7. Історія становлення експертних установ в Україні.

У 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в

Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експерти-

зи і затвердив положення про них (хоча Київський інститут і Одеська

лабораторія були організовані ще в 1914 р.). Ці установи було створе-

но з метою провадження різних науково-технічних досліджень за су-

довими справами. Київський кабінет очолював С. М. Потапов, а згодом

В. І. Фаворський. Першим директором обласного кабінету в Харкові

був талановитий судовий медик і криміналіст М. С. Бокаріус, а після

смерті останнього цей заклад очолив його син М. М. Бокаріус. Для

виконання поставлених завдань у складі кабінетів було передбачено

створення чотирьох секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень;

2) судово-фотографічних досліджень; 3) судово-медичних макро- і

мікроскопічних досліджень; 4) ідентифікації особи.

У 1925 р. кабінети були перейменовані на інститути науково-судової

експертизи. На той час в інститутах діяли шість секцій: 1) хімічних і

фізико-хімічних досліджень; 2) біологічних досліджень; 3) фотографіч-

них досліджень; 4) ідентифікації особи; 5) судово-медичних досліджень;

6) кримінально-психологічних і психопатологічних досліджень.

У роки Великої Вітчизняної війни експертну діяльність проводили

в основному науково-технічні відділи (НТВ) органів міліції. Київський,

Харківський та Одеський науково-дослідні інститути судових експер-

тиз відновили свою експертну і наукову діяльність у 1943–1944 рр.

З 1946 р. директором Харківського науково-дослідного інституту

судових експертиз (НДІСЕ) було призначено В. П. Колмакова, який

успішно керував інститутом протягом 20 років.

В Україні функціонує система експертних криміналістичних під-

розділів органів внутрішніх справ. Перший кабінет науково-судової

експертизи почав працювати у 1919 р. при Центральному управлінні

карного розшуку Росії. У 1921 р. кабінет реорганізовано у науково-

технічний підвідділ при карному розшуку НКВС, а у 1922 р. — у

науково-технічний відділ. З 1936 р. аналогічні науково-технічні під-

розділи було створено в міліції на всій території СРСР. Упродовж

свого існування вони змінювали назви на експертно-криміналістичні

управління і експертно-криміналістичні відділи.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

8. Розслідування злочинів як процес пізнання.

Процес пізнання істини в розслідуванні та судовому розгляді під-

порядкований загальним закономірностям з урахуванням певних осо-

бливостей. Розкриття і розслідування злочинів являють собою окремий

випадок пізнання об’єктивної дійсності. Розслідування злочинів і роз-

гляд кримінальних справ у суді мають ретроспективний характер.

Слідчий або суд вивчає подію злочину за допомогою відображень, за-

лишених на місці події, речових доказів, показань свідків, висновків

судових експертиз. Слідчий (суддя) не може безпосередньо сприймати

подію злочину, він сприймає вже її результат. Відображення злочину в

матеріальних або ідеальних слідах характеризується тим чи іншим

ступенем повноти або фрагментарності.

Процес пізнання при розслідуванні злочинів відбувається в уста-

новленій законом процесуальній формі, з додержанням процедури

збирання доказів, конструюванням версій, використанням засобів до-

казування за кримінальною справою. Встановлення істини під час

розслідування чи судового розгляду обмежено часом, передбаченими

законодавством строками.

Особливості криміналістики зумовили на найранніших етапах її

розвитку використання формально-логічних методів пізнання (аналізу

і синтезу, індукції і дедукції, конкретизації і абстрагування, аналогії,

версії тощо). Застосування цих методів забезпечує правильність мис-

лення за формою, одержання нових знань за сутністю.

Аналіз — метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих

сторін, властивостей, складових частин чого-небудь, тобто це процес

розчленовування цілого на частини. Він є необхідним етапом пізнання,

який нерозривно пов’язаний із синтезом, і є однією з основних опера-

цій, із яких формується реальний процес мислення.

Синтез — це процес практичного або уявного возз’єднання цілого

з частин або з’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле.

Індукція — спосіб міркування від окремих фактів, положень до

загальних висновків. Це рух знання від одиничних тверджень до за-

гальних положень.

Дедукція — спосіб міркування, при якому нове положення виво-

диться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих

висновків.

Аналогія — це спосіб пізнання, який лежить

в основі методу моделювання та теорії подібності. У криміналістиці

застосовується в декількох напрямах.

Абстрагування — прийом пізнання (метод), при якому відкидається

все несуттєве.

Абстракція — це одна з основних операцій мислення, яка

полягає в тому, що суб’єкт, відкриваючи певні (суттєві) ознаки досліджу-

ваного об’єкта, не бере до уваги інші — несуттєві.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

9. Методи криміналістики та їх види.

Вчення про методи криміналістики — істотний елемент її методо-

логічних основ, розділ загальної теорії криміналістичної науки. Мето-

ди криміналістики можуть бути класифіковані за різними підставами.

Найбільш визнаною є класифікація методів криміналістики за трьома

рівнями:

1) методи діалектичної та формальної логіки;

2) загальнонаукові методи;

3) спеціальні методи криміналістики.

Загальнонаукові методи застосовуються в усіх або більшості наук.

До таких методів можуть бути віднесені спостереження, опис, порівнян-

ня, вимірювання, експеримент, моделювання та математичні методи.

Спостереження — метод дослідження, який полягає в умисному,

систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об’єктів, явищ із ме-

тою вивчення їх специфічних змін у певних умовах і відшуковуванні

сенсу цих явищ. У криміналістиці використовується як безпосереднє,

так і опосередковане спостереження.

Опис — метод дослідження, який полягає в зазначенні ознак

об’єкта. Це може бути усне або письмове перелічування кількісних чи

якісних ознак, властивостей в певній послідовності. Опис є засобом

фіксації інформації і використовується при складанні протоколів слід-

чих дій, експертних висновків, словесного портрета тощо.

Експеримент — метод дослідження, який передбачає проведення

дослідів для відтворення явищ у штучно створених аналогічних умо-

вах. Головне в експерименті — це серія дослідів у різних варіантах.

Може мати на меті підтвердження або спростування гіпотези, встанов-

лення природи явища та ін.

Порівняння — метод, заснований на зіставленні властивостей або

ознак кількох об’єктів. Об’єкти порівняння повинні бути порівнюва-

ними. У криміналістиці порівнюються фактичні дані, уявлення, пред-

мети, люди, тварини. Порівняння має на меті виявлення того загально-

го, що є в об’єктів.

Вимірювання — метод, який передбачає порівняння досліджуваної

величини з однорідною величиною, прийнятою за одиницю виміру.

Використовується під час проведення слідчих дій, у експертній прак-

тиці, при попередженні злочинності. Об’єктами вимірювання можуть

бути відстані, розміри, вага, температура, об’єм та ін.

Моделювання — метод, який полягає у побудові моделей будь-яких

явищ, об’єкта для детального вивчення. Моделі можуть бути ідеаль-

ними та матеріальними. Моделі — це спеціально створені аналоги. До

моделювання звертаються, коли вивчення безпосередньо самого об’єкта

неможливе чи недоцільне.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++