- •Частина перша
- •Передмова наукового редактора
- •Частина перша парадигма та методологія
- •1.1. Базові поняття
- •1.1.1. Пластика і морфологічний код рельєфу
- •1.1.2. Структурна організація земної поверхні
- •1.1.3. Структура рельєфу: внутрішній і зовнішній концентри існування
- •1.2. Флювіальна геоморфосистема
- •1.2.1. Геоморфосистема
- •1.2.2. Просторово-часові відносини у фгмс
- •1.2.3. Простори фгмс
- •1.2.4. Час фгмс
- •Еволюція складним образом співвідноситься із самоорганізацією. На думку автора, еволюція полягає в наступному:
- •1.3. Структури фгмс
- •1.3.1. Топологічна структура
- •1.3.2. Симетрія
- •1.3.3. Асиметрія
- •1.3.4. Топологічна симетрія / асиметрія фгмс
- •1.3.5. Анізотропія фгмс
- •1.3.6. Інваріант
- •1.4. Структурна організація фгмс
- •1.4.1. Первинні структурні елементи
- •1.4.2. Вторинні структурні елементи
- •1.4.3. Третинні структурні елементи
- •1.4.5. Геоморфологічне значення топологічної структури фгмс
- •1.5. Ієрархія флювіальної мережі
- •1.5.1. Мережа тальвегів
- •1.5.2. Ієрархії мережі тальвегів
- •1.5.3. Ієрархія вододілів
- •1.5.4. Лінії перегину схилів
- •1.5.5. Формалізація двовимірних структурних мереж тальвегів
- •1.5.6. Тривимірні мережі фгмс
- •1.5.7. Структурні побудови на тривимірних мережах фгмс
- •1.6. Концепція самоорганізації фгмс
- •1.6.1. Поняття самоорганізації
- •1.6.2. Просторово-структурні відносини
- •1.6.3. Часові відносини
- •1.6.4. Елементи самоорганізації
- •1.6.5. Відносини в елементарних системах
- •1.6.6. Вторинні відносини у фгмс
- •Висновки 1 висновки
1.3.2. Симетрія
Поняття симетрії і показника її відсутності – асиметрії, вживаються в геоморфологічній і ландшафтознавчій літературі досить часто і вельми таки довільно, хоча у суміжній геології воно вважається більш розробленим 49. Аналіз цього поняття стосовно до рельєфу належить О.Г.Токарському 35 та Б.О.Казанському 10. О.Г.Токарський запровадив поняття коефіцієнта гомологічності річкової долини (білатеральної подібності – І.Ч.) як відношення проекції гомологічної площини l до глибини долини h, що відповідає тангенсові кута α відхилення гомологічної площини від уявної площини симетрії:
tg α = l/h .
Б.О. Казанський узагальнив роль принципів симетрії стосовно до геоморфологічного аналізу .
За нашими уявленнями 20-річної давнини 43, що їх ми дотримуємося й досі, поняття симетрії обіймає сукупність визначених просторових відносин елементів і форм рельєфу:
порядок їхнього взаємного розташування,
наявність особливих точок, ліній і поверхонь,
спосіб їхньої ієрархічної супідрядності.
Геоморфологові слід усвідомлювати, що симетрія рельєфу є поняттям, досить відмінним від його класичного фізичного розуміння (напр., серед мікросвіту кристалографії). В геоморфології воно є досить умовним, образним поняттям, тому що в природі неоднорідного мезосвіту геоморфосистем, де перетинаються й взаємодіють детерміновані й стохастичні відношення, спричинені відмінами у складі й властивостях гірських порід, інших компонентів фізико-географічного оточення важко розраховувати на можливість досягнення абсолютної симетрії. У такому разі тип симетрії вдається розпізнати лише приблизно, при візуальному зіставленні визначеної морфологічної структури з її еталонами, що, як відомо з теорії симетрії, визначаються сполученням і числом характерних точок, ліній і граней.
В флювіальному рельєфі виявляються три типи симетрії: сферична (кульова), конічна і білатеральна.
Сферична симетрія обмежено проявляється в загальній формі планетарного рельєфу (висот геоїда) та в плановому рисунку флювіальної (напр., рисунку меандр) та вододільної мереж.
Конічна симетрія знаходить широке місце у будові земної кулі в цілому у поєднанні зі сферичною симетрією (через наявність земного тяжіння, за І.І. Шафрановським та П.П. Плотніковим 49 та вертикальній будові окремих форм рельєфу (тобто таких, котрі мають єдину вертикальну вісь симетрії і форму, наближену до конусу: карстова чи суфозійна лійка (від‘ємна конічна форма), останець, що існує ізольовано, або ж пагорб (додатна конічна форма).
Білатеральна симетрія (симетрія листа рослини) найбільш універсально виявляє себе у ФГМС. Саме подібність правих і лівих частин поперечного перетину флювіальних форм - схилів, бортів долин і т.п. - завжди лежала в основі оцінок асиметричності рельєфу на противагу загальній думці про універсальне значення симетричності в класичних працях І. О. Головкінського, К. Бера, А.П. Павлова, Я.С. Едельштейна, І.С. Щукіна, К.І. Геренчука. У той же час, у ерозійному рельєфі деяких регіонів Євразії порушення симетрії білатерального типу скоріше правило, чим виняток, на що звернув увагу ще К.Бер.
Крім просторової, виділяється часова симетрія, за фізиком В.С. Готтом 8. Останній поняття симетрії розширив до такого, що відображає «процес співіснування й становлення тотожних елементів в певних умовах і у визначених відношеннях поміж різними й супротивними станами явищ», тобто він надав цьому поняттю динамічного змісту.