1738 Рр. Вони здійснювали підготовку служителів релігійного культу,

службовців державних установ та учителів початкових класів. У

колегіумах навчалися переважно діти старшини, духовенства, замож

них міщан і козаків.

З цими колегіумами, а також з КиєвоМогилянською академією

підтримував зв’язок Львівський університет. Він був відкритий 20

січня 1661 р. грамотою польського короля Яна Казимира, за якою

Львівській єзуїтській школіколегії надавались «гідність академії і

титул університету». В університеті, який став важливим осередком

освіти і науки в Галичині, діяли чотири факультети: філософський,

теологічний, юридичний та медичний. Викладання велося латинсь

кою мовою, а після входження Галичини в 1772 р. до складу Австрії –

німецькою або польською мовою. В 1773 р. папа римський прийняв

рішення про ліквідацію ордена єзуїтів і керованих ним інституцій.

Це стосувалось і Львівського університету, робота якого була віднов

лена в 1784 р. за указом австрійського імператора Йосипа II. Багато

вихованців університету навчалися в КиєвоМогилянській академії,

інші після навчання в Києві йшли до Львова.

Значну роль у підготовці національних, релігійних і культурних

діячів на західних землях України відіграв Перемишльський колегіум,

заснований в 1738 р.

Меценатська, культурницька діяльність І.Мазепи як гетьмана Ук

раїни не обмежувалась КиєвоМогилянською академією. Величезний

і досі не оцінений вклад гетьмана у розбудову культури всієї України.356

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Відомий український історик мистецтв Д.В.Антонович (1877–1945)

назвав часи його гетьманування, а це трохи більше двадцяти років

(1687–1709), «другою золотою добою українського мистецтва» після

великодержавної доби Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Культурна діяльність І.Мазепи залишила в Україні помітний слід.

Він чимало зробив для розвитку, розвою української культури,

зодчества. Значну частину своїх незліченних багатств І.Мазепа вит

рачав на доброчинні цілі: освіту, будівництво навчальних закладів,

монастирів, храмів. Зробив багатий подарунок Гробу господньому

в Єрусалимі – пишно орнаментовану рельєфну срібну дошку. Вона

зберігалася в Єрусалимі ще на початку XX ст. Ця чудова робота

українських ювелірів з іменем гетьмана та його гербом

репродукувалася на листівці видавництва Якова Оренштайна

(Коломия).

У актах Бендерської комісії 1709 р., яка працювала після кончи

ни гетьмана, наводяться такі дані: «... на оновлення монастиря свято

го Сави дав у Батурині архімандритові, пізніше – патріархові (мається

на увазі патріарх Єрусалимський Хрисанф (1707–1731), який в 1701 р.,

ще архімандритом, побував у Батурині) 50000 золотих, а на закін

чення будівництва згаданого монастиря та для інших місць Палес

тини переслав тому ж патріархові 3000 дукатів, чашу з чистого золо

та, люстру й срібний олтар для Гроба Господнього, 20000 золотих,

багато іншого...».

І.Мазепа – меценат і засновник низки пишних храмів. При його

добі кульмінаційного розвитку досягло українське бароко – стиль

пишний, урочистий. Він організував будівництво величезних храмів

у Києві: Братського та Микольського монастирів, церкви Всіх Свя

тих у КиєвоПечерській лаврі, там же збудував Економічну браму з

церквою над нею. Дослідники нарахували 12 збудованих в 1690–1705

роках І.Мазепою та закінчених після його смерті храмів.

До того ж нараховується до 20 храмів, реставрованих І.Мазепою.

Це – Софія Київська, МихайлівськоЗолотоверхий монастир, Ус

пенський собор і Троїцька надбрамна церква в КиєвоПечерській

лаврі, церкви в Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, Межигір’ї,

Мгарський монастир.

Ніхто не міг зрівнятися з Мазепою в справі церковного будів

ництва. Його заслуги тут були загальновизнані. Підкреслюючи це,

Петро І казав, що І.Мазепа «великий строитель святым церквам».357

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.

Не треба доводити, що література «високого стилю», з такими

представниками, як Єпифаній Славинецький (?–1675), Симеон По

лоцький, Дмитро Туптало (Ростовський), Стефан Яворський, Фео

фан Прокопович, розвивалася завдяки відповідним умовам, створе

ним І.Мазепою.

Сам І.Мазепа був освіченою людиною, людиною високого розу

му, вихованою в європейському дусі. Відомо, що жоден із гетьманів

України не володів так добре пером, як він. Він мав неабиякий літе

ратурний хист, був талановитим поетом, автором популярної пісні

«Всі покою щиро прагнуть, а не в єден гуж всі тягнуть...». Не доведе

но його авторство іншої пісні: «Ой горе тій чайці небозі...».

Художній талант І.Мазепи проявився і в тому, що він був музи

кантом, чудово грав на улюбленому козацькому інструменті – бан

дурі та співав козацькі думи і пісні, а також свої власні твори.

Про високий культурний рівень І.Мазепи свідчить наявність у

нього в Батурині великої, багатої, цінної бібліотеки. Книжки в ній

були на різних мовах. І.Мазепа славився як знавець іноземних мов.

Крім української, добре володів польською, латинською, італійською,

німецькою, більшменш французькою та, як свідчить сподвижник

І.Мазепи Пилип Орлик (1672–1742), «досить міцно» татарською.

Добре відомо, що І.Мазепа міг говорити з кожним мовою свого

співрозмовника, тобто мав той талант, що його Френсіс Бекон вва

жав ще в XVII ст. за першу прикмету великої людини.

Про високу освіченість І.Мазепи та його знання іноземних мов є

багато відомостей. Ось слова про нього визначних сучасників: «Лю

дина дуже освічена і прекрасно говорить латинською мовою» (фран

цузький дипломат Де Ля Невіль, 1689 р.); «Мова його взагалі добі

рна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та

слухати інших... Він показував мені свою збірку зброї, одну з найк

ращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожно

му кроці видно латинські книжки» (французький дипломат Жан

Балюз, який був у Батурині в 1704 р.); «Учений в латинській, польській

і руській мові» (Данієль Крман – словак, посол від лютеран при

шведському королі, бачив гетьмана під Полтавою у 1709 р.).

Повна драматизму постать гетьмана І.Мазепи відтворена в ро

сійській, польській, англійській, французькій, американській, іта

лійській, іспанській, шведській, канадській та багатьох інших літера

турах світу). За твердженням історика і літературознавця Сергія358

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Білоконя, в зарубіжній літературі про нього написано 67 художніх

творів. Про І.Мазепу писали росіяни О.Пушкін, К.Рилєєв, Ф.Бул

гарін, поляки Ф.Гавронський, Б.Залеський, В. Богданко, Ю.Словаць

кий, англієць Дж. Н.Г.Байрон, французи Вольтер і Гюго, американці

Д.Сміт, К.Байт, Джорж Говард Пейн.

Невдача І.Мазепи в боротьбі за Україну як незалежну державу

мала трагічні наслідки для української культури. Послабились захі

дноєвропейські культурні впливи, посилилась русифікація України,

яка почала втрачати свою духовну еліту. Це відсувало українську

культуру на другий план, в тінь російської, принижувало, спричиня

ло появу рис вторинності, провінційності.

З другої половини XVII ст. починається період піднесення літера

турної творчості. В літературному житті вагому роль відігравали по

лемічні жанри, зокрема трактати, діалоги, диспути, памфлети. Серед

їх творців були церковні діячі, письменники, вчені. Одночасно з по

лемічною літературою розвивалась ораторськопроповідницька про

за, за допомогою якої роз’яснювалась християнська догматика і мо

раль.

Помітний слід в українській культурі залишили відомі політичні

та церковні діячі, письменникиполемісти XVII ст. Інокентій Гізель

(близько 1600–1683 рр.), Лазар Баранович (близько 1620–1693 рр.)

та Іоаникій Галятовський (?–12.01.1688 р.).

І.Гізель, німець за походженням, в 1656–1683 рр. був архіманд

ритом КиєвоПечерської лаври і управителем лаврської друкарні. До

прийняття православної віри був протестантом. Він є автором бого

словських праць «Твір про всю філософію» (1645–1647), «Мир з

Богом людині» (1669) та полемічного трактату «Правдива віра»

(1668).

«Мир з Богом людині» містить багато відомостей з історії Ук

раїни XVII ст. У ньому автор ставив вимоги до російського царя про

надання політичних прав і свобод пригніченому люду, церковної ав

тономії Україні. За гуманістичну спрямованість та критичний аналіз

дійсності цей твір був заборонений синодом.

І.Гізелю приписується авторство одного з найпопулярніших лав

рських видань «Синопсису», що в перекладі з грецької мови означає

огляд. Це був перший короткий нарис історії України та Росії з давніх

часів до останньої чверті XVII ст. Він був створений для братчиків

КиєвоМогилянської академії і використовувався до початку XIX ст.359

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.

як офіційний підручник з вітчизняної історії. Мав численну кількість

видань. Вперше виданий у 1674 р., перевидавався до 1836 р. – 150

років, щоразу поповнюючись новими подіями.

Книга розповсюджувалась не лише в Україні, а й у Росії та в

інших країнах, зокрема в грецькому та латинському перекладах. «Си

нопсис» мав величезний вплив на російську історичну науку XVII

та XVIII ст. і був у Росії підручником аж до XIX ст.

Л.Баранович опублікував збірки проповідей «Меч духовний»

(1666 р., 1668 р.). «Труби словес проповідних» (1674 р., 1679 р.). Він

став одним із організаторів боротьби проти уніата Павла Бойми.

У відповідь на працю Бойми «Стара віра». Л.Баранович видав у 1676 р.

релігійнополемічний трактат «Нова міра старої віри», в якому піддав

критиці католицькі догмати.

У деяких епіграмах своєї книжки «Лютня Аполлонова» (1671)

висловлював прагнення до миру і спокою, закликав до припинення

міжусобних чвар, до об’єднання сил у боротьбі проти турецькота

тарських загарбників, нагадував про муки, що їх зазнають христи

янські невільники у турецькотатарському полоні.

Будучи з 1657 р. архієпископом чернігівським і новгородсіверсь

ким, а потім митрополитом Лівобережної України, Л.Баранович відс

тоював незалежність української церкви від московського патріарха.

Велику увагу приділяв розвиткові шкільної справи і книгодрукуван

ня. У НовгородіСіверському заснував друкарню, яка діяла протя

гом 1674–1679 рр. В 1679 р. цю друкарню перевезено до Чернігова.

Л.Баранович був музично обдарованою людиною, створював кан

ти і духовні пісні («Херувимська пісня»). При своєму дворі мав хо

рову капелу. Похований в 1693 р. у Борисоглібському соборі в Чер

нігові.

Твори І.Галятовського «Розмова білоцерківська» (1676), трактат

«Фундаменти» (1683) великою мірою сприяли обмеженню впливу

єзуїтів. Взірцем для наслідування полеміст виставляв людину, що

твердо трималася своєї віри, боролася «за отчизну», визволяла з не

волі бранців. І.Галятовський є автором збірок релігійних оповідань

легенд «Небо новое» (1665 р., 1666 р.) та «Скарбница потребная»

(1676).

На другу половину XVII – першу половину XVIII ст. припадає

розквіт жанру історичномемуарної прози. Серед історичних творів