24 Років. Невстигаючих студентів академія не відраховувала. Зали

шатись в класі учень міг за бажанням скільки завгодно разів. Іноді

студенти поверталися із вищих класів до нижчих «підтверджувати

знання».

Викладання велося в основному латинською мовою, як у тогочас

них європейських університетах. За традиціями братських шкіл по

чесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати,

художньопоетичні твори, драми для театру, започаткованого й роз

винутого саме в академії. З середини XVIII ст. почалася русифікація

академії. З 1753 р. навчання почало проводитися тільки російською

мовою, а в 1765 р. за наказом Катерини II в академії було запровад

жено курс російської мови.

У 1694 р. після тривалих клопотань академія одержала царську

грамоту на самоврядування. В самій академії розпорядок був цілком

демократичним. Ще навіть в 1759 р. вибирали «вільними голосами»

кандидатів на посади учителів. Виборне начало в академії скасував

тільки митрополит Гавриїл Кременецький (1770–1783).

Високий рівень навчання, діяльність плеяди визначних вчених,

письменників, педагогів, ораторів сприяли перетворенню академії в

осередок освіти не лише для УкраїниГетьманщини. Серед слухачів

було багато росіян, українців із Західної та Правобережної України,

із Сербії, Болгарії, Молдавії, Румунії, навіть із Греції. Ізза кордону

вчилися: в 1736 р. – 127 студентів, в 1737 р. – 122, в 1790 р. – 47

студентів.

Академія була доступною для всіх станів населення. Є дані про

соціальний склад її слухачів. Так, в 1737 р. тут навчались діти:350

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

козацької старшини – 22, офіцерських – 1, ратушних чиновників –

2, Купецьких – 6, простих козаків – 84, міщан – 66, ремісників – 7,

селянських дітей – 39.

Починаючи з другої половини XVII ст., професорів академії та її

вихованців почали запрошувати до Росії. Вони там були організато

рами і викладачами шкіл, посідали місця архімандритів, єпископів,

митрополитів.

У 1700 р. був висвячений на митрополита рязанського й муромсь

кого С.Яворський. З 1702 р. він став екзархом і блюстителем все

російського патріаршого престолу. Водночас був протектором слов’я

ногреколатинської академії. В 1721 р. очолив Синод – найвищий

орган управління руською православною церквою. Правляча верхів

ка першого складу Синоду складалася з українців: С.Яворський –

президент, Ф.Прокопович – віцепрезидент, А.Лопатинський та ін.

За наказом Петра І Ф.Прокопович у 1716 р. переїхав до Петербурга

і відразу ж став одним з керівників Руської православної церкви,

помічником Петра І в його реформаторській діяльності. «Реформа

Петра Великого, – як слушно відзначав М.П.Драгоманов. – в культур

ному відношенні була не що інше, як тільки запровадження адмініст

ративним порядком у Великоросії того, що було вже раніш в Ук

раїні».

Вихованці КиєвоМогилянської академії були організаторами ба

гатьох духовних училищ в Росії – у Москві, Архангельську, В’ятці,

Рязані, Костромі, Суздалі. В другій половині XVII – першій поло

вині XVIII ст. відчувався дуже сильний вплив української думки,

літератури і взагалі культури на процес європеїзації російської куль

тури.

Багато вихованців академії займали в Росії світські посади. Так,

один з її випускників білоруський суспільний та церковний діяч

Симеон Полоцький (1629–1680), приїхавши у 1664 р. до Москви, став

вихователем царських дітей – Петра і Софії, а також викладачем ство

реної для нього монастирської школи. Він брав участь у складанні

проекту слов’яногреколатинської академії. С.Полоцький в 1678 р.

організував у Москві друкарню і в 1679 р. видав буквар – книгу для

дітей з текстами для читання, підібраними зі Святого Письма.

З КиєвоМогилянської академії вийшов письменник та церков

ноосвітній діяч Данило Савич Туптало (Димитрій Ростовський,

грудень 1651–8.11.1709 рр.) – син київського сотника Сави, якого351

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.

часто називали Тупталенко. У 1668 р. він постригся в ченці Кирилівсь

кого монастиря в Києві, прийнявши ім’я Димитрія. З кінця 1683 р.

проживав у КиєвоПечерській лаврі, де виступав як проповідник.

Д.Туптало до 1702 р. жив в Україні, потім його було призначено

митрополитом у Ростові Ярославському. Тут він розвинув велику

релігійноосвітню діяльність. Д.Туптало виявив себе палким пропо

відником високої політичної моралі, необхідності втілення у

свідомість політичних діячів чеснот, скромності, лагідності, добро

зичливості, безсрібництва. Як проповідник він таврував вади того

часного суспільства, співчував гнобленим.

Д.Туптало є автором понад 20 богословських та історичних праць.

Його найвизначнішим твором, головною капітальною працею є

«Четьї Мінеї» або «Житія святих» – підсумок більш ніж двадця

тирічної праці автора (1684–1705). Ця чотиритомна збірка вперше

була видана у 1689–1705 рр., а в XVIII ст. видавалася 10 разів. Мова

твору – церковнослов’янська з українізмами – являє собою яскравий

приклад барокового стилю.

Це знамените зібрання оповідей про діяльність святих, історію

України на два століття стало улюбленим читанням простого ук

раїнського люду. На цьому творі виховувалося не одне покоління

українських культурних діячів, а поміж них і Т.Шевченко, якому

читав цю книгу його дід.

Українці заснували в Москві у 1687 р. першу вищу школу в Росії –

слов’яногреколатинську академію «на зразок своєї в Києві, і вчи

телів в цю московську академію набирали за весь XVIII вік сливе з

самих тільки українців»1

. У Київській академії здобули освіту 21 із

23 ректорів Московської академії, 95 із 125 її професорів2

. За час з

1721 по 1750 рр. не менше як 200 вихованців академії займали ви

датні місця в Росії. Так, Григорій Полетика, який закінчив академію

в 1745 р., працював перекладачем з латинської та німецької мов в

Академії наук у Петербурзі, а в 1764–1773 рр. – головним інспекто

ром шляхетного корпусу. Олександр Безбородько, будучи російсь

ким державним діячем, дипломатом, з 1783 р. фактично очолював

Колегію закордонних справ.

1

Огієнко Іван. Українська культура. – К., 1991. – С. 92.

2

Ісаєвич Ярослав. Перші українські академії // Київська старовина. – 1998. –

№ 6. – С. 9.352

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Отже, особливістю України було її ослаблення в кадровому відно

шенні. Певною мірою навіть можна говорити про деяку «ук

раїнізацію» російської культури. Україна служила своєрідним доно

ром для російської культури, знекровлюючи свій власний організм.

Про значення КиєвоМогилянської академії для Росії свідчить і

висловлювання Петра І у розмові з патріархом у 1698 р.: «Священи

ки у нас грамоти мало знають... якби їх... у науку послати до Києва

у школи...». А Синод висловився так: «Вь славенолатинских Мос

ковских школах мало учителей, а ко ученію філософій весма никого

неть; а сльшшо де, что в Кіеве обретаются ко ученію философіи, ри

торики й пиитики способные мужи...».

Велику роль у справі розвитку, відродження академії відіграв

гетьман України І.Мазепа. Його тісний зв’язок з академією позна

чився в тих «панегіриках», які відмічали роль Мазепи як вождя Ук

раїни. Мазепа дійсно був меценатом, добродійником і опікуном ака

демії. Завдяки заходам Мазепи вона грамотою Петра І від 26 вересня