Тема2. Стародавня філософія. Парадигма філософії Середніх віків.

В лекції розглянуто низку питань, які присвячені проблемам освоєння індійської і китайської філософії західним світом, а, отже, з’ясовано основні відмінності між парадигмами давньої філософії: східною та західною.

Слід відзначити, що у філософській позиції Античності надавався пріоритет найбільш глибинним знанням до яких може залучитися людина, використовуючи власний внутрішній потенціал.

Суто філософська практикам повинна була звільняти людину від земних, приземлених бажань, а отже і страждань, водночас, формуючи в ній потребу у досконалому зосередженні (епоха Середніх віків), поведінці, діях, думках, почуттях, зацікавлюючи людину проблематикою шляхів людського звільнення від жорстоких імперативів людського життя. Людина епохи Середньовіччя – особливе духовне утворення, оскільки вона прагнула збільшувати свій потенціал, залучаючи до нього якомога більше високого, морального, духовного, а її життя набуває, при цьому, цільового спрямування – прагнення до абсолюта всіх абсолютів – до Бога.

Тема 3. Західноєвропейська філософія епохи Відродження та Нового часу.

В лекційному матеріалі зазначалося, що Відродження, або Ренесанс, було чітко зорієнтованим на людину як на індивідуальність, а отже основною і провідною характеристикою цієї доби прийнято називати гуманізм. Мету добу Відродження можна визначати як повернення до втраченого розуміння людської індивідуальності, яка і відігравала роль стрижня своєрідної людської особистості, на яку і були зорієнтовані етика, наука, мистецтво.

В лекції було приділено увагу особливостям філософствування Нового Часу, який свідчив про зародження принципової зміни парадигми філософствування , - це стосувалося філософських уявлень про світ та світобудову в цілому, а період філософського оновлення значною мірою підготував настання початку переосмислення ролі природи у тогочасних філософських побудовах.

Слід додати, що новації, які відбувалися у період Нового Часу мали велике значення: відбувся розвиток і обґрунтування експериментального методу в науці (Ф.Бекон, Ньютон), активно велася розробка нової наукової методології (Ф.Бекон. Декарт, Ньютон, Локк), відбувалося формування основ нової механістичної картини світу (ньютоно-картезіанської), пов’язаної з деїзмом (Декарт, Ньютон), відбувалося зародження і розвиток відомого “протистояння” – раціоналізму – сенсуалізмові (Декарт, Спіноза, Локк), намітилися зародки щодо ідеології Просвітництва (Локк), в галузі соціальної філософії також намітилися значні зрушення, оскільки зароджується вчення про дві стадії розвитку суспільства (природне право і громадянське суспільство), з’являється теорія “суспільного договору”.

Тема 4. Філософська думка в Україні.

В лекції на тему: “Формування філософської думки в Україні” панував платонівський мотив філософствування, тобто “софійне” розуміння філософського знання. На фоні діалогу з візантійством, формування філософської думки в Україні того часу вимагало наявності “посередників” між трансцендентним і природним. “Софійна” особистість виступає на перший план і дає можливість розглядати києворуську ментальність як екзистенційну, але не слід забувати про “премудрість Божу”, оскільки остання є домінуючою в процесі формування повноцінної особистості, яка спрямовує своє єство на пошуки благодатної істини.

Крім того, слід зазначити, що філософська думка намагалася осмислити природу людини, оцінити значення розуму та духовного начала в людині, сама ж людина розглядалася як аналог світобудови, в яку Богом були закладені мудрість, краса, чесність, шляхетність, гармонійність