44. Поняття і обчислення строків у цивільному праві.

Строки розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Строки, встановлені за­коном, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхнє скорочення за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Строки встановлюються самими учасниками пра­вовідносин або за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбу­ваються за правилами, встановленими законодавством. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає вольові дії учасників правовідносин або державних органів.

Суд за наявності поважних причин прогаяння строку по­зовної давності може відновити цей строк і захистити поруше­не право. Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі.

Змістом строку є дія, або подія. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив по­зову до відповідача про захист порушеного права.

Строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. У цьому разі строк визначається пе­ріодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визна­чатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

45. Класифікація цивільно-правових строків (термінів). Строки у цивільному праві класифікуються за різними крите­ріями.

За джерелами встановлення виділяють строки (терміни), які визначаються:

• законом (наприклад, авторське право діє протягом усьо­го життя автора і 70 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора), такі строки є імперативними;

• договором (наприклад, за договором позики сторони виз­начили строк повернення грошей до 15 січня поточного року);

• рішенням суду, господарського або третейського суду (наприклад, за рішенням суду відповідач повинен виконати зобов'язання тощо).

За ступенем самостійності учасників цивільних пра­вовідносин у встановленні строків їх поділяють на імпера­тивні і диспозитивні. Імперативні не підлягають зміні за зго­дою сторін (наприклад, не допускається скорочення позовної давності — ч. 2 ст. 259 ЦК України). Диспозитивні строки виз­начаються за згодою сторін, тобто можуть бути змінені (на­приклад, строки в орендних відносинах).

За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки (напри­клад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки — місячні, квартальні тощо — виз­начають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку).

За способами встановлення строки визначаються закінченням періоду часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами. Термін, встановлений зако­ном, іншими правовими актами, правочином або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або момен­том витребування кредитора, або вказівкою на подію, яка мо­же настати, а може і не настати ( наприклад, страховий випа­док може настати, а може і ні).

46. Позовна давність — це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст. 256 ЦК України). Позовна форма захи­сту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді.

Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.

Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична осо­ба), юридична особа, держава тощо ( ст.257 ЦК України).

Спеціальні строки позовної давності встановлено законо­давчими актами для окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або більш тривалого порівняно із загальною по­зовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

• про стягнення неустойки (штрафу, пені);

• про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність об­числюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масо­вої інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

• про переведення на співвласника прав та обов'язків по­купця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК):

- у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);

• про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

• у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);

• про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК). Подовжена позовна давність також буває двох видів: протягом 5 років і протягом 10 років.

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років засто­совується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Щодо зміни позовної давності, то позовна давність, вста­новлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Але сторони за своєю домовленістю скоро­тити строк позовної давності не можуть.

Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і пра­вильне обчислення строку давності та захист порушеного ма­теріального права.

Перебіг загальної або спеціальної позовної давності почи­нається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнати­ся про порушення свого права або про особу, яка порушила право.

У визначенні моменту виникнення права на позов відоб­ражаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктив­ний — сам факт порушення права, суб'єктивний — особа дізна­лася або повинна була дізнатися про це порушення.