47. Перебіг, зупинення, переривання і поновлення строків позовної давності

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком їх виконан­ня перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У зобов'язаннях, у яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зобов'язання у будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в 7-денний строк за умови, що із закону, договору або змісту зобов'язання не випливає обов'язок негайного виконання. Початок перебігу строку позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або до дня пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання, якщо обов'язок негайно, то виконання випливає із закону або договору чи змісту зо­бов'язання, або до моменту закінчення 7-денного строку, про­тягом якого боржник не виконав свого обов'язку на вимогу кредитора. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зо­бов'язання.

У разі порушення права чи охоронюваного законом інте­ресу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Після початку перебігу позовної давності можуть виника­ти обставини (юридичні факти), які або перешкоджають упра-вомоченій особі своєчасно пред'явити позов, або іншим спосо­бом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до: зупинення перебігу давності; переривання її.

Перебіг позовної давності зупиняється у разі:

- якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичай­на або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

- у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

• у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-пра­вового акта, який регулює відповідні відносини;

• коли позивач або відповідач перебуває у складі у Збройних Сил України, переведених на воєнний стан.

Крім зупинення перебіг позовної давності може бути пере­рваний. Переривання позовної дав­ності допускається лише у двох випадках: при вчиненні особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише ча­стина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при настанні вищезазначених обставин перебіг давності почи­нається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового стро­ку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов'язанні, не впливають на перебіг позовної давності.

Закінчення строку позовної давності щодо головної вимо­ги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо).

Порядок обчислення строків та позовної давності. Строк починається з наступного дня після календарної дати чи на­стання події, якими визначено його початок. Строк, обчислю­ваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спли­ває у відповідний день останнього тижня строку.

48-50. право власності в об’єктивному і суб’єктивному.

Власність як науковий термін вживається у двох аспектах: в економічному і юридичному. В економічному — це при­своєння матеріальних благ. Інший аспект присвоєння ма­теріальних благ — це суспільні відносини власності. ЦК Ук­раїни визначає такі форми власності:

власність Українського народу ( ст. 324);

приватну власність ( ст. 325);

державну власність (ст. 326);

комунальну власність ( ст. 327).

Ст. 2 Закону України "Про власність" визначає також та­ку форму власності, як колективна. При цьому в законі вста­новлено, що всі форми власності є рівноправними.

Види права власності:

1. право приватної власності: ,

• право власності фізичних осіб;

• право власності юридичних осіб,

2) право державної власності:

• право повного господарського відання;

• право оперативного управління;

3) право комунальної власності:

• право територіальних громад.

4) право спільної власності:

• право спільної часткової власності;

• право спільної сумісної власності.

За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об'єктів власності певному суб'єктові (громадянину, ко­лективу, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо.

Цивільним кодексом визначається право володіння, ко­ристування і розпорядження майном.

Володіння — це закріплення матеріальних благ за конкрет­ними власниками — індивідами і колективами, фактичне ут­римання речі у сфері господарювання цих осіб.

Користування — це вилучення з речей їхніх корисних вла­стивостей, які дають можливість задовольнити відповідні по­треби індивіда чи колективу.

Розпорядження — це визначення власником юридичної або фактичної долі речі.

Згідно зі ст. 318 ЦК України суб'єктами права власності є:

• фізичні особи;

• юридичні особи;

• Український народ;

• Держава Україна;

• Автономна Республіка Крим;

• територіальні громади;

• іноземні держави;

• інші суб'єкти публічного права.

Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Способи виникнення і припинення права власності. Всі спо­соби набуття права власності, зазначені в законодавстві, поділяються на первісні і похідні.

Первісними визначаються такі способи, коли право влас­ності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників. До них належать:

- Створення нової речі внаслідок виробничої діяльності. Власником стає той, хто виготовив цю річ для себе, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 331 ЦК України). Момент виникнення права власності встановлюється залежно від того, рухома ця річ чи нерухома. На рухому річ право вла­сності виникає з моменту її створення, а на нерухомі — з мо­менту їх державної реєстрації ( ст.182 ЦК України).

• Специфікація або переробка — це створення нової речі шляхом переробки матеріалу, що належить іншій особі, а не тій, що створила нову річ (ст. 332 ЦК України).

• Привласнення загальнодоступних дарів природи ( риба, ягоди тощо). Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зло­вила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

• Привласнення плодів і доходів. Приплід тварин, плоди, доходи від речі належать ії власникові, якщо інше не встанов­лено законом або договором власника з іншою особою.

• Набуття права власності на безхазяйну річ. Безхазяй­ною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за за­явою органу місцевого самоврядування, на території якого во­ни розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інфор­мації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безха­зяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

51-52. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених Цивіль­ним кодексом ( ст. ст. 336, 338, 341 і 343).

• Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився. Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з мо­менту заволодіння нею.

• Знахідка. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власни­ка речі і повернути знайдену річ цій особі. Якщо загублену річ знайдено у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщен­ня чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, на­буває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ. Як­що особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загубле­ну річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.

Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або органові місцевого са­моврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали (ст. 337 ЦК України).

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:

1. не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2. власник або інша особа, яка має право вимагати повер­нення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від на­буття права власності на неї, ця річ переходить у власність те­риторіальної громади.

Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах ма­сової інформації ( ст. 338 ЦК України).

53. Набуття права власності на скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втра­тив на них право власності. Право власності на скарб набуває особа, яка його виявила. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка вияви­ла його, та власник майна, у якому скарб був прихований, на­бувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкоп­ки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в яко­му він був прихований, право власності на скарб набуває влас­ник цього майна.

Іншим випадком є виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і пе­редала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна ( ст. 343 ЦК України).

54. Набуття права власності за набувальною давністю. Згідно зі ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заво­лоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно во­лодіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набуваль-ною давністю регулюється законом. Право власності на неру­хоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за на-бувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Також особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступ­ником) вона є. А якщо особа заволоділа майном на підставі до­говору з його власником, який після закінчення строку дого­вору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно — через п'ять років з ча­су спливу позовної давності.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішен­ням суду.

55. Похідними визнаються такі способи набуття права власності, за яких право нового власника ґрунтується на праві попереднього власника і виникає внаслідок волевияв­лення останнього. В усіх випадках похідного набуття права власності має місце правонаступництво, тобто перехід прав від однієї особи до іншої. Найпоширеніший похідний спосіб на­буття права власності — передача майна за договором (постав­ки, купівлі-продажу, міни тощо).

Підстави припинення права власності поділяються на такі, що залежать від волі власника (правочини щодо відчу­ження майна, повне споживання майна внаслідок користуван­ня ним), і такі, що від неї не залежать (примусовий продаж чи примусове вилучення майна згідно із законом, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо).