70. Поняття зобов'язань у цивільному праві

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) забов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, на­дати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.І ст.509 ЦК України).

Зобов'язання можуть виникати між юридичними особами, між юридичними та фізичними особами та між фізичними осо­бами, які і виступають суб'єктами забов'язань. Зобов'язання ви­никають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб.

Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах називається кредитором, а зобов'язана — боржником. У ч.З ст.510 ЦК України передбачається, що у разі, коли кожна із сторін зобов'язання має обов'язок на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником на користь іншої сторони у тому, що вона зобов'язана вчинити на її користь, і водночас її кредитором у тому, що вона має право від неї вимагати.

Відповідно ст.511 ЦК України у зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб, але у випадках, передбаче­них домовленістю сторін, зобов'язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.

Юридичним об'єктом визнається певна поведінка зо­бов'язаної особи, яка виражається, згідно договору, у вчиненні певних дій або утриманні від їх здійснення.

Матеріальним об'єктом зобов'язальних правовідносин є майно, по відношенню до якого зобов'язана сторона має пев­ний обов'язок (зберігання, передача тощо).

Зміст зобов'язальних правовідносин утворює суб'єктивні права та обов'язки їх учасників, які найчастіше носять майно­вий характер. Але кредитор має право вимагати вчинення і дій немайнового характеру.

Зобов'язання, згідно з ч.2 ст. 509 і ч.2 ст.11 ЦК України, виникають з таких підстав:

- з правочинів (у тому числі договорів) як передбачених законом, так і наперед бачених законом, але таких, що не суперечать йому;

- внаслідок створення творів науки, літератури, мис­тецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності;

- внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також прид­бання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

- внаслідок інших дій громадян та організацій;

• внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Зобов'язання виникають, переважно, з договорів. Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання, змістом якого являються права та обов'язки сторін.

Іншим джерелом зобов'язань можуть виступати односто­ронні правочини (публічна обіцянка винагороди; покладення заповідачем окремих обов'язків на спадкоємця; ведення чужих справ без доручення тощо).

Критерій класифікації зобов'язань поєднують економічні та юридичні ознаки зобов'язань:

• зобов’язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);

• зобов'язання з безоплатної передачі майна в користу­вання (майновий найом, найом жилого приміщення);

• зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);

• зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

• зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція);

• зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

• зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

- зобов'язання зі страхування (майнове та особисте стра­хування);

- зобов'язання за спільною діяльністю (спільна, діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

- зобов'язання, що виникають з односторонніх пра­вомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

- охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

73. Поняття та принципи виконання зобов'язань. Під ви­конанням зобов'язань розуміють вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов'язків, що випливають із зобов'язання.

За своєю юридичною природою дії з виконання зо­бов'язання є правочином, вони спрямовані на припинення зо­бов'язань, тому до цих дій з виконання застосовуються прави­ла, що регулюють вчинення правочинів.

Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання, яким може бути конкретне майно, якщо справа стосується, напри­клад, передачі речі.

Основним є принцип належного виконання зобов'язання. Зміст його полягає у виконанні зобов'язання відповідно до умов договору, чинного цивільного законодавства, а за відсут­ності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового крім випадків, коли первісний кредитор узяв на себе поруку за боржника перед новим кредитором (ст.519 ЦК України). Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозрив­но пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­женням здоров'я або смертю Місце виконання зобов'язання визначається договором, за­конодавчими нормами, які регулюють даний вид зобов'язань, адміністративними актами. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено то, згідно зі ст.532 ЦК України, виконання провадиться:

1. за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;

2. за зобов'язанням про передання товару (майна), що ви­никає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

3. за зобов'язанням про передання товару (майна), що ви­никає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кре­диторові на момент виникнення зобов'язання;

4. за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Як­що кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

5) за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Строк виконання зобов'язання. Належним визнається та­кий строк виконання, який встановлений законом, договором або випливає із суті зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання може бути визначений календарною датою або закінченням відповідного періоду часу, а також вказівкою на відповідну подію, яка обов'язково має настати (ч.І ст.530 ЦК України).

Якщо строки виконання взагалі не встановлені або визна­чені моментом пред'явлення вимоги виконання кредитором, боржник має право провести таке виконання у будь-який час. Обов'язок виконати таке зобов'язання покладається на борж­ника в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитора.

74. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі пору­шення зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Штраф як різновид неустойки в чинному законодавстві закріплюється у кількох варіантах, а саме:

а) штраф у конкретній грошовій сумі;

б) штраф у відсотковому відношенні до суми всього зобов'язання або до не виконаної його частини;

в) штраф у розмірі вартості предмета зобов'язання;

г) штраф у кратному розмірі предмета зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кре­дитора збитків, завданих невиконанням або неналежним вико­нанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховують­ся. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст.617 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного за­конодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільно­го законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, як­що він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі і не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

75. Регулювання зобов'язальних відносин за гарантією здійснюється ЦК України.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова ор­ганізація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку і відповідає за порушення зобов'язання. Гарант має право на оп­лату послуг, наданих ним боржникові.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, є чин­ною від дня її видачі і не може бути відкликана, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. У разі порушення боржником зобов'язання, за­безпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредито­рові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта, яку він не може передавати іншій особі, якщо інше не встановлено гарантією про сплату такої грошової суми, пред'являється у письмовій формі у ме­жах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується спла­тою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не об­межується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не вста­новлено у гарантії.

Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

• сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

• закінчення строку дії гарантії;

• відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржни­ка в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, і не має такого права, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено дого­вором між гарантом і боржником.

76.За договором поруки, положення про який містяться у ст.ст. 553-559 ЦК України, поручитель, яким може виступати одна особа або кілька осіб, поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку і відповідає за по­рушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечу­ватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржни­кові.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредито­ром як солідарні боржники, якщо договором поруки не вста­новлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручите­ля. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, про­центів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не вста­новлено відповідним договором.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'яза­ний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до ньо­го позову — подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника або якщо борж­ник відмовився від них або визнав свій борг.

Після виконання поручителем зобов'язання, забезпечено­го порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав таке зобов'язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права креди­тора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Боржник, який виконав відповідне зобов'язання, повинен негайно повідомити про це поручителя, який потім має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника.

Порука припиняється:

• - з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а та­кож у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, за­пропоноване боржником або поручителем;

• у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручи­тель не поручився за нового боржника;

• після закінчення строку, встановленого в договорі по­руки.

У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припи­няється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня на­стання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зо­бов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

77. В силу застави кредитор (заставодержателъ) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок за­ставленого майна переважно перед іншими кредиторами цьо­го боржника, якщо інше не встановлено законом (право заста­ви) (ст.572 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 573-574 ЦК України заставою, яка беспосередньо виникає на підставі договору, закону або рішення суду, може бути забезпечена вимога, яка може виник­нути в майбутньому.

Предметом застави може бути:

• будь-яке майно (річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення;

• майно, яке заставодавець набуде після виникнення за­стави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Предметом застави не можуть бути:

• національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини;

• вимоги, які мають особистий характер, а також інші ви­моги, застава яких заборонена законом (ст.576 ЦК Ук­раїни).

Майно, що є у спільній власності, може бути передане у за­ставу лише за згодою усіх співвласників (ст.578 ЦК України).

Окремим видом застави є іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.І ст.575 ЦК України).

78.Завдаток. Відповідно до ч.І ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтверд­ження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржни­ка платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ч.2 ст.570 ЦК України). Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, якщо з вини кре­дитора, — він повертається боржнику разом з додатково сплаче­ною сумою у розмірі завдатку або його вартості, якщо інше не встановлено договором (ч. 1,2 ст. 571 ЦК України).

У разі припинення зобов'язання до початку його виконан­ня або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню (ч.З ст. 571 ЦК України)

79. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкод­ження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встанов­лено законом (ст.594 ЦК України).

Згідно зі ст.595 ЦК України кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притри­мує у себе і відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або по­шкодження сталися з його вини.

До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не пе­реходить право власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набу­вача про притримання речі і права кредитора (ст.596 ЦК Ук­раїни).

У разі пред'явлення до притримувача вимоги він має певні права і обов'язки.

По-перше, він зобов'язаний до задоволення вимоги креди­тора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов — залучити боржника до участі у справі. Інак­ше боржник має право висунути проти зворотної вимоги пору­чителя заперечення, які він мав проти кредитора.

По-друге, поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би надати боржник, якщо інше не випливає з договору поруки. Поручитель зберігає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо від них відмовився або визнав свій борг.

Притримувач має право на винагороду за надані боржни­кові послуги.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ч.2 ст.546 ЦК України).