприкінці XX — на початку XXI ст., зберігаючи розмаїття, велику кількість суперечностей і різнопланових тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.

На розвиток світового господарства виливають такі чинники:

розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;

зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

поглиблений розвиток МПП — міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

високий рівень інтенсифікації міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;

інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;

вирішення глобальних проблем тощо. Національна економіка – це економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами.