XVIII ст. – яскраве свідчення духовного прогресу українського наро

ду. Освіта досягла в Гетьманщині порівняно високого рівня. У 1740 р.

тут діяло 866 початкових шкіл, де діти вчилися читанню та письму.

Центром вітчизняної освіти, науки і культури, духовним цент

ром України вподовж майже двох століть була КиєвоМогилянська

академія, її порівнюють з такими національними святинями й

світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів,

Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.

Дійсно, значення академії в історії України було велике. За роки

її існування в ній навчалося близько 25 тисяч українців. Переглядаю

чи біографії видатних людей XVIII ст., рідко можна зустріти людину,

що не вчилася в академії. Вона стала свого роду кузнею наукових,346

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

державних і церковних діячів України та всієї Східної Європи. Нею

була створена інтелектуальна, церковна, військова еліта України

замість втраченої в результаті полонізації. Представники нової еліти

обмінювалися між собою книгами, ідеями, листувалися, вели наукові

диспути, породжували попит на високохудожні твори малярського,

музичного, архітектурного мистецтва, створювали в Україні атмо

сферу культурного спілкування.

В академії навчалися майбутні видатні вчені, письменники, педа

гоги, релігійні та культурні діячі, політики, філософи: Л.Баранович,

І.Гізель, Ф.Прокопович (в 1688–1698 рр.), М.Березовський, Д.Борт

нянський, А.Ведель, І.ГригоровичБарський, С.Яворський, А.Лопа

тинський, Г.Кониський, Г.Полетика, П.Завадовський, О.Безбородько,

великий російський вчений М. Ломоносов (в 1734–1735 рр.), який

став засновником Московського університету і першим російським

членом Академії наук в Петербурзі. В академії здобували освіту шість

українських гетьманів: І.Виговський, І.Самойлович, Ю.Хмельницький,

І.Мазепа, П.Орлик, П.Полуботок, а також діти видатної старшини –

Ломиковського, Горленка, Данила Апостола, Ханенка, Лизогуба,

Полуботка, Скоропадського, племінники І.Мазепи – І.Обидовський

та А.Войнаровський, син воєводи П.Шеремет’сва – Б.П.Шеремет’єв,

син російського військового діяча шотландського походження Пат

рика Гордона (1635–1699), дід композитора П.Чайковського, козаць

кий старшина Петро Федорович Чайковський, який був козацького

роду, українцем за національністю і родом із села Миколаївка (тепер

Фрунзівка) Глобинського повіту Полтавської губернії. У Централь

ному державному історичному архіві у Києві зберігається «Проше

ніе» студента академії П.Ф.Чайковського, який навесні 1769 р. звер

нувся до імператриці Катерини II за дозволом щодо переведення його

у СанктПетербурзький шпиталь для медичнохірургічної науки.

В академії працювали кращі наукові та педагогічні сили того ча

су. Зокрема, професор філософії Інокентій Гізель – ректор академії

(1646–1650) – читав курси філософії та психології, в свій час на

вчався в Кембриджському університеті (Англія); Лазар Баранович –

відомий політичний, освітній, церковний діяч і письменник – ректор

академії (1650–1657); професор риторики Іоаникій Галятовський –

ректор академії (1657–1665), талановитий проповідник, автор пер

шого не тільки вітчизняного, а й серед всього слов’янського світу дру

кованого посібника з риторики (гомілетики) «Наука, альбо способ347

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.

зложеня казаня», що додавався до його циклу проповідей «Ключ

разумення» (видання 1659, 1663 і 1665 рр.); професор Стефан (до

постригу Семен) Яворський (1658–1722) – уродженець Галичини із

Яворова під Львовом, викладач (1690–1693), вчився у Львові,

Любліні, Познані та Вільнюсі; професори Йоасаф Кроковський (пра

вославний митрополит Лівобережної України в 1708–1718 рр., заа

рештований в 1718 р.) і Феофан Прокопович (6.06.1681–19.09.1736),

мабуть, найвизначніший вченийенциклопедист тогочасної України –

філософ, літератор, публіцист, історик, математик, астроном, глава

«вченої дружини» Петра І.

Народився майбутній мислитель у Києві, в родині небагатого

купця. При хрещенні був названий Єлисієм (Єліазаром). Справжнє

прізвище його, імовірно, Церейський. Після смерті батьків його

опікуном став дядько по матері – Феофан Прокопович І, професор

і ректор КиєвоМогилянської академії. Помітивши великі здібності

хлопця, він віддав його на навчання до цього закладу. Не прослухав

ши курсу теології, юнак вирушив в освітню мандрівку за кордон, за

робляючи по дорозі собі на прожиття.

Щоб мати можливість навчатись у католицьких університетах і

академіях, куди православних не приймали, він міняє віру, стає уніа

том і отримує нове ім’я – Самійло. Спочатку юнак вчився у Польщі,

а потім тривалий час в Італії, в Римській католицькій академії.

Повернувшись в Україну, Самійло знову міняє віру, стає право

славним, постригається у ченці і бере ім’я та прізвище свого дядька

по матері. Так він стає Феофаном Прокоповичем II, повторюючи

пройдений шлях Прокоповича І від вихованця до професора і ректора

КиєвоМогилянської академії.

Свої професорські, а пізніше єпископські, гроші Ф.Прокопович

витрачав на придбання книг. Такої як у нього кількості книг в Росії

не було ні в кого. Знаменита тоді бібліотека незмінного секретаря

Французької академії Дорту де Мерана налічувала 3400 книг, у

Прокоповича їх було 3193, у М.Ломоносова – 670, у ректора

Московської академії А.Лопатинського – 1416 книг. Більшість книг у

Ф.Прокоповича складали книги античних авторів: Гомера, Аристотеля,

Цицерона, Сенеки, Овідія, Вергілія та європейських, переважно

ренесансних, авторів: Яна Амоса Коменського, Лоренцо Валла, Ераз

ма Роттердамського, Г.Греція, Т.Кампанелли, Н.Макіавеллі, а також

вчених: природознавців та математиків – Я.Бернуллі, Р.Бойля, Г.Галі348

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

лея, Й.Кеплера, філософів Бекона і Декарта. Серед теологічної літе

ратури найбільший інтерес викликали у Ф.Прокоповича твори Лю

тера, Кальвіна, Соціні, Меланхтона.

Літературна і наукова спадщина Ф.Прокоповича велика й різно

манітна. Він писав численні «слова» і проповіді, був автором курсів

поетики, риторики, логіки, натурфілософії, математики, чимало

віршів українською, російською та латинською мовами. Складений

ним у 1707–1708 рр. курс лекцій з арифметики і геометрії для сту

дентів академії мав переваги над тогочасними зарубіжними підруч

никами з математики. Писав Ф.Прокопович латинською, книжною

українською, російською та польською мовами. Немало його творів

було видано за кордоном англійською, німецькою, французькою,

шведською мовами.

Новаторством було позначено його твір – історичну трагікомедію

«Володимир» (1705). З її появою Ф.Прокопович стає зачинателем

раннього класицизму в українській літературі. Тим самим українсь

кий письменник виступив учителем А.Кантемира (1708–1744) та

попередником М.Ломоносова (1711–1765).

Новими для тогочасного літературного процесу жанрами – сати

рами, одами, зразками любовної лірики – позначена поетична спад

щина Ф.Прокоповича.

У своїй філософській концепції видатний філософмислитель на

перший план висунув тезу про право кожної людини на земне щас

тя, радив наслідувати кращих представників античної культури. Він

виступив за пріоритетність розуму та практичних дослідних знань

над теологією, догматами церкви, засуджував сліпу віру в авторите

ти. Ф.Прокопович першим в Україні почав пропагувати філософські

теорії Декарта, Локка, Бекона, знайомив слухачів академії із вчен

ням Коперніка та Галілея.

Філософські ідеї Відродження як професор академії популяризу

вав С.Яворський. Він читав курси поетики, риторики, філософії та

богослов’я, виконував обов’язки префекта. За вірші українською,

польською, російською та латинською мовами був удостоєний зван

ня «лавроносного поета».

За рівнем навчання академія не поступалась тогочасним євро

пейським університетам. В ній нараховувалось вісім класів.

Першим був підготовчий або елементарний клас. До нього всту

пали діти з певним обсягом знань та вмінням читати і писати. Три349

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.

молодших класи вивчали мови (латинську, старослов’янську, ук

раїнську книжну (руську), грецьку та польську), а також арифмети

ку, геометрію, нотний спів, катехізис. В наступних двох класах на

вчали піїтиці та риториці – учні навчалися складати вірші та

опановували теорію ораторського мистецтва. Вища частина навчаль

ного курсу академії складалася з двох класів: філософії та богосло

в’я. Навчання в першому з них тривало два роки, в другому – чоти

ри. В академії вчилися 12 років. Навчальний рік, починався 1 вересня

і продовжувався до середини липня, але приймалися на навчання

протягом усього року: і в листопаді, і в грудні, і в березні, і в липні.

Не було в академії також вікових обмежень. Наприклад, у друго

му і третьому молодших класах могли навчатися учні віком від 11 до