56. Підставами припинення пра­ва власності є:

• відчуження власником свого майна;

• відмова власника від права власності;

• припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

• знищення майна;

• викуп пам'яток історії та культури;

• викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною не­обхідністю;

- викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

- звернення стягнення на майно за зобов'язаннями влас­ника;

- реквізиція

- конфіскація;

- припинення юридичної особи чи смерть власника.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

57. Право колективної власності. Колективна власність охоп­лює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також інших колективних організацій.

Члени таких організацій об'єднують свою підприємницьку діяльність і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони без­посередньо або через створювані органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів.

Стаття 20 Закону України "Про власність" відносить до суб'єктів колективної власності трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні організації, що є юри­дичними особами. Стосовно такого об'єкта права власності, як земля, коло суб'єктів обмежене колективними сільськогоспо­дарськими підприємствами, сільськогосподарськими коопера­тивами, садівницькими товариствами, сільськогосподарськи­ми акціонерними товариствами.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є грома­дяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Майно може належати громадянам на праві спільної влас­ності (сумісної чи часткової). Так, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, які об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною част­ковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою уго­дою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. В угоді або договорі може вказуватися на можливість відчуження частки шляхом її продажу, передачі у спадщину або здачі в оренду за договором найму (наприклад, жилого приміщення).

Право спільної власності — це право власності двох або більше осіб на один об'єкт. Як уже зазначалось, є два види пра­ва спільної власності: право спільної сумісної власності та пра­во спільної часткової власності.

58. Спільна сумісна власність — це спільна власність двох або більше осіб на один об'єкт без визначення часток кожного з них у праві власності. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держа­ва, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено дого­вором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше вони не встановили догово­ром, форма якого повинна бути письмовою.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встанов­лено домовленістю між ними, розпорядження таким майном здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчине­ний за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпо­рядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловле­на письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право на виділ у натурі частки із май­на, що є у спільній сумісній власності, в такому разі вва­жається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домо­вленістю між ними, законом або рішенням суду.