70. Тактичні прийоми викриття неправди в показаннях.

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольо-

вий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже, з метою

запобігання неправди та її встановлення слідчий повинен знати її

можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди при допиті є

тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Отже,

неправду можна відвернути на стадії встановлення психологічного

контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямо-

ваних на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові без-

конфліктної ситуації допиту і одержанню правдивих показань. Проте

усунути мотиви неправди і одержати об’єктивні показання за допо-

могою цієї системи прийомів не завжди можливо.

Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття не-

правди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування

його процесуального становища та форми неправдивого повідомлення.

Доречним буде виділення шести підсистем, характерних для допиту об-

винуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість:

1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим

своєї вини і висуненні ним власної версії;

2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваче-

ним своєї вини;

3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які цікавлять

органи розслідування;

4) викриття неправдивої заяви про алібі;

5) встановлення обмови;

6) встановлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних

тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів,

спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі, передбачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебування допитува-

ного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встанов-

лених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обви-

нувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

ґ) пред’явлення доказів, які підтверджують перебування допитува-

ного у місці вчинення злочину;

д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій,

які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці зло-

чину.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

71. Тактика очної ставки.

Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний

допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані

істотно суперечливі показання.

Очна ставка може бути проведена між двома раніше допитаними

свідками, свідком і обвинуваченим або підозрюваним, між двома об-

винуваченими чи підозрюваними. Вона може бути проведена також у

суді. Головні характеристики очної ставки такі:

1) єдність предмета (особи допитуються за одних обставин);

2) єдність об’єкта (очна ставка являє собою процес безперервного

порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб);

3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється в їх присутності про-

тягом слідчої дії);

4) єдність місця (особи допитуються в одному місці);

5) допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття

запитань слідчого і показань один одного;

6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в

одному протоколі слідчої дії).

Підготовка до очної ставки передбачає вирішення таких питань:

між якими особами вона буде проведена; які запитання слід поставити;

які суперечності необхідно усунути та яким шляхом; які відносини між

допитуваними мають місце; яка черговість допиту осіб на очній став-

ці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно застосувати.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропо-

нує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких

виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може

бути дозволено ставити запитання один одному, але слідчому треба

пильно контролювати цей процес.

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли

обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає

дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на

одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом.

Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобро-

совісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на

добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при

очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестій-

кості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

Тактика очної ставки має певну специфіку, яка пов’язана з роз-

ширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном;

сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одно-

го; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань;

підвищеним ступенем тактичного ризику.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

72. Фіксація результатів допиту.

Важливе значення для розслідування має правильна фіксація ре-

зультатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об’єктивно

відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендуються три ме-

тоди одержання показань: вільна розповідь, запитання — відповідь і

поєднання першого і другого методів. Це відображується й у протоко-

лі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну

фіксацію показань, зводяться до такого:

1) показання записують від першої особи і по можливості дослів-

но;

2) поставлені запитання та відповіді на них у разі необхідності за-

писуються дослівно;

3) на прохання допитуваного йому надається можливість власно-

ручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відміт-

ку;

4) протокол не може бути стилізованим, а має точно фіксувати ви-

рази, які вживає допитуваний;

5) протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, при-

сутні на допиті.

Протокол допиту повинен містити:

1) відмітку про попередження допитуваного (свідка) щодо кри-

мінальної відповідальності за відмову від давання показань і за

давання завідомо неправдивих показань, що підтверджується його

підписом;

2) відмітку про роз’яснення допитуваному свідоцького імунітету;

3) відмітку про роз’яснення допитуваному в учиненні якого зло-

чину його підозрюють та про його право на захист;

4) заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним;

5) відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, бать-

ків або законних представників неповнолітнього.

У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за

власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, ри-

сунки, плани, що пояснюють його показання. Вони мають бути засвід-

чені підписами допитуваного і слідчого.

Способом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Такий

запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників

слідчої дії. Доцільно застосовувати його у випад-

ках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням

обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який

перебуває у хворобливому стані, тощо. Паралельно зі звуко- і відеоза-

писом слідчий веде протокол.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

73. Поняття та види обшуку.

Обшук — це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження

приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою

відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а

також виявлення розшукуваних осіб.

Обшуки можна класифікувати за видами залежно від:

1) виду злочину;

2) етапу розслідування;

3) принципу повторності;

4) принципу одночасності (груповий і одночасний);

5) характеру об’єктів обшуку;

6) характеру об’єктів пошуку;

7) обсягу обстеження об’єктів обшуку (основний і додатковий).

У криміналістичній літературі залежно від принципу одночасно сті

розрізняють одиночний і груповий обшуки.

Груповий обшук — це не єдина слідча дія, а комплекс одночасних об-

шуків. Груповий обшук є системою однойменних слідчих дій у межах

одного акту розслідування з метою реалізації певного тактичного за-

вдання. Тому групо вий обшук — це тактична операція, комплекс

(система) узгоджених між собою слідчих дій.

Залежно від характеру об’єктів обшуку можуть бути названі такі

види: 1) обшук приміщень: житлових, нежитлових, приміщень дипло-

матичних представництв; 2) обшук ділянок місцевості; 3) обшук осо-

би; 4) обшук транспортних засобів; 5) обшук комп’ютерних засобів.

Обшук у приміщенні передбачає примусове обстеження всіх при-

міщень, що є у володінні фізичних або юридичних осіб, якщо там

можуть знаходитися об’єкти пошуку.

Обшук ділянки місцевості передбачає примусове обстеження при-

садибної ділянки, саду, городу або іншої території, що знаходиться у

віданні певних осіб.

Обшук особи — це примусове обстеження тіла живої людини, її

одягу, речей, а також інших предметів або документів. Згідно зі ст. 184

КПК обшук особи може провадитися тільки особою однієї статі з осо-

бою, яку обшукують. Обшук особи провадиться відповідно до вимог

ст. 177 КПК на підставі постанови слідчого, санкціонованої прокуро-

ром.

Обшук транспортних засобів передбачає примусове обстеження

будь-якого транспортного засобу, який є у володінні громадянина (ав-

томобіль, яхта, особистий літак, мотоцикл тощо).

Обшук комп’ютерних засобів полягає у примусовому обстеженні

комп’ютерної техніки та електронної інформа ції. Слідчому треба

пам’ятати, що існують різні системи захисту інформації та можливо сті

швидкого її знищення.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

74. Тактичні прийоми обшуку.

Системи тактичних прийомів обшуку (тактичні комбінації) — це

своєрідні алгоритми (типові програми) для слідчого в процесі їх ви-

користання. Застосування таких систем полегшує прийняття правиль-

них рішень у різних ситуаціях. Між системами тактичних прийомів і

ситуація ми їх реалізації існують нерозривні зв’язки, які мають науко-

во обґрунтований характер.

Система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови

обшукуваного від спілкування, включає:

1) роз’яснення мети і необхідності обшуку;

2) постановку нейтральних запитань;

3) залучення обшукуваного до діяльності слідчого;

4) словесну розвідку.

Особливий інтерес становлять системи тактичних прийо мів об-

шуку, пов’язані зі взаємодією з матеріальними об’єкта ми. Характер їх

спрямованості ґрунтується на ймовірнісному судженні слідчого про

спосіб зберігання предмета пошуку.

Так, система тактичних прийомів, спрямована на по шук об’єктів,

що зберігаються без спеціального маскування, включає:

1) аналіз обстановки місця обшуку з метою визначення місць при-

родного зберігання предмета пошуку;

2) аналіз об’єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання;

3) зіставлення виявленого об’єкта з ознаками того, що шукають.

Система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів,

схованих у спеціальних тайниках або в інших суб’єктивно недоступних

місцях, може включати:

1) аналіз ознак предмета пошуку;

2) зіставлення предмета пошуку з різними об’єктами місця обшуку;

3) орієнтацію на професійні (чи інші) навички обшукуваного під

час визначення місця схову;

4) використання можливостей типових аналогів;

5) аналіз окремих ділянок приміщення, меблів, інших об’єктів з

метою встановлення демаскуючих ознак;

6) зіставлення однакових предметів між собою.

Важливе значення має й такий тактичний прийом системи, як ана-

ліз окремих ділянок приміщення, меблів та інших об’єктів з метою

встановлення демаскуючих ознак. Характер демаскуючих ознак за-

лежить від конкретних умов, в яких діє особа, особливостей місць

приховування предметів, дій обшукуваного. У приміщеннях місце

схову виказують різниця у фарбуванні предметів, сліди на підлозі, від-

сутність сполучення шпалер та ін. Демаскуючі ознаки є своєрідними

негативними обставинами, які сигналізують про необхідність пошуків

у певному місці.

Тактичним прийомом є також зіставлення однакових предметів між

собою. Зіставлення дозволяє виявити різницю між однорідними пред-

метами, що може бути пов’язано з переховуванням у них предметів

пошуку.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++