92. Криміналістична класифікація злочинів.

Об’єктом дослідження криміналістичної методики є різні злочини.

Криміналістична класифікація злочинів — необхідна умова ефектив-

ного пізнання даного об’єкта, основа для розроблення відповідних

рекомендацій.

Криміналістичні рекомендації (поради) не повинні бути абстрак-

тними, вони передбачають певний ступінь їх упорядкованості і «видо-

ву» спрямованість. Розроблення науково обґрунтованих рекомендацій

у методиці розслідування припускає використання диференційованого

підходу, зумовленого особливостями роду або виду злочину.

Поняття криміналістичної класифікації злочинів є достатньо новим

і дискусійним у криміналістиці. Під криміналістичною класифікацією

злочинів розуміється їх систематизація за криміналістично значущими

підставами, що сприяє формуванню криміналістичних характеристик

злочинів і розробленню окремих криміналістичних методик.

Тривалий час у криміналістиці використовувалася кримінально-

правова класифікація злочинів для вирішення різного роду завдань.

У кримінально-правовому розумінні класифікація злочинів — це поділ

їх на певні групи залежно від характеру і ступеня суспільної небез-

печності. За даною класифікацією злочини поділяються на роди (гру-

пи злочинів, об’єднаних одним розділом кримінального кодексу) та

види.

У криміналістиці пропонуються класифікації злочинів за такими групуваннями:

1. Класифікації злочинів, пов’язаних із суб’єктом злочину, що вчи-

няються:

одноособово і групою;

вперше і повторно;

особами, що знаходяться в особливих відносинах з безпосереднім

предметом посягання, та такими, що не перебувають у таких відно-

синах;

дорослими злочинцями і неповнолітніми;

чоловіками і жінками (ця класифікація має обмежену сферу засто-

сування і належить тільки до деяких «суто чоловічих» злочинів або

злочинів, учинення яких більш властиво жінкам).

2. Класифікація злочинів, пов’язаних з об’єктом злочину:

за особою потерпілого;

за характером безпосереднього предмета посягання;

за місцем розташування безпосереднього предмета посягання (за

місцем вчинення злочину);

за способами і засобами охорони безпосереднього предмета по-

сягання.

1 Термін «розкрадання» вживається як узагальнююче поняття.

3. Класифікації злочинів, пов’язаних з об’єктивною стороною зло-

чину:

за способом вчинення злочину;

за способом приховування злочину, якщо він не входить як скла-

дова частина до способу вчинення злочину.

4. Класифікації злочинів, пов’язаних із суб’єктивною стороною

злочину:

вчинені із заздалегідь обдуманим умислом та з умислом, що рап-

тово виник.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

93. Криміналістична характеристика злочинів та її структура.

Криміналістична характеристика злочинів — досить нова наукова

категорія криміналістики, яка посідає центральне місце в методиці

розслідування окремих видів злочинів. Криміналістична характерис-

тика — це результат наукового аналізу та узагальнення типових ознак

певного виду або роду злочинів. Вона відображає злочин і його скла-

дові елементи. Крім криміналістичної характеристики злочинів, іс-

нують кримінально-правова, кримінально-процесуальна, криміноло-

гічна характеристики.

Структура криміналістичної характеристики злочинів передбачає

наявність певних елементів. Основними елементами криміналістичної

характеристики є сукупності ознак, що визначають: 1) спосіб злочину;

2) місце та обстановку; 3) час вчинення злочину; 4) знаряддя і засоби;

5) предмет злочинного посягання; 6) особу потерпілого (жертви);

7) особу злочинця; 8) типові сліди злочину.

1. Спосіб злочину — це образ дій злочинця, що виражається у пев-

ній системі операцій і прийомів. Спосіб злочину являє собою збірне

поняття. Його структура охоплює: способи готування до злочинного

діяння, способи його вчинення і способи приховування (маскування).

2. Місце та обстановка вчинення злочину. Місце вчинення зло-

чину як елемент криміналістичної характеристики дозволяє відповісти

на запитання: де вчинено злочин?

3. Час вчинення злочину. Встановлення часу вчинення злочину

має важливе криміналістичне значення. Час впливає на всі етапи ви-

никнення, існування та використання доказової інформації.

4. Знаряддя і засоби вчинення злочину. Знаряддя злочину — це

предмети і речовини, які злочинець використовує для досягнення очі-

куваного злочинного результату.

5. Предмет злочинного посягання. Це речі матеріального світу,

впливаючи на які особа посягає на ті або інші суспільні відносини.

6. Особа потерпілого. Система ознак, що стосуються особи по-

терпілого, має складну структуру. Вона охоплює загальні демографіч-

ні ознаки (стать, вік, місце проживання, роботи або навчання, професія,

фах, освіта та ін.), дані про спосіб життя, риси характеру, навички і

схильності, зв’язки і стосунки.

7. Особа злочинця. Система ознак особи злочинця включає дані

демографічного характеру, деякі моральні властивості і психологічні

особливості. Особа злочинця — це поняття, що виражає сутність осо-

би, яка вчинила злочин.

8. Типові сліди злочину. Це будь-які зміни середовища, що виникли

внаслідок учинення в ньому злочину.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

94. Взаємодія слідчого та оперативно-розшукових органів у розкритті злочинів.

Питання взаємодії слідчого та оперативно-розшукових підрозді-лів у розкритті злочинів розглядаються в різних розділах криміна-лістики: в загальнотеоретичному плані, в криміналістичній тактиці та криміналістичній методиці. Однак найбільш повне та предметне вираження дана проблема має отримувати в методиці розслідування злочинів. Термін «взаємодія» в КПК України відсутній, але він застосовуєть-ся в законах: «Про оперативно-розшукову діяльність» (ст. 4, п. 4 ст. 7), «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочин-ністю» (розділ V). У зв’язку з цим даний термін та саме поняття «вза-ємодія» відрізняється від таких понять, як «взаємозв’язок», «коорди-нація», «виконання доручень та вказівок», зміст яких роз’яснюється у відповідних правових нормах або випливає з їх змісту. Взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими підрозділами від-повідно до ч. 3 ст. 114 КПК України здійснюється головним чином у процесі досудового слідства. Проте, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 97, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 191 КПК України, воно можливе і до порушення кри-мінальної справи, а відповідно до ч. 2 ст. 138, ч. 1 ст. 139 КПК Украї-ни — і після припинення досудового слідства. Оперативно-розшукові заходи носять переважно пошуковий ха-рактер, здійснюються спеціальними негласними методами та засоба- — 184 — РОЗДІЛ ІV ми та мають на меті своєчасне виявлення злочинів і осіб, які їх вчи-нили, знарядь злочину, викраденого майна, встановлення фактичних даних, важливих для розслідування, а також обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Така діяльність ґрунтується на положеннях пп. 2, 9 ст. 10, п. 10 ст. 11 Закону «Про міліцію», ст. 8 Закону «Про опера-тивно-розшукову діяльність»; ст. 13-15 Закону «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та ін. У криміналістиці є декілька визначень взаємодії органів розслі-дування злочинів, узагальнюючи які можна розглядати як узгоджену діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямовану на досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу. Взаємодія розглядається як вищий ступінь консолідації сил і за-собів правоохоронних та контролюючих органів, наділених законом відповідними повноваженнями (серед яких один з основних видів — взаємодія слідчого та оперативно-розшукових органів), у різноманіт-них варіантах участі залежно від виду розслідуємого злочину, склад-ності вирішуваних завдань, необхідності використання відповідних засобів, прийомів та методів.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

95. Криміналістична характеристика вбивств.

Вбивство — це злочин проти життя особи, який являє собою

умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

До елементів криміналістичної характеристики

вбивств належать:

1) спосіб вчинення;

2) спосіб приховування;

3) місце, час та обстановка;

4) типові сліди вбивства;

5) особа злочинця;

6) особа потерпілого.

Спосіб вчинення. Способи вбивств надзвичайно різноманітні: за-

стосування вогнепальної і холодної зброї, удавлення зашморгом, дія

високої температури, утоплення та ін. Спосіб вчинення часто вказує

на особу злочинця і дозволяє висувати версії як щодо вбивці, так і щодо

мотивів учинення злочину. Спосіб вчинення злочину орієнтує слідчо-

го на комплекс слідів і речових доказів, які можуть бути виявлені у

процесі розслідування.

Спосіб приховування. Найбільш традиційними способами при-

ховування є: знищення слідів злочину; приховування чи знищення

знарядь і засобів; інсценування вбивства під нещасний випадок чи

самогубство; знищення трупа (спалювання, утоплення, розчленування,

закопування); спотворення трупа з метою приховування особи потер-

пілого.

Час, місце та обстановка події злочину. Звичайно злочинець

обирає час, коли немає свідків, коли потерпілий один у будинку, офісі

або іншому місці, нерідко вечірній або нічний. Місце вчинення вбив-

ства — найчастіше безлюдна місцевість чи квартира, в якій потерпілий

може бути один.

Типові сліди вбивства. «Слідову картину» утворюють обставини

і сліди події злочину. Їх виявлення, аналіз, встановлення причинних

зв’язків дозволяють побудувати картину події, сформувати уявні або

дійсні моделі злочину, механізм його вчинення.

Особа злочинця. Соціальний і психологічний портрет вбивці має

різноманітні риси залежно від того, чи є злочин умисним або його

вчинено з необережності. Злочинець, який вчинив убивство умисно,

характеризується негативно, має такі якості, як агресивність, жорсто-

кість, егоїзм, цинізм, зневага до чужих інтересів, розпущеність тощо.

Особа потерпілого. Особа потерпілого нерідко вказує на особу

злочинця (зв’язки потерпілого зі злочинцем, характер їхніх стосунків,

мотиви вчиненого злочину). Тому вивчення особи потерілого дозволяє

висунути версії щодо вбивці, мотивів учинення злочину, в окремих

випадках щодо віктимної поведінки потерпілого.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++