Частина перша парадигма та методологія

1.1. Базові поняття

1.1.1. Пластика і морфологічний код рельєфу

Спостереження зовнішнього вигляду рельєфу дає фахівцеві будь-якого спрямування – геологу, землевпорядникові, аграрію, але перш за все, звичайно, геоморфологу – основні відомості для судження про сучасні процеси рельєфоутворення або перебудови рельєфу через певний тип людської діяльності, стаючи, між іншим, засобом геоекспертизи та визначення екологічного ризику території. Різні аспекти таких відношень вивчено останнім часом у низці наукових досліджень (див. ³³,³⁴ , а також ⁵,¹³).

Зовнішні властивості рельєфу, узяті і переплетені разом, визначають поняття пластики рельєфу.

Пластика рельєфу - це та закономірна індивідуальність типу, чергування й сполучення форм та елементів, єдино властива кожній ділянці земної поверхні, те характерне кожному рельєфові поєднання типового і випадкового, котре надає його морфології неповторності, водночас забезпечуючи збереження й відтворення певних рис, притаманних цілому типові рельєфу. Аналіз пластики є первинною задачею і наріжним каменем геоморфології.

Саме спроможність фахівця до обґрунтованих суджень, одержуваних за морфологічними властивостями пластики рельєфу й «не заглядаючи» у геологічний розріз, надала геоморфології самостійного статусу у сонмі пограничних поміж геологією і фізичною географією наук про земну поверхню. Саме око геоморфолога здатне аналізувати цю композицію нерівностей, розчленовуючи її на закономірність і випадковість, тренд і флуктуації, надає можливості будувати гіпотези походження, віку, умов розвитку й оцінювати стан рельєфу. І це усього лише на основі аналізу пластики рельєфу, котру погляд геоморфолога дозволяє усвідомити, розчленувати і пояснити. У крайніх вираженнях, така можливість навіть породила уявлення про морфологічну сутність усіх наук про Землю, надавши основам морфології рельєфу більш високий системно-методологічний статус, як вважає санкт-петербурзький геоморфолог О.М. Ласточкін ¹⁶, а також спричинила появу новітніх гуманітарних спрямувань геоморфології як науки про середовище буття людини включаючи естетико-психологічні та інші подібні властивості рельєфу (див.²⁷).

Користуючись сучасним понятійним апаратом і адекватною йому термінологією, мусимо запровадити поняття «морфологічного коду» рельєфу.

Морфологічний код рельєфу – це певний запис інформації про умови, чинники та події рельєфоутворення, що мали місце протягом певного відтинку історії його формування. Ця інформація записується (кодується) у вигляді характерних сполучень морфологічних елементів форм також комплексів форм рельєфу. Морфологічний код існує й поповнюється у активному (сучасному, експонованому) рельєфі і зберігається у рельєфі похованому. Геоморфологічний і палеогеоморфологічний аналіз є засобами декодування відповідної інформації шляхом аналізу морфології рельєфу. Чим більш досконалі засоби такого аналізу, тим глибшим може бути його розуміння і повнішим відтворення умов її виникнення і послідовності розвитку.

Досвід геоморфологічного аналізу викопного рельєфу свідчить про те, що геологічний розріз форм рельєфу також є кодом, котрий зазвичай аналізують для відтворення умов і чинників геологічної обстановки минулого. Між морфологічним і геологічним кодами є спорідненість, але відсутня тотожність. Відміни полягають у характері обстановок рельєфоутворення і седиментації (бо остання найчастіше вивчається стосовно до аквальних обстановок, а рельєф – переважно щодо субаеральних та субаквальних умов; по-друге, геологічна шкала часу дуже груба у порівнянні з морфологічною, бо перша спирається на еволюційні відміни організмів-ідентифікаторів (досить часто – це черепашки молюсків, спори та пилок рослин). Але еволюція родів та видів організмів відбуваються повільніше, аніж формоутворення рельєфу. Є операціональна відміна поміж ними: геологічний код у просторово-часовому відношенні досліджується точково або, принаймні, переривчасто. Це стосується повноти розрізу (що найчастіше порушується розмивами, тобто саме рельєфоутворенням), але особливо – певною віддаленості й спорадичності геологічних розрізів, через що дослідники мають вдаватися до стратиграфічної кореляції.

Водночас, поєднання цих кодів є потужним засобом класичного (історико-генетичного) геоморфологічного аналізу, котрий завжди давав інформації більше, аніж опис геологічного розрізу у «чистому» вигляді.

Деякі сучасні дослідники доречно вважають, що морфологія становить одну з підвалин географії, як, зокрема, О.М. Ласточкін у пошуках системотворного значення морфології див. ¹⁶).