шпоры на мову

1. Національна українська мова – це мова українського народу, української нації, яка об’єднує літературну форму загальнонародної мови, її територіальні та соціальні діалекти. Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії, психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої та національної діяльності. Національна мова об'єднує людей більше, ніж класова, партійна приналежність, етнічне походження. Ось чому на відміну від літературної, національна мова не може оперувати поняттями єдиної уніфікованої норми. Для сформованої політичної нації територіальні або соціальні особливості мови є свідченням широти й багатства спільної національної культури. Національну мову як вічну духовну цінність не можна  підганяти під категорію «державної», «офіційної» мови, що знаходиться у сфері поточної матеріальної політики. Літературна мова - це унормована, загальноприйнята форма на­ціональної мови. Вона не протиставляється національній мові, бо, уза­гальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найви­щим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі націо­нальної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації. Вона обслуговує всі сфери життя і діяльності суспільства.

Літературна мова характеризується такими найголовнішими озна­ками:

•   унормованість;

•   стандартність;

•   наддіалектність;

•   поліфункціональність;

•   стилістична диференціація;

•  наявність усної і писемної форм вираження.

2. Українська літературна мова є державною мовою України.

Державна мова – це мова, якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на міжнародному рівні. Вона “є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом” (ст. 10 Конституції України).

Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови.

1.Комунікативна функція.

Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми.

2.Мислетворча функція.

Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки.

3.Номінативна функція.

Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей.

4.Пізнавальна функція.

Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.

5.Культорологічна функція.

Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного надбання народу – творця мови.

6.Естетична функція.

Мова – засіб творення позитивних емоцій.

7.Експресивна функція.

Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини.

8.Ідентифікаційна функція.

Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.

9.Етична функція.

Мова- засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.

10.Фатична функція.

Мова є засобом фактичного спілкування.

3. Кожний народ, держава дбають про престиж своєї мови - її авторитет у міжнаціональному та міжнародному спілкуванні. Престиж, або авторитет мови, як і народу, держави, залежить від багатьох чинників. Насамперед це виявляється в тому, які суспільні функції виконує мова, яку інформацію вона фіксує і передає, скільки людей нею користуються та інше. Престижу мови сприяє її державність і патріотичне ставлення до неї її носіїв.

Українську мову вивчають у багатьох університетах світу, а з розвитком і утвердженням незалежності України зростає міжнародний авторитет української мови як державної. Престиж мови залежить не від неї самої, а від її носіїв. На жаль, не всі українці усвідомлюють це. Тому українська мова в нашій державі стане престижною тоді, коли ми не будемо її соромитися, коли оволодіємо усім багатством її, навчимося гарно, виразно, правильно говорити по-українськи і будемо пишатися, що ми, українці, маємо таку чудову мову. А не українці будуть відчувати задоволення від того, що володіють цією мовою, будуть шанувати її і тих, хто її створив. Але насправді бажане ще досить далеко від реального...

Громадяни нашої держави, як і всякої іншої, мають мовні обов'язки, що полягають у захисті та збереженні рідної мови. Захист рідної мови - найприродніший і найпростіший, найлегший і найнеобхідніший спосіб національного відродження і самоутвердження. Володіння рідною мовою - не заслуга, а обов'язок справжніх патріотів. 

4. Мовна політика посідає чільне місце в системі державних пріоритетів, оскільки її стратегічним завданням є забезпечення неухильного додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин та задоволення мовних потреб громадян України.

Концепція державної мовної політики розроблена відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини в мовній сфері.

Українська мова як засіб спілкування та інтелектуального виявлення Особистості відображає самобутність багатомільйонного українського народу і є основою його духовності та історичної пам'яті. Згідно з частиною першою статті 10 Конституції України українська мова є державною мовою в Україні. Поняття державної (офіційної) мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття "конституційний лад". Іншою його складовою є, зокрема, поняття державних символів. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові (частина третя Статті 5 Конституції України). Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації, єдності України.

Статус української мови як державної після сторіч царських заборон, короткого періоду відродження в добу Визвольних змагань і так званої "українізації" та подальших десятиріч радянської русифікації було встановлено 27 жовтня 1989 року, коли Верховна Рада УРСР ухвалила Закон УРСР "Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР", виклавши ст. 73 Конституції УРСР.

5. Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання, використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Реалізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає у певних стильових рисах, що притаманні лише йому, а саме:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

- точність та ясність поєднані з лаконічністю, стислістю й послідовністю    викладу фактів;

- документальність, наявність реквізитів;

- наявність усталених одноманітних мовних зворотів,  висока стандартизація тексту;

- сувора регламентація тексту (параграфи, пункти, розділи, абзаци).

Ділове  мовлення повинно бути доступним і зрозумілим широкому слухачеві. Це стосується і ділових паперів. Виклад у текстах ділових паперів має бути чітким, ясним, логічним і водночас якомога лаконічним. Логічна послідовність у документах досягається за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у реченні чи в тексті в цілому. У ділових паперах використовується загальновживана лексика та терміни, які включені до словників.

6. В сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі:

1.Науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Загальні ознаки наукового стилю - поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки - усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту - монологічна (опис, міркування).

2.Офіційно-діловий стиль. Сфера використання – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі,суворій вимозі до лексики та фрпзеологій, високий ступінь одноманітності, стандарту форм, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

3.Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання. До особливостей публіцистичного стилю відносять такі основні ознаки-доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),поєднання логічності доводів і полемічності викладу,поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю,наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку,наявністьхудожніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол тощо).

4.Художній стиль. Сфера використання – широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Основні ознаки художнього стилю: образність, поетичність, естетика

мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність

(конкретно-чуттєве живописання дійсності -людей, природи, явищ, понять,

якостей, властивостей, відношень).

5.Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві. Ознаки розмовного стилю: звертання, простонародні розмовні слова та жаргонізми, вживання неповних речень, фразеологізмів, діалектизмів, часток, повторів, неузгоджених словосполучень.

6.Релігійний або конфесійний стиль. Сфера використання – релігія та церква. Основні ознаки: суто церковна термінологія і слова – символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; наявність архаїзмів.

7. Сучасні процеси розбудови України як держави, розширення суспільних функцій української мови, яка набула статусу державної, запровадження в ті сфери, де її використання за радянських часів було обмежено, висувають особливі вимоги до володіння мовою державними службовцями. Інтеграція офіційно-ділового стилю, у якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характери¬зується логізацією викладу, уживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного за¬барвлення, двозначних слів та висловів. Це мова законів, ука¬зів, розпоряджень, діловодства та листування.

Науковий стиль у свою чергу обслуговує різні галузі науки й тех¬ніки. Йому властиве широке використання термінів та абстра¬ктних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за до¬помогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв'язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

8. Культура мови - галузь мовознавства, що займається утверджен¬ням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексиколо¬гії, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже про¬пагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діа¬лектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка дослі¬джує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимо¬ви, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення: -   нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення); -   адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення); -   естетичність (використання експресивно-стилістичних засо¬бів мови, які роблять мовлення багатим і виразним); -   поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різ¬них сферах життєдіяльності)

Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістов¬ність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Правильність — одна з визначальних ознак культури мовлення. Вона являє собою правильну вимову звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, гра¬матична, стилістична нормативність, написання відповідно до право¬писних і пунктуаційних норм.

Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням пред¬мета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутріш¬ня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знан¬нях об'єктивної реальної дійсності.

Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та під¬порядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я.

Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення — це вра¬хування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (чи¬тачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень.

Багатство. Показник багатства мовлення - великий обсяг активно¬го словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтакси¬чних конструкцій.

Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає ви¬користання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мов¬лення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови.

Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми.

9. Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безперечно, є загрозою для існування рідної мови, соціальним злом. Причинами такого всеохопного впливу однієї мови на іншу науковці вважають цілеспрямовану мовно-культурну політику, тобто мовний тиск однієї мови на іншу, а також велику зов¬нішню подібність і тісну спорідненість лексичного складу й граматич¬ної системи української і російської мов. Назва сучасного терміна метафорична, адже первіс¬не значення слова суржик - суміш зерна різних злаків і борошно з такої суміші, яке було невисоким за якістю і вживалося у важкі голод¬ні роки.

Суржик охоплює всі мовні рівні. Особливо потерпає від нього усне українське мовлення, а отже, вимова слів.

Потрібно усвідомити, що розмовляти суржиком - це ознака мовленнєво-мисленнєвого примітивізму, неосвіченості, провінційності, байдужості до своєї мовної поведінки, а отже, неповаги до української мови, свідчення неможливості професійного зростання.

10. Нормативність або правильність мовлення — одна з визначальних ознак мовленнєвої культури. Мовлення нормативне, якщо воно відповідає нормам української мови. Оволодіння мовними нормами відбувається разом із засвоєнням мовної системи й у процесі комунікативної діяльності.

Правильність мовлення - дуже об'ємна і складна ділянка культури мовлення. Щоб забезпечити правильність мовлення, треба досконало володіти нормами літературної мови. Відомо, що норма - це загальноприйнятий звичай висловлювати, змінювати, записувати слово, будувати речення, тест, відповідно до стилю мовлення.

 Правильне мовлення передбачає користування усіма мовними правилами, уміння будувати висловлювання, що відповідає типу і стилю висловлювання. Отже, щоб говорити правильно, треба добре знати усі розділи української мови та її діючі норми.

Нормативність мовлення: норми керування, норми слововживання

Нормативність - важлива риса мови взагалі і стилістики зокрема. Слід розрізняти два види нормативності мови - норми літературної мови і стилістичні норми.

 Дотримання норм літературної мови є невід'ємною рисою культури мовлення. Стилістична норма - один із компонентів нормативності мови. Вона виступає критерієм оцінки мовних одиниць, що функціонують у тому чи іншому стилі мовлення.

11. Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації.

Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований з функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції: контактна Функція ввічливості Регулююча Функція впливу (імперативна, волюнтативна) звертальна (апелятивна) Емоційно-експресивна

Формули етикету передбачають правдивість, порядність мовця.

Етикет формуює загалом моральні норми мовлення,коли ,що і як казати залежно від ситуації,правила ввічливості,стійкі вислові,такі як добрий день,пробачте,перепрошую,дякую,на все добре..» і т.д.

12. Діловодство – це діяльність, яка охоплює питання документування і організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій. Основними елементами діловодства є письмові документи і документування, а саме створення документів.Головним завданням діловодства є забезпечення швидкої і ефективної роботи підприємства, установи чи організації. Складові частини діловодства – система документації, система документування, організація роботи з документами. Система документації – це сукупність документів, взаємопов’язаних між собою таким чином, що являють собою єдине ціле із своїми специфічними рисами. Існує багато систем документації. Ці системи поділяються на підсистеми, останні – на більш дрібні сукупності документів.Система документування – це сукупність процесів і прийомів створення всієї документації в установах, на підприємствах, в організаціях, в ході здійснення ними своїх функцій. Документування охоплює всі операції по складанню, погодженню, затвердженню, оформленню і виготовленню документів. Організація роботи з документами – це створення умов, що забезпечують рух, пошук і збереження документів в діловодстві. Основними поняттями діловодства є реквізити, формуляр, бланк. Реквізити – елементи, з яких складаються документи.  за держстандартом всього реквізитів 32. до постійних належать назва виду документа, текст, дата, підпис. Формуляр –  зразок укладання однотипних документів. Бланк – аркуш паперу з відтвореними на ньому постійними реквізитами.

13. Документ – засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі  інформації про матеріальну та розумову діяльність людини. документи не повинні суперечити  законодавству, повинні бути укладені за встановленою формою, бездоганно відредаговані та оформлені. документи класифікуються за такими ознаками: найменуванням: листи, протоколи, накази тощо;за походженням: службові та особисті; за місцем виникнення: внутрішні та зовнішні;за призначенням: організаційні, розпорядчі, інформаційні, колегіальних органів;за формою: стандартні і нестандартні;за строками виконання: звичайні безстрокові, термінові і дуже термінові; за ступенем гласності: таємні і нетаємні;за стадіями створення: оригінали та копії;за складністю: прості й складні; за строками зберігання: постійного, тривалого (понад 10 років), тимчасового ( до 10 років); за технікою відтворення: рукописні, відтворені механічним способом.

Реквізити – елементи, з яких складаються документи.  за держстандартом всього реквізитів 32. до постійних належать назва виду документа, текст, дата, підпис.

Національний стандарт України  поширюється на звіти про роботи (дослідження, розроблення) або окремі етапи робіт, що виконуються у сфері науки і техніки.

Стандарт установлює загальні вимоги до побудови, викладення та оформлення звітів. Стандарт застосовується складачами звітів про будь-які науково-дослідні, дослідно-конструкторські і дослідно-технологічні роботи. Стандарт може бути застосований також до таких документів, як дисертації, річні звіти, посібники тощо.

14. Офіційно-діловий стиль — це сукупність мовних за­собів, призначених для регулювання ділових стосунків, спілкування на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю (офіційно-ділова мовна сфера).

Головні ознаки офіційно-ділового мовного стилю

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу актів, документальність, об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2. Даний стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професій­ної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст характеризується як зростаючою стандартизацією мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; дода­ток — після керуючого слова; обставинні слова — яко­мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).

4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

Підстилі офіційно-ділового мовного стилю. Системи документації

В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2.Дипломатичний — використовується в сфері між­ державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.

4.Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його під­стилі мають власну сферу застосування, межі якої ви­значаються метою й умовами ділового спілкування. Во­ни виступають засобом функціонування взаємозв’язаних між собою систем документації — цілісних утворень із певними специфічними рисами (система управлінських, адміністративних документів таспеціалізовані (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична тощо).

15. Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності

Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне його призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація і систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. Основні ознаки наукового стилю: -    ясність ( понятійність) і предметність тлумачень; -    логічна послідовність і доказовість викладу; -    узагальненість понять і явищ; -    об’єктивний аналіз; -    точність і лаконічність висловлювань; -    аргументація і переконливість тверджень; -    однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень; -    докладні висновки. Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються: -    великою кількістю наукової термінології; -    наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і значків; -    оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами; -    використанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень; -    залученням цитат і посилань на першоджерела; -    як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики; -    наявністю чіткої композиційної структури тексту; -    монологічним характером текстів; -    переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів. Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів: •    власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який у свою чергу поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти; •    науково-популярний, метою якого є дохідливий, доступний виклад інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, з використанням у спеціальних журналах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів; •    науково-навчальний – звертає головну увагу в підручниках, лекціях, бесідах на доступність, логічність викладу, образність і теж не виключає використання елементів емоційності.

16. Важливим компонентом ділового спілкування є етика мовлення. Недаремно один мудрий філософ сказав:”Заговори, щоб я тебе побачив.” Вислів віками не втрачає своєї актуальності. Адже від того, якими лексичними засобами володіє мовець, яку має інтонацію, вимову, як послуговується жестами, емоціями – залежить рівень його освіченості і культури.

Мова виступу, доповіді, лекції має бути бездоганною, простою, зрозумілою широкому колу слухачів. Слід уникати іншомовних слів, якщо є українські відповідники; сполучників типу: тому що; через те, що; у зв’язку з тим, що; враховуючи те, що; з огляду того, що; зважаючи на те, що; так, як; про те, що і т.д.

Важливим є також правильне й доречне використання вставних слів і виразів, обережне послуговування крилатими словами та іншими фразеологізмами. Тут треба враховувати професіональний і віковий контингент слухачів.