Суть українізації

Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

висування українців на керівні посади;

- запровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

- розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

- створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1920 рр. і прагнули забезпечити собі підтримку всього населення України.

Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках.

Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-ті рр. керували прибічники національного відродження Г.Гринько, Шумський, М.Скрипник.

Наслідки українізації

20-ті рр. стали періодом подальшого національного відродження.

У1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%.

Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Грушевський.

Відбувався бурхливий розвиток української культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багаточисельні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д.

Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М.Хвильовий, М.Зеров, Г.Косинка, М.Рильський, В.Яловий, В.Сосюра, Л. Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка і багатьом іншим.

Причини згортання українізації

Українізація почала виходити за дозволені центром рамки;

o вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

o зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

- українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав'язувати всім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, у т.ч. й український, повинен іти до комунізму власним шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 рр. Шумський, економіст М.Волобуєв.

Микола Хвильовий звертався до українських письменників із закликом виявити національну свідомість, самобутність, не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема російського.

Олександр Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації, наполягав на відкликанні з України генерального секретаря ЦК КП(б)У Л.Кагановича, який гальмував процес українізації.

Михайло Волобуєв переконував, що економіка України повинна становити єдиний народногосподарський комплекс, який може інтегруватися у світову економіку без посередництва Росії.

"Хвильовизм", "шумськізм" і "волобуєвщина" були оголошені проявом "буржуазного націоналізму", небезпечним "націоналістичним ухилом".

З кін. 20-х рр. політика українізації поступово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повертається до політики зросійщення, активних учасників українізації було репресовано.

Співробітництво України з ЮНЕСКО

Членство України в ЮНЕСКО стратегічно орієнтоване на сприяння розширенню міжнародного співробітництва вітчизняних наукових, освітніх і культурних інституцій шляхом забезпечення їх участі у програмній діяльності Організації.

Як міжнародна організація системи ООН ЮНЕСКО ставить перед собою завдання «сприяти зміцненню миру й безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки й культури в інтересах забезпечення загальної поваги до справедливості, законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті ООН для всіх народів без розрізнення раси, статі, мови чи релігії». Цей політичний імператив – «сприяння миру і взаєморозумінню між народами» – став визначальним для подальшої концептуальної ролі ЮНЕСКО.

ЮНЕСКО створювалася у 1946 році після завершення Другої Світової війни, в умовах, коли духовне відродження повоєнного світу було як ніколи актуальним.

У своїй діяльності ЮНЕСКО керується пріоритетами, що визначаються такими документами, як Середньострокова стратегія, що розрахована на 6-річний період, дворічні програми та бюджет. Зазначені документи ухвалюються Генеральною конференцією Організації, яка разом з Виконавчою радою є одним із двох керівних органів ЮНЕСКО.

Нинішній Генеральний директор ЮНЕСКО І.Бокова, яка була обрана у 2009 році, головним лейтмотивом своєї діяльності проголосила пропагування та втілення ідеї «нового гуманізму», щo базується на визнанні і повазі права на співіснування та рівність при прийнятті рішень і пошуку консенсусу.

Відповідно до свого основного мандату, прописаного у статутних документах, Організація працює над створенням умов для діалогу між цивілізаціями, культурами і народами, який будується на повазі до загальних цінностей. ЮНЕСКО виходить з того, що саме шляхом діалогу між країнами і цивілізаціями світ може прийти до глобального розуміння необхідності зміцнювати мир, викорінювати злидні та забезпечити сталий розвиток усіх регіонів світу. Механізмами забезпечення такого діалогу і мають слугувати освіта і наука, культура та культурне співробітництво, комунікація та інформація.

Україна є членом ЮНЕСКО з 12 травня 1954 року. Отже, станом на сьогодні її членський “стаж” в Організації є досить вагомим – він складає вже понад 57 років.

Україна є стороною низки міжнародних конвенцій та рекомендацій цієї Організації, а саме:

• Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.);

• Конвенція про охорону культурних цінностей на випадок збройного конфлікту та Протокол до неї (1954р.);

• Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958р.);

• Конвенція про обмін офіційними виданнями та урядовими документами між державами (1958р.);

• Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (1960 р.);

• Конвенція про визнання учбових курсів, дипломів про вищу освіту та вчених ступенів у державах регіону Європи (1979 р.);

• Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і попередження незаконного ввозу, вивозу та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.);

• Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.);

• Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (1971р.);

• Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (Конвенція про фонограми) (1971 р.);

• Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні (1997 р.);

• Конвенція про захист підводної культурної спадщини (2001р.);

• Конвенція про збереження нематеріальної культурної спадщини (2003р.);

• Конвенція про боротьбу із допінгом у спорті (2005р.);

• Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження (2005р.).

Координацію співпраці національних інституцій з ЮНЕСКО покладено на Національну комісію України у справах ЮНЕСКО. Цей міжвідомчий орган при МЗС України створено відповідно до Указу Президента України від 26 березня 1996 року.

Постійне представництво України при ЮНЕСКО функціонує в Парижі з грудня 1962 року. Головним його завданням є представлення та просування інтересів нашої держави у цій авторитетній міжнародній Організації.

Україна активно виступає ініціатором багатьох міжнародних програм та проектів. У цьому зв’язку варто навести декілька прикладів.

Свого часу наша країна стояла у витоків ініціативи використання інформаційно-комунікаційних технологій для зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, насильства i ненависті між народами. Результатом її зусиль стала розробка i прийняття відповідної Декларації ЮНЕСКО (1978 р.). Крім того, Україна є також одним із авторів розробки Декларації ЮНЕСКО про раси i расові забобони.

За період членства в ЮНЕСКО Україна тричі обиралася до керівного органу Організації – Виконавчої ради: 1981–1985 рр., 1995–1999 рр. та 2001–2005 рр.

Україна активно виступає ініціатором багатьох міжнародних програм та проектів, зокрема в рамках одного із ключових напрямів діяльності ЮНЕСКО – збереження всесвітньої культурної та природної спадщини. У цьому зв’язку варто навести декілька прикладів.

Так, у 1997 році, під час 29-ї сесії Генконференцiї ЮНЕСКО Україна iнiцiювала звернення до ООН з метою проголошення Міжнародного року захисту та збереження культурної спадщини. У ході 31-ї сесії Генеральної асамблеї ООН ця iнiцiатива знайшла своє відображення – 2002 рік було проголошено ООН Міжнародним роком світової культурної спадщини.

Результатом однієї з останніх ініціатив України (спільно з Азербайджаном, Вірменією, Казахстаном та Росією) стало проголошення Генеральною асамблеєю ООН Міжнародного року зближення культур – 2010, в рамках якого в Україні у 2010 році було проведено Міжнародний семінар “Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини”.

Тематичні напрями діяльності Національної комісії України у справах ЮНЕСКО:

Освіта: ефективне функціонування та розширення мережі Кафедр ЮНЕСКО в Україні, координація роботи мережі Асоційованих шкіл ЮНЕСКО в Україні (Всеукраїнські конференції учнів асоційованих шкіл ЮНЕСКО), проведення науково-методичних та освітніх конференцій під егідою Нацкомісії.

Наразі в Україні успішно діють 64 асоційованих школи ЮНЕСКО, а також 14 кафедр ЮНЕСКО.

Продовжується робота з реалізації рішень і рекомендацій ЮНЕСКО у сфері освіти. Зокрема, під егідою Національної комісії України у справах ЮНЕСКО проходять Всеукраїнські конференції учнів Асоційованих шкіл ЮНЕСКО, теми яких визначаються відповідно до актуальних аспектів діяльності ЮНЕСКО та ООН, зокрема, в рамках проголошених Міжнародного року зближення культур та Міжнародного року біорозмаїття.

Іншим важливим напрямом діяльності України в рамках ЮНЕСКО є робота з використання можливостей Міжнародного дитячого центру "Артек" (центр під егідою ЮНЕСКО категорії 2), зокрема, проведення щорічного Міжнародного дитячого фестивалю "Змінимо світ на краще!" та засідань Всесвітньої дитячої Ліги Націй.

Почесне звання “Чемпіони спорту ЮНЕСКО” присвоєно всесвітньовідомим легкоатлету Сергію Бубці ( у листопаді 2003 р.) та боксерам Віталію і Володимиру Кличкам (у грудні 2006 р.)

Наука, комунікація та інформація: розвиток та координація співробітництва в рамках міжурядових програм, таких як Міжнародна програма “Людина та біосфера”, Міжнародна гідрологічна програма, програма Міжнародної океанографічної комісії, Міжурядової ради Програми “Iнформація для всіх”;

Культура: забезпечення ефективного виконання Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., вжиття заходів щодо покращення стану збереження та використання українських об’єктів, що вже знаходяться у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а також включення нових українських об’єктів матеріальної та нематеріальної спадщини; сприяння міжкультурному діалогу.

Враховуючи багатогранність культурного та природного багатства України, здійснюється активна робота щодо збільшення представленості визначних українських пам’яток у Списку всесвітньої спадщини. Наразі до Списку входять п’ять українських культурно-архітектурних та природних перлин, а саме: “Київ: Собор Св. Софії, Києво-Печерська Лавра та прилеглі монастирськіспоруди” (1990 р.), “Ансамбль історичного центру м. Львів” (1998 р.), “Букові праліси Карпат” (2007р., транскордонний українсько-словацький об’єкт) та “Геодезична дуга Струве” (2005р., транскордонний геодезичний об’єкт ”Дуга Струве” було номіновано від 10 європейських країн: Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, Молдови та України. 4 геодезичні пункти ”Дуги Струве” знаходяться на території України – ”Баранівка”, ”Катеринівка”, ”Фельштин” (Хмельницька область) та ”Старонекрасівка” (Одеська область), а також “Резиденція Буковинських та Далматинських митрополитів” (нині Чернівецькій національний університет імені Юрія Федьковича) (2011 р.).

Україна підтримує тісні контакти з Центром всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, зокрема, у контексті використання і збереження включених до Списку всесвітньої спадщини українських об’єктів, що мають видатну універсальну цінність. У цьому контексті варто також відзначити важливість ініційованого Україною нового напрямку роботи ЮНЕСКО в рамках Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972р. – роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини.

2-5 листопада 2010 р., під патронатом Президента України та егідою ЮНЕСКО, у м. Києві було проведено Міжнародний семінар “Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини”, за результатами якого було ухвалено заключний документ, т.зв. "Київську заяву", в якій містяться конкретні пропозиції щодо розробки в рамках Конвенції 1972 р. нового актуального напряму діяльності.

Успішне проведення семінару в Києві та подальше розроблення тематики дало можливість Україні стати ініціатором нового напряму в рамках згаданої Конвенції та лідером зазначеного процесу в ЮНЕСКО, що, безумовно, матиме позитивний вплив на міжнародний авторитет нашої держави.

19-29 червня 2011 р. у штаб-квартирі ЮНЕСКО у м. Парижі відбулася 35-а сесія Комітету всесвітньої спадщини (КВС), в якій взяла участь делегація України на чолі із заступником Міністра культури України Т.Г.Коханом. У рамках сесії, 20 червня 2011 р. КВС ухвалив внесену нашою країною резолюцію у розвиток Міжнародного семінару "Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини".

Під час 35-ї сесії Комітету відбулася також подія, яка має виключно важливе значення для міжнародного іміджу України – 28 червня КВС схвалив рішення про включення об’єкта культурної спадщини "Резиденція Буковинських та Далматинських митрополитів" до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (нині – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).

У ході 35-ї сесії Комітету було також прийнято рішення стосовно приєднання до включеного до Списку ЮНЕСКО у 2007 році українсько-словацького транскордонного об'єкта “Букові праліси Карпат” природного об’єкта ФРН “Старі букові ліси Німеччини”.

28 жовтня 2011 р. у Києві відбулося підписання Угоди між Урядом України, Урядом Республіки Білорусь та Урядом Республіки Польща про створення транскордонного біосферного резервату “Західне Полісся”. Започаткування нової форми міждержавного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища передбачає об'єднання в єдину природоохоронну територію біосферних заповідників “Шацький” (Україна), “Західне Полісся” (Польща) та “Прибузьке Полісся” (Білорусь). Згадана ініціатива має високі шанси сприяти прискоренню формування Всеєвропейської екомережі та збереженню біологічного та ландшафтного різноманіття території Західного Полісся.

25 жовтня - 10 листопада 2011 р. у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі проходила 36-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО - найвищого керівного органу Організації.

Під час сесії відбулися вибори до Виконавчої ради (іншого керівного органу ЮНЕСКО) та міжурядових органів і комітетів Організації. За підсумками виборів Україну було обрано до Міжнародної координаційної ради Програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” (МАБ) та до Комітету з питань штаб-квартири ЮНЕСКО.

У результаті проведеної українською стороною відповідної роботи до Календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО на 2012-2013 рр., затвердженого резолюцією 36C/15 36-ї сесії Генконференції, було включено дві українські пам’ятні дати: 100-річчя з дня народження науковця М.М.Амосова та 150-річчя з дня народження науковця і мислителя В.І.Вернадського (спільна номінація з РФ).

13 грудня 2011 р. у Львові відбулася урочиста церемонія вручення Сертифікату Міжнародної координаційної ради Програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” українському біосферному резервату “Розточчя”.

Важливою подією на національному та міжнародному рівнях стало відзначення в рамках ЮНЕСКО 1000-річчя з дня заснування Софійського Собору (ювілей було включено до Календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО на 2010-2011 рр.).

Останніми роками спостерігається активізація діалогу на високому рівні між Україною і ЮНЕСКО. З кінця 2010 року представники вищого керівництва ЮНЕСКО двічі відвідали Україну – у квітні 2011 р. у Києві перебувала Генеральний директор Організації Ірина Бокова (в рамках участі на запрошення Президента України В.Ф.Януковича, у Міжнародній конференції "25 років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього"), у листопаді 2010 року в Києві перебував заступник Генерального директора з питань культури Франческо Бандарін (з метою участі у Міжнародному семінарі "Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини", 2-5 листопада 2010 року.

Активізацією динаміки співпраці України та ЮНЕСКО був позначений і 2012 рік.

Продовжувалася активна робота з популяризації у світі національної культурної та природної спадщини, а також нематеріальної спадщини України, а саме:

• у січні 2012 р. передано до ЮНЕСКО два номінаційні досьє українських об’єктів «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора (5 ст. до н.е. – 14 ст. н.е.)» та «Дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі та України» з метою їх включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ();

• 24 червня - 6 липня 2012 р. делегація України взяла участь у роботі 36-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини (КВС) ЮНЕСКО (м. Санкт-Петербург, РФ) в рамках роботи якої було, зокрема, розглянуто питання щодо стану збереження українського об’єкта всесвітньої спадщини «Київ: Собор Св. Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра»;

• 6-8 листопада 2012 р. делегації України взяла участь у роботі офіційної (заключної) церемонії відзначення 40-річчя Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. (м. Кіото, Японія);

• підготовка нової редакції Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у т.ч.  підготовка відповідного розділу, присвяченого українським культурним об’єктам, включеним до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО) який наразі проходить завершальну стадію внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття ним чинності.

З метою включення у 2013 р. до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людствазабезпечено підготовку та передачу у березні ц.р. на розгляд Секретаріату ЮНЕСКО двох перших досьє українських елементів – «Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст.» та «Косівська кераміка – традиційне ремесло Карпатського регіону XVI-XXI ст.».

Триває робота щодо просування в рамках Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.) ініційованого Україною нового напряму діяльності стосовно ролі релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини.

Представники МЗС взяли участь у роботі Міжнародної конференції національних комісій у справах ЮНЕСКО «Європейсько-арабський діалог: розбудова концепції нового гуманізму», яка відбулася 31 травня – 1 червня ц.р. у Відні (Австрія), а також  першого Кіпрського форуму на тему «Захист та збереження культурної спадщини у Середземноморському регіоні. Спільна відповідальність» (м. Лімасол, Республіка Кіпр 22-23 листопада ц.р.), організаторами якого були Суверенний Мальтійський Орден, ЮНЕСКО, Європейська Комісія та Республіка Кіпр (в рамках піврічного президентства Кіпру  у Раді Європейського Союзу).

На освітньому напрямі до мережі асоційованих шкіл ЮНЕСКО (АШЮ) включено 10-українських шкіл, які отримали відповідні Сертифікати ЮНЕСКО.

У рамках реалізації молодіжної політики, в МДЦ Артек (центрі під егідою ЮНЕСКО категорії 2) 21 липня – 1 серпня 2012 р. відбувся ХІ Міжнародний дитячий фестиваль “Змінимо світ на краще!” та 3-тя сесія Всесвітньої дитячої Ліги Націй, організаторами яких є Всеукраїнський благодійний фонд Надії і Добра за підтримки Кабінету Міністрів України, а також за сприяння Міністерства закордонних справ України та Міністерства соціальної політики України.

Участь у заході взяли делегації з 54 країн світу. За його 11-річну історію проведення гостями Артеківського свята стали понад 7,5 тисяч дітей з 73 країн світу.

У рамках ХІ Фестивалю відбулося засідання 3-ї сесії Генеральної Асамблеї Всесвітньої Дитячої Ліги Націй – міжнародного форуму, метою якого є розвиток юнацької дипломатії та доведення прогресивних дитячих ініціатив щодо вирішення глобальних проблем сучасності до світових лідерів.

У контексті просування природоохоронних ініціатив ЮНЕСКО, розширення Європейської мережі біосферних резерватів та збереження національних природних комплексів, приєднано біосферний резерват «Шацький» до транскордонного українсько-білорусько-польського природного заповідника «Західне Полісся» (у вересні ц.р. тристоронній біорезерват отримав відповідний Сертифікат ЮНЕСКО).

5 вересня 2012р. у м. Варшаві (Республіка Польща) відбулися урочисті заходи з нагоди інавгурації українсько-білорусько-польського біосферного резервату «Західне Полісся», тристоронню Угоду про створення якої було підписано у м. Києві 28 жовтня 2011 року.

Сертифікат ЮНЕСКО про приєднання тристороннього біосферного резервату «Західне Полісся» до Всесвітньої мережі біосферних резерватів вручила головам офіційних делегацій України, Білорусі та Польщі Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова.

У рамках Програми участі на 2012-2013 рр. до Секретаріату ЮНЕСКО подано 9 заявок від України на отримання від  ЮНЕСКО фінансування для реалізації українських проектів.

11 квітня 2013 року під головуванням Голови Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, Першого заступника Міністра закордонних справ України Руслана Демченка відбулося XІІІ засідання Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.

У своєму виступі Голова Національної комісії Руслан Демченко приділив увагу питанню бачення ролі ЮНЕСКО в умовах нових викликів та, у цьому контексті, можливого внеску України у розвиток та посилення партнерства в рамках цієї Організації, окреслив перспективи і найголовніші напрями подальшої участі України в цій Організації.

Особлива увага була приділена виконанню доручень Президента України щодо питань стану збереження українських пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра» та «Ансамбль історичного центру міста Львів».

Учасники засідання розглянули також такі питання, як участь України в рамках освітньої ініціативи ЮНЕСКО «Глобальні форуми з питань Освіти для всіх», перспективи розширення і шляхи удосконалення діяльності мереж асоційованих шкіл та кафедр ЮНЕСКО в Україні, використання досягнень української науки у контексті поглиблення співпраці України та ЮНЕСКО, роль інформаційно-комунікаційних технологій у реалізації цілей та завдань програм ЮНЕСКО, популяризація у світі елементів нематеріальної культурної спадщини України «Петриківський розпис» та «Косівська кераміка», а також проведення в Україні міжнародного дитячого фестивалю «Змінимо світ на краще».

З метою оптимізації та підвищення ефективності діяльності Нацкомісії у контексті забезпечення конструктивної співпраці України з ЮНЕСКО учасниками засідання було прийнято рішення структурувати склад згаданого міжвідомчого органу шляхом запровадження секторального принципу його діяльності (сектор культури та культурної спадщини, сектор освіти, сектор природничих наук та природної спадщини, сектор молодіжної політики та спорту, сектор науки, сектор міжвузівської координації на освітньому напрямі, сектор інформації та комунікації).

Руслан Демченко вручив представникам Міністерства екології та природних ресурсів та Національної академії наук України сертифікати ЮНЕСКО про створення тристороннього (Україна, Польща, Білорусь) транскордонного біосферного резервату «Західне Полісся» та про внесення транскордонного об’єкта природної спадщини «Букові праліси Карпат» до Списку всесвітньої спадщини.

У контексті формування Календаря пам’ятних дат (на 2014 – 2015 рр.), до відзначення яких щорічно долучається ЮНЕСКО, та на виконання відповідного Указу Президента України щодо реалізації заходів з відзначення 200-річного ювілею Тараса Шевченка, МЗС забезпечило підготовку заявок з відзначення  у 2014-2015 рр. ювілейних дат, пов’язаних з іменами видатних українських особистостей.

Рішенням 191-ї сесії Виконавчої ради ЮНЕСКО (10-26 квітня 2013 р.,  м. Париж) чотири заявки від України (максимальна кількість від однієї країни) рекомендовані до розгляду у рамках 37-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (листопад 2013 р., м. Париж), яка прийматиме остаточне рішення щодо їх затвердження, а саме: 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка, 150-річчя від дня народження П.Грабовського, 150-річчя від дня народження М.Коцюбинського та 200-річчя від дня народження М.Вербицького.

У контексті розвитку співпраці України та ЮНЕСКО на природоохоронному напрямі забезпечено, зокрема, участь української сторони  у роботі 4-ї сесії Конференції держав-учасниць Конвенції ЮНЕСКО про охорону підводної культурної спадщини та 25-ї сесії Міжнародної координаційної ради з Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (27-30 травня 2013 р.).

Поновлено членство України у Виконавчій раді Міжурядової океанографічної комісії (МОК) ЮНЕСКО. За результатами роботи її 46-ї сесії, яка відбулася у рамках 27-ї сесії Асамблеї МОК ЮНЕСКО (24 червня – 5 липня 2013 р.), до складу Виконради МОК обрано генерального директора Океанологічного центру НАН України, академіка НАН України, голову регіонального Чорноморського комітету МОК ЮНЕСКО, директора Інституту біології південних морів ім. О.О. Ковалевського НАН України В.М.Єремєєва.

Також, надано сприяння Міністерству екології та природних ресурсів України у контексті утворення української частини українсько-білорусько-польської Координаційної ради транскордонного біосферного резервату «Західне Полісся» (розпорядження КМУ від 20.05.2013 р.), до складу якої (на постійній основі) увійшов  представник МЗС України.

Продовжується реалізація заходів щодо популяризації у світі українських пам’яток всесвітнього значення, а також збереження українських об’єктів історико-культурної та природної спадщини, включених до Списку всесвітньої спадщини (далі - Списку) ЮНЕСКО.

МЗС України/Національною комісією України у справах ЮНЕСКО було вжито усіх необхідних підготовчих заходів з метою забезпечення прийняття за результатами роботи 37-ї сесії Комітету всесвітньої спадщини (КВС) ЮНЕСКО (16-27 червня 2013 р., м. Пномпень, Камбоджа) збалансованого рішення щодо стану збереження трьох українських об’єктів, які знаходяться у Списку ЮНЕСКО, а саме: «Київ: Собор Св. Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра», «Ансамбль історичного центру м. Львів» та «Букові праліси Карпат та древні букові ліси Німеччини» (спільна українсько-словацько-німецька номінація).

Також, за активного сприяння МЗС/Секретаріату Національної комісії України у справах ЮНЕСКО до Списку всесвітньої спадщини включено два нові українські культурні об’єкти - «Давнє місто Херсонес Таврійський та його хора» (V ст. до н.е. – XIV ст. н.е.) та «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України та Польщі» (спільна українсько-польська номінація, до складу якої входять 16 церков - по 8 від України та Польщі).

Таким чином, на сьогодні у Списку ЮНЕСКО Україну представляють сім культурних та природних пам’яток, які збагатили скарбницю всесвітньої культурної спадщини.

Проводиться активна робота щодо подальшого просування українського елемента «Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст.» з метою його включення до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства. Розгляд згаданого питання планується у рамках 8-ї сесії Міжурядового комітету країн-членів Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної спадщини 2003 р. (2-8 грудня ц.р., м. Баку, Азербайджан), який прийматиме остаточне рішення щодо української номінації.

З метою популяризації у світі мистецтва Петриківського розпису Секретаріат Національної комісії України у справах ЮНЕСКО надав сприяння керівництву Дніпропетровської області у проведенні відповідних виставкових заходів у низці країн (зокрема, Бельгії, Німеччині, Кувейті, Франції та Греції).

10-14 червня 2013 р. у штаб-квартирі ЮНЕСКО (м. Париж), у рамках відзначення 10-ї річниці Конвенції про збереження нематеріальної культурної спадщини, проходила виставка «Петриківський розпис – кольори традиції», співорганізаторами якої, за сприяння Секретаріату ЮНЕСКО, виступили Дніпропетровська обласна державна адміністрація та Дніпропетровська обласна рада, Міністерство культури, Постійне представництво України при ЮНЕСКО.

Музична культура XX ст

До нових течій світової музики приєдналася і українська музика. Але це відбулося набагато пізніше. Українська музика кінця на зламі XIX-XX ст. пережила великі зміни. Незважаючи на жорстку реакцію та утиски, які зазнавала в цей період українська культура, в музичному мистецтві продовжувався розвиток потужного фольклорного струменя, який живила творчість видатних українських композиторів - Якова Степового, Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича.

Геній Миколи Леонтовича особливо яскраво проявився в хоровій творчості, насамперед у галузі обробки пісенного фольклору. Блискучий знавець національної хорової культури, композитор підняв обробку народної пісні на рівень світових музичних зразків. Його знаменит; хорову обробку колядки "Щедрик" співає весь світ. Такі його хори, як "Дударик", "Козака несуть", "Із-за гори сніжок летить", "Ой з-за гори кам'яної" та багато інших стали справжніми шедеврами хорової музики. Особливої уваги він надавав співу а капелла (у перекладі з італійської - спів без супроводу). М. Леонто-вич був щонайтісніше пов'язаний з хоровою практикою - як учитель співу у сільських школах, хоровий диригент та керівник аматорських хорів, збирач музичного фольклору. Крім того, серед його доробку є також незакінчена опера "На Русалчин Великдень".

Ще один видатний майстер хорової музики - Кирило Стеценко залишив численні обробки народних пісень. Музичну освіту він здобував самотужки, хоча певний час навчався в одного з професорів Київської консерваторії. Великий вплив на К.Стеценка мала творчість і особисті стосунки з М.Лисенком. Він продовжив ту громадську справу, яку проводив М.Лисенко організацією концертів, літературних вечорів, творчих гуртків та опікуванням музичною освітою. Серед творів К.Стеценка вирізняються дитяча опера "Лисичка, котик і півник" та оперета "Сватання на Гончарівці". ^ Видатним сучасником К.Стеценка був також Яків Степовий. Його твори також насичені інтонаціями народної музики. При цьому він приніс в українську музику засади професійного мистецтва. К.Стеценку пощастило здобувати музичну освіту в Петербурзькій консерваторії - у класі композиції М.Римського-Корсакова. Я. Степовий переважно працював у галузі малих форм - пісня, романс, фортепіанна мініатюра. Його музика перейнята ліричними, навіть інтимними настроями. Вена піднімала українську музику на новий професійний щабель.

Подальшому розвитку українського музичного мистецтва помітно сприяло відкриття в Києві, Львові та Одесі вищих музичних Зубових закладів. До цього в Україні існували музичні училища. Але після організації консерваторії! музиканти мали можливість здобувати освіту на батьківщині. Завдяки цьому, в українські музиці XX ст. інтенсивно розвиваються такі жанри, як опера, симфонія, інструментальна музика, а також виконавство і музична наука. Найкрупнішими композиторами XX ст. були В.Косенко, Б. Лятошинський, Л.Ревуцький, С.Людкевич. Велике значення мало також відкриття оперних театрів в Харкові. (1925), Києві та Одесі (1926) та концертних організацій - філармоній.

Найпомітнішим явищем у галузі опери та симфоній стала творчість видатного композитора та педагога Бориса Лятошинського. Його опера "Золотий обруч" (написана за романом І. Франка "Захар Беркут") та симфонії відкривали шлях українській музиці у СЕІІТОВИЙ музичний простір.

Продовжував розвивати напрям романтичного мистецтва Віктор Косенко. Вихованець Петербурзької консерваторії, В.Косенко здобув високу професійну освіту. Прекрасний піаніст, композитор, педагог, він збагатив українську музику чудовими інструментальними творами, симфоніями. В історію музики В.Косенко увійшов як тонкий лірик. У творчості композитора напрочуд органічно поєдналися інтонації української пісенності з досягненням російської та західно-європейської музики. Симфонічні, хорові та інструментальні твори Левка Ревуцького увійшли в скарбницю музики XX ст. Станіслав Людкевич продовжував розвивати західноукраїнську композиторську школу. Після об'єднання в 1939 р. східних та західних земель України ця школа увійшла як органічна частина в українську музичну культуру. При цьому вона мала свої характерні особливості, пов'язані з фольклором Карпатського регіону.

Велика заслуга Б.Лятошинського, Л.Ревуцького та С.Людкевича полягала також у створенні національної композиторської школи. Вони були професорами консерваторій, де виховували молоде покоління творців музики. Завдяки їх педагогічній праці, із стін консерваторій вийшли талановиті сучасні композитори, серед яких - М.Скорик, Є.Станкович, Леся Дичко, М.Колесса, які, у свою чергу, виховували молодше покоління музикантів.

У консерваторіях України отримували професійну підготовку відомі симфонічні та хорові диригенти - С.Турчак, В.Сіренко, А.Авдієвський, Є.Савчук, які створили оркестри та хорові колективи світового рівня. На світовий щабель піднялися й українські співаки, серед яких - С. Крушельницька, Б.Гмиря, А.Солов'яненко, Є. Мірошниченко. Завдяки музичним учбовим закладам, українська фортепіанна та інструментальна культура вийшла теж здобула світове визнання. Але природний розвиток української музичної культури був загальмований ідеологічними лещатами, в яких опинилися національні культури в СРСР. Особливо це стосувалося композиторської творчості. Адже за часів Радянського Союзу в мистецтві та літературі панував так званий єдиний і незмінний стиль соціалістичного реалізму (соцреалізму). І будь-яке відхилення від нього вважалося неприпустимим та ідеологічно ворожим.

Україна, як і майже всі радянські республіки, вимушено знаходилась осторонь світового процесу. Музичну культуру України надійно "оберігали", насамперед, повною відсутністю інформації про новітні течії, досягнення, творчі пошуки. Натомість пошуки західної музики називалися ворожими радянській культурі, а на її представників, навіть найталановитіших і найвідоміших, навішувалися ярлики "формаліст", вся ж західна музика представлялася як "загниваюча", "буржуазна" та ворожа радянській людині. Композитори СРСР, які потрапляли під вплив цієї музики, прилюдно засуджувалися, цькувалися, а їхня музика заборонялася до виконання. Партія чітко пильнувала недопуск "ворожих впливів" усілякими постановами та ідеологічними настановами. Як-от, сумнозвісні постанови ЦК ВКП (б) про літературу та музику та ЦК Компартії України, які примітивно тлумачили принципи реалізму і, так званої, народності в музиці і, по суті, забороняли митцям право на творчий пошук. Цим не тільки гальмувався природний процес розвитку мистецтва, а й завдавалася шкода талановитим особистостям. Зокрема, творчість найвизначніших композиторів - Д.ПІостаковича, С.Прокоф'єва в Росії, Б.Лятошинського, М . Вери-ківського в Україні була заборонена, ім'я цих митців шельмувалися в пресі, серед громадськості, а самих композиторів позбавили можливості нормально, творчо працювати.

Певний прорив був здійснений лише на початку 60-х років. Кілька молодих українських музикантів - В.Сильвестров, Л. Грабов-ський, В.Годзяцький, диригент І. Блажков - утворили групу по вивченню новітніх досягнень світової музики та її поширення в Україні. Усвідомлюючи, що творча особистість в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, загнана в глухий кут, вони спробували розірвати ланцюг ідеологічних пут жорсткої цензури. Музику, яку вони писали в авангардному руслі, стала викликом існуючій системі. Звичайно, щодо них теж уживались адміністративні міри. Але у світі їх було почуто: музика Л.Грабовського і В .Сильвестрова зазвучала на міжнародних фестивалях.

Окремою цариною в українській музиці залишається пісенна творчість. її кращими представниками у XX ст. є П.Майборода, О.Білаш, І.Шамо, А.Філіпенко та їх молодші колеги - В.Івасюк, Т.Петриненко.

Із здобуттям незалежності, в Україні з'явилися нові можливості розвивати творчі таланти. Нині існує свій потужний фестивальний рух. На міжнародних музичних фестивалях у Києві, Львові, Одесі, Харкові виконуються твори талановитої молоді України та зарубіжних музикантів. Провідними залишаються в українській музиці симфонічний та оперно-балетний жанр. Окремою частиною продовжує бути хорове мистецтво України, яке представляють такі колективи, як національні хорові колективи "Думка", Хор ім. Г.Верьовки, камерний хор "Київ". Національним художнім скарбом є також творчість видатної народної співачки Ніни Матвієнко.

Більшість композиторів присвячують свою творчість темам духовності. Насамперед, потужного розвитку набуває заборонена впродовж 70 років радянської влади церковна (літургійна) музика на канонічні біблійні тексти. Унікальні щодо цього твори написали Є.Станкович, В.Сильвестров, Леся Дичко, М.Скорик, Ганна Гаврилець, В.Степурко, І.Щербаков. Сміливо експериментує композиторська молодь, серед якої - С.Зажитько, А.Загайкевич (авторка електронної музики до фільму "Мамай), К.Цепколенко, В.Польова, С.Пілютиков,. В.Рунчак і багато інших.

Серед молоді особливим попитом користується естрадна музика, її кращі представники - рок-гурти "Воплі Відоплясова" ("ВВ"), "Океан Ельзи", "Мандри", "Друга ріка", співаки Т. Петриненко, С.Ротару, А.Лорак, Т.Повалій, Р.Кириченко, Іво Бобул і ті, хто створив основу для розвитку в Україні цивілізованого шоу-бізнесу. В Україні, отже, з'явилися можливості розвивати всі напрямки професійної та естрадної музичної культури.

В українській музичній культурі теж продовжується романтична лінія (Я.Степовий, В.Косенко). На новий професіональний щабель піднімається хорова культура, в основі якої завжди залишалося народне мистецтво (М.Леонтович, К.Стеценко). провідними композиторами першої половини XX ст. є Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, М.Жолесса, які сформували українську композиторську школу. Велику роль відіграло також: покоління 60-х років, послідовники та учні якого зумовили творчі досягнення сучасної української музики. Кращі її представники - В.Сильвестров, Л.Грабовський, М.Скорик, Л.Дичко та молодша генерація композиторів і виконавців вивела національну музичну культуру на світовий рівень.

Іва́н Іва́нович Огіє́нко (церковне ім'я : Іларіон; * 2 (14) січня 1882, Брусилів — † 29 березня 1972, Вінніпег) — український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922). Брат прадіда Сергія Бубки.

Його предок козак Максим Огієнко в часи Коліївщини (1768 р.) став одним з ватажків Кліщинського повстання 1767–1770 рр. (село Кліщинці Лубенського полку — тепер Чорнобаївського району Черкаської області).