Цікаві факти ІВ

Під прицілом — піратсво

Міжнародний Альянс з інтелектуальної власності (IIPA) оприлюднив звіт 2014 року про охорону і захист інтелектуальної власності з метою представлення його до Уряду США. Звіт Альянсу 2013 мав неприємні наслідки, Україну включили до пріоритетного списку 301 як країну — пірата № 1 у світі. Щодо Звіту Альянсу 2013 року, то основні його претензії стосувалися:

1. Неефективної системи засобів боротьби з порушенням авторських і суміжних прав в Інтернеті.

2. Непрозорої системи управління організаціями колективного управління і несправедливої системи розподілу авторської винагороди.

3. Використання контрафактного програмного забезпечення українськими державними установами.

Уряд США проводив розслідування, яке мало закінчитись 28 лютого 2014 року. Визнаючи існуючі політичні обставини в Україні, IIPA настійно закликає уряд США продовжувати докладати зусиль, щоб виправити виявлені недоліки у сфері інтелектуальної власності.

Зі Звіту Альянсу 2014 року бачимо, що в Україні протягом багатьох років захист авторських прав був слабкий, але в останні роки ситуація ще більше погіршилася, і рівень піратства, слідуючи за їхньою логікою, став надзвичайно високим, є декілька сайтів, розміщених на території України, які регулярно порушують авторське право, судом вони виправдані, хоча продовжують його порушувати, тобто діють безкарно. Тому Альянс рекомендує Уряду України розробити «План дій» у співпраці з урядом США для вирішення проблеми піратства і компенсувати збитки правовласників, які потерпають від порушень їхніх прав. Одна з ключових пропозицій Альянсу — це застосування вимоги більш жорсткої відповідальності щодо порушників.

Незважаючи на такий радикальний Звіт Альянсу, варто відзначити, що світова спільнота готується до змін в авторському праві, зокрема з метою врегулювання проблеми піратства. Для початку, щоб вирішити цю проблему, треба визначитись у самому явищі «піратство». Численні дослідження показали, що негативні риси піратства компенсуються не менш потужним позитивним впливом на суспільство, а сьогодні боротьба з ним в деяких випадках перетворюється на інструмент придушення творчої конкуренції. Звичайно, це не означає, що піратство тепер необхідно санкціонувати. Водночас нерозумно і невиправдано безмежно розширювати монополію правовласника на інтелектуальний продукт. Виявилося, те, що зазвичай іменують «піратством», — занадто складне і багатогранне явище.

Юридична наука здебільшого констатує, що поняття «піратство» занадто узагальнене. Вітчизняна правова думка поки не торкалася цієї сфери, дослідження не проводилися. Тому піратство у нас сприймають як «злодійство, що вбиває творчість». Але відносити піратство до примітивної формули — означає, обкрадати суспільство. Нинішнє суспільство, яке недарма називають «інформаційним», вимагає інших правових підходів до авторського контенту з урахуванням інтересів авторів, в тому числі і фінансових, і чекає нових законів, які суттєво відрізнятимуться від побудованих на «речовому праві». Діючі нині закони призводять до конфліктів, але не розв’язують конфлікти. А для цього необхідно, насамперед, визначитись з термінологією, і відокремити недобросовісні дії від дій, які випливають зі здорового глузду.

У журналі вже були опубліковані матеріали з ґрунтовного дослідження масового піратства, проведеного з ініціативи Управління зв’язку Великобританії (Ofcom), в яких була наведена статистика, що саме пірати витрачають в 1,6-3,3 рази більше коштів на легальний контент, тобто набагато більше, ніж добросовісні споживачі. А від боротьби з піратством виграють тільки виробники «блокбастерів». Початківці, маловідомі творці фільмів, режисери авторського та експериментального кіно втрачають свій шанс у боротьбі з піратством, їм не під силу окупити свої витрати і продовжити знімати нові картини. Таким чином, губляться нові таланти. Скорочується поповнення кінофонду оригінальними, творчими стрічками. Врешті-решт, програють і глядачі. Наскільки свідомо процвітаючі студії орієнтуються на подібний ефект — окреме питання. Піратство виявляється вигідним для багатьох творців-початківців, а боротьба з ним — для малою кількості лідерів індустрії.

Більш того, правовласники лукавлять, коли скаржаться на втрату своїх прибутків, насправді піратство веде до прямого зростання прибутку правовласників. Якщо який-небудь творчий продукт широко використовується, нехай навіть нелегально, він стає традиційним у своїй сфері (на кшталт програм Microsoft). Правовласники стають зацікавленими в такому несанкціонованому обороті, який зміцнює їх монополію. Саме це і відбулось в Україні, адже Microsoft утримує занадто високі ціни на офіційні екземпляри програм, і з них має високі прибутки. При посиленні боротьби з піратством істотно зростає споживання і легальних версій продукту, оскільки не всі користувачі готові відмовитися від звичних інструментів, тому і прибутки без додаткових зусиль зростають. Крім того, на розповсюджений продукт орієнтуються розробники інших програм, забезпечуючи їх оптимальну сумісність. Нарешті, існує «ефект зразка», що приносить прибуток, коли споживач, який ознайомився з піратською версією продукту, придбаває офіційний примірник для особистого користування або навіть коли він купує легальну версію для піратського розповсюдження. Усе це є можна назвати елементом зміцнення продукту, процвітаючого завдяки піратству. Тобто можна зробити висновок, що піратство — складне соціальне, психологічне та економічне явище. Непродумані, невивчені правові механізми його регулювання призводять до збитків. Можливо, якомусь учаснику ринку від цього користь, але для більшості учасників такий стан справ не відображає усіх потреб суспільства — різноманітних і мінливих.

У світовій юридичній науці проблеми піратства активно обговорюються і на сьогодні можна сказати, що одна з найбільш дискусійних тем — це необхідність подальшого розширення виключних прав. Прихильники посилення захисту авторських прав вважають, що розвиток нових технологій забезпечує використання авторського контенту без дозволів, і контролювати ці процеси стає неможливим, тому піратство розоряє правовласників, і їх треба захистити. Для цього слід розширити перелік охоронюваних об’єктів і способів їх використання, а над усе — збільшувати строки дії прав, вводити охорону технологічних засобів захисту контенту від різних інформаційних посередників тощо. Монополізація авторського права, особливо в цифровій сфері — ось «порятунок» правовласників. Правознавці-дослідники відзначають тенденцію, що норми законів про інтелектуальну власність у ряді випадків не просто скорочують перелік допустимих операцій з контентом, але обмежують основоположні, конституційні права користувачів: право на свободу слова, на отримання та поширення інформації, на доступ до знань і культурного надбання, на розпорядження власністю на свій розсуд, й інші соціальні, економічні та культурні права. На цей конфлікт довгий час не звертали уваги. Але зростаюча недовіра суспільства до перешкод вільного використання контенту в Інтернеті змусила вчених почати детально розбиратися в його причинах. Необхідно зрозуміти, чому гарантована конституціями багатьох країн охорона інтелектуальної власності суперечить іншим положенням основних законів. Адже це сигнал до того, що норми закону з захисту авторських прав врегульовані неналежним чином.

Професор права Марка Лемлі «Is The Sky Falling On The Content Industries?» у своєму дослідженні показав, що правовласники весь час шантажують суспільство побоюваннями, що вони збанкрутують і цей аргумент далеко не новий. Він із завидною постійністю вже декілька століть використовується правовласниками в їх нелегкій боротьбі з прогресом. Починаючи з появи друкарського верстата, все нові пристрої і технології, що дозволяли відтворювати або поширювати результати творчої праці без згоди власників прав, оголошуються ворогами креативної галузі. Механічне піаніно, грамофон, радіо, телебачення, кабельне мовлення, фотокопіри, відеомагнітофони, аудіокасети, плеєри, цифрові носії, піратські інтернет-сайти, нарешті, файлообмінні мережі. Кожне із згаданих нововведень свого часу загрожувало вбити творчість.

Однак досі цього не відбулося. Навпаки, дослідники помітили цікаву закономірність. Після того, як вщухали суперечки навколо чергової новинки, правовласники не тільки примудрялися застосовувати її для більш широкого розповсюдження своєї продукції, але й в багато разів збільшували доходи. Так що кожна нова технологія оголошувалася спочатку «загрозою», а через деякий час мало не «єдиною опорою» творчих галузей. І так кожного разу, знову і знову. Чим же відрізняється нинішній час? Тільки тим, що новітні технології поки ще не вбудовані в структуру бізнес-моделей правовласників, а тому сприймаються негативно. Чи достатньою є ця причина для того, щоб обмежувати технології, називаючи піратськими, і переслідувати їх розробників і користувачів?

Учені звертають увагу на те, що інтелектуальна власність розвинених країн ґрунтується переважно на утилітарній моделі, без виключного права автор не може окупити витрати на створення творчого продукту, а тому втрачає всяке бажання створювати щось нове. Прагнення отримувати дохід визнається чи не основним стимулом до творчості. Відповідно, найбільший дохід і творчу активність забезпечує широке, легко реалізоване виключне право. Передбачається, що і для автора, і для всіх наступних правовласників пріоритетними є майнові питання. Тому їм присвячена велика частина норм законодавства про інтелектуальну власність. Інші підходи є не вирішальними. Саме з цієї причини проблема піратства набула такої гостроти. Тут необхідно врахувати принциповий момент, важливість якого часто недооцінюється. До піратства відносять всі випадки несанкціонованого використання чужих творів. При цьому передбачається, що воно завжди зазіхає на комерційні інтереси правовласника — позбавляє його прибутку. Оскільки піратство за допомогою нової технології зменшує прибуток, значить, воно скорочує стимули до продовження творчості. Виходить, воно зменшує культурне надбання і виступає проти інтересів суспільства. З цього вже легко можна дійти висновку про необхідність посилення монопольного права і викорінення піратства. Захищаючи недоторканність виключного права, ми нібито дбаємо про благо всього суспільства, рятуємо його від недоотримання творчих багатств. Адже інакше прибутку у творців контенту не буде, а без нього нам не бачити і самого контенту. Іншими словами, краще знайти винуватих, а самим нічого не робити, чекати, коли манна небесна сама впаде згори.

Хто ж насправді зацікавлений найбільше у суворому захисті інтелектуальної власності? Це видавництва, кіностудії, звукозаписні компанії, товариства з колективного управління правами та інші особи, які є посередниками між авторами і споживачами. І це не дивно, адже саме вони акумулюють суттєву частину прибутку від використання творів. Саме для них є цікавими економічні стимули у вигляді виключних прав. Автори, насправді, рідко керуються економічними міркуваннями, а ось посередникам свої організаційні витрати необхідно окупати та ще і мати прибуток. В Україні ніхто не має ілюзій, що насправді — все це бізнес, критеріями якого є рентабельність та обсяг виняткових прав.

На жаль, наші законотворці у сфері інтелектуальної власності не проводять досліджень з території Україна про явище «піратство», тому надіємося, що запозичення світового досвіду додасть їм розуміння, у якому напрямку розбудовувати правове поле України. Як зараз буде формуватися законодавство у сфері інтелектуальної власності, залежить від усіх нас. Зрозуміло, що немає сенсу приймати закони тільки тому, що так рекомендують міжнародні партнери, погрожуючи спеціальним статусом і санкціями, Звіт формують представники міжнародного бізнесу і їх цікавить тільки зиск, тож враховувати наш суспільний інтерес — не їхнє завдання. Перемовини з цих питань ще попереду, тому важливо мати політичну волю, залізні аргументи і професійні навички.

Ірина АБДУЛІНА, головний редактор журналу «Інтелектуальна власність в Україні»

Брендові, контрафактні і безіменні товари. Що обере суспільство?

Донині бренд сприймався суспільством як щось позитивне і життєво необхідне для успішних продажів товару. Однак на піку кризи більшість споживачів уже не бачить суттєвої різниці між фасонною брендовою сорочкою і добротною безіменною сорочкою, з огляду на те, що остання дешевша, а якість обох товарів порівнянна. Сьогодні, купуючи той чи інший товар, покупці все частіше замислюються над тим, з чого складається його ціна і за що вони платять більшу частину вартості — безпосередньо за продукт чи за його брендовість і рекламне просування. Ось чому наразі при виборі товару його якість, сутність продукту виходять на перше місце.

Водночас контрафакція і піратство останніми роками перетворились на глобальну світову проблему, яка охопила всі галузі промисловості і усіх споживачів, бо підробляють усе, що користується попитом, і в результаті не тільки трендові компанії, а й інші товаровиробники все частіше зазнають несприятливих наслідків цієї проблеми. При цьому потерпають не лише правовласники, а й економіки держав у цілому, враховуючи, що виробництво і продаж піратської та контрафактної продукції сприяють існуванню злочинних угруповань, унеможливлюють чесну конкуренцію на ринку, що, своєю чергою, призводить до значних державних економічних втрат та негативних соціально-політичних наслідків (зокрема втрати прибутку, робочих місць і доходів за рахунок податків). Крім того, варто не забувати про загрозу для здоров’я і безпеки споживачів контрафактних товарів.

Як відомо, щорічно у світі продається контрафактної продукції на $ 670 млрд.

Саме тому світова спільнота застосовує все активніші дії з метою об’єднання зусиль для вироблення єдиних підходів до вирішення цієї проблеми. Прикладом такої співпраці стали глобальні конгреси по боротьбі з контрафакцією і піратством. Цьогоріч на початку лютого відбувся вже шостий конгрес, який зібрався для розгляду питань про забезпечення збалансованої та сталої поваги до інтелектуальної власності у світі. Захід відбувся у Парижі під егідою Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол) та Всесвітньої митної організації.

На шостому конгресі Міжнародна торгова палата (ICC) оголосила результати свого розширеного дослідження виробництва і споживання контрафактної продукції. Згідно з цими дослідженнями глобальні збитки від цього негативного явища сягнуть $ 1,7 трлн. до 2015 року, а виробництво і продаж контрафактної продукції загрожують існуванню 2,5 млн робочих місць щорічно.

Українське суспільство теж не залишається осторонь цих процесів, оскільки обидва негативні явища є і на нашому ринку товарів. А тому фахова спільнота робить спроби об’єднати свої зусилля, спираючись на напрацьований вітчизняний та міжнародний досвід, про що свідчить значна кількість заходів, які відбулись останнім часом за тематикою, пов’язаною із порушенням прав інтелектуальної власності та їх захистом. Про один із таких заходів варто розповісти детальніше. На початку березня 2011 року Асоціація протидії недобросовісній конкуренції спільно з Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати (ICC Ukraine) розіслали запрошення фахівцям у сфері інтелектуальної власності та журналістам з пропозицією взяти участь у роботі круглого столу на тему «Контрафакт в індустрії моди». Захід зацікавив одразу, оскільки запрошення містило вислів «питання боротьби з торгівлею контрафактною продукцією, захист своїх брендів від недобросовісної конкуренції стає все актуальнішим…». Чомусь виникло стійке бажання взяти участь у цьому заході та дізнатись, як можна поєднати у одному питанні процес забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції на ринку товарів і послуг та боротьбу із виготовленням і продажем контрафактної продукції. Особливо, якщо врахувати, що останні є злочинами, які тягнуть за собою адміністративну та кримінальну відповідальність.

Запрошення було підписане віце-президентом Асоціації протидії недобросовісній конкуренції Олексієм Ясинським. Наталія Мещерякова була зазначена у ньому як судовий експерт, партнер Експертного бюро інтелектуальної власності, заступник голови Комісії з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій ICC Ukraine. Перша несподіванка чекала учасників, які прийшли 11 березня 2011 року на захід — у розданих матеріалах значились дещо інші, ніж у запрошенні, організації: BASCAP і ICC Ukraine. Ось так замість Асоціації протидії недобросовісній конкуренції з’явився BASCAP. При цьому під документами стояли підписи трьох представників ініціативної групи BASCAP в Україні з їхніми електронними адресами, а саме: голови ініціативної групи BASCAP в Україні Наталії Мещерякової та двох співголів ініціативної групи BASCAP в Україні Олексія Ясинського та Миколи Потоцького. У документах були зазначені контактні дані цієї ініціативної групи та адреса її веб-сайта: http//bascap.com.ua, який, втім, не відкривався ні на момент проведення заходу, ні на момент написання цього матеріалу.

Відкрив захід і привітав всіх учасників Олексій Ясинський від імені створеної наприкінці 2010 року Асоціації протидії недобросовісній конкуренції. Після чого виступила Наталія Мещерякова, яка презентувала вихід на ринок України проекту Business Action to Stop Counterfeiting and Piracy (BASCAP), а саме — ініціативної групи BASCAP в Україні, яку заснував ICC Ukraine. За словами пані Мещерякової, BASCAP є проектом ICC Ukraine, створеним з метою боротьби з проблемами контрафакту, піратства та захисту інтелектуальної власності в світі.

Нагадаємо, що сама Міжнародна торгова палата (ICC) створена в 1919 році у Парижі. Сьогодні вона об’єднує сотні тисяч підприємств зі 127 країн світу, а в 92 країнах представлена національними комітетами. В Україні з 1998 року ІСС уповноважений представляти Український національний комітет, учасниками якого є понад 200 компаній великого та середнього бізнесу. Президент ICC Ukraine — Володимир Щелкунов.

Наталя Мещерякова відмітила, що 80% споживачів, за оцінками BASCAP, хоча б раз свідомо купували контрафактний продукт — одяг, взуття, комп’ютерні програми, музичні твори, фільми. 71% опитаних купують контрафакт, оскільки не можуть собі дозволити оригінал. Половина респондентів не завжди впевнені, що вони купують оригінал, а 79% вважають, що ціна на оригінальні товари завищена.

Після привітань слово було надано керуючому партнеру компанії «Maas Markets» Мауріціо Аскеро, який оприлюднив жахливі дані щодо підпільного виробництва контрафактної продукції, зокрема, в Китаї, де виробляються підроблені товари на нелегальних фабриках, досить часто експлуатується дитяча праця, і потім ці товари незаконно продають без будь-яких гарантій якості та безпеки, тим самим сприяючи розвиткові тіньової, злочинної економіки. За словами Мауріціо, світові трендові компанії втрачають щорічно близько $200,6 млрд. через продаж контрафактної продукції, що складає 55% від загальної світової торгівлі. Виступ Мауріціо, хоча і був досить цікавим, однак, у результаті невмілого перекладу виглядав не дуже переконливо і складно сприймався аудиторією.

Слово взяла засновник і голова комітету «Ukrainian Fashion Week» Ірина Данилевська, яка емоційно закликала присутніх підтримати ідею виховання школярів у дусі нетерпимості до контрафактних товарів. Зокрема пані Ірина запропонувала донести до 12-літніх дівчаток думку, що носіння фальсифікованих товарів всесвітньо відомих брендів неприпустиме з погляду суспільної моралі, адже їх виробництво пов’язано із насиллям і експлуатацією неповнолітніх, а зароблені від продажу підробок кошти сприяють розвитку тіньової торгівлі наркотиками. На думку пані Ірини, краще нехай діти носять добротні безіменні речі, ніж дешеві підробки, і забороняють своїм батькам купувати їм контрафакт на ринках. А для успішного економічного розвитку української моди важливо замінити контрафактний товар на полицях наших магазинів продукцією українських дизайнерів.

Презентований Олексієм Ясинським виступ президента всесвітньо відомого бренда «Helen Marlen Group» Михайла Кавицького почався з легкого конфузу. На запитання Олексія, які поради він може дати стосовно боротьби з контрафактними товарами, спираючись на власний досвід, пан Михайло відповів: «Ми суто київська компанія, локальний бренд, який є найбільшим ритейлером одягу, взуття та аксесуарів у premium-сегменті. Продукції під брендом «Helen Marlen» нині не існує, а тому немає і контрафактних товарів під таким брендом».

Дійсно, як повідомляє офіційний сайт компанії, історія «Helen Marlen Group» починалась із мультибрендового магазину взуття та аксесуарів, який Михайло і Оксана Кавицькі відкрили у 1994 році в центрі Києва. На той час вони були першими, хто напряму працював з європейськими виробниками, укладаючи довгострокові партнерські контракти. Компанія розвивалась разом із ринком, збільшуючи асортимент і розширюючи портфель брендів. Новий етап в історії компанії розпочався з відкриття магазину «Yves Saint Laurent» — першого монобрендового магазину легендарного французького бренда в Східній Європі і першого проекту «Helen Marlen Group» в сегменті luxury. Успіх магазину «Yves Saint Laurent» став початком широкомасштабної експансії компанії на ринок товарів розкоші. Сьогодні компанія управляє мережею з вісімнадцяти магазинів, де представлені одяг, взуття та аксесуари понад ста всесвітньо відомих марок. Власниками «Helen Marlen Group» є Михайло і Оксана Кавицькі, виконуючі також обов’язки президента компанії та генерального директора. З 2003 року керуючим директором компанії став Мауріціо Аcкеро — один із кращих фахівців з luxury-ринку пострадянських країн. Ось така цікава і доступна всім бажаючим інформація, яка тим не менш виявилась «таємницею за сімома печатками» для організаторів заходу.

Пан Михайло наголосив, що у своїх магазинах «Helen Marlen Group» не продає контрафакт, та підкреслив, що будь-який товар, а особливо в premium-сегменті, для того, щоб його купили, повинен подобатись і хвилювати на енергетичному рівні.

Пан Кавицький не підтримав пропозиції Ірини Данилевської щодо популяризації серед молоді ідеї носіння безіменних речей, бо, як і у будь-якій справі, в обігу контрафактних товарів є дві сторони, а тому носіння трендових підробок є ще й своєрідною рекламою самих брендів. На переконання пана Михайла, носіння підробок формує майбутній попит на них — коли придбання брендових речей стає підтвердженням «статусу» людини, що, власне, і змушує споживача викладати за трендову річ значні кошти.

Михайло Кавицький також висловив сумнів щодо можливості заміщення контрафактних товарів на полицях наших магазинів продукцією українських дизайнерів, ураховуючи повний занепад вітчизняної легкої промисловості, і підкреслив, що дизайнери у нас є, однак, нікому виробляти товар і ні на чому. «Якщо ми приберемо з українських полиць китайські та гонконгівські товари, то носити буде нічого, діяти треба не поспішаючи, бо це поступовий і довготривалий процес», — підкреслив пан Кавицький.

Із такою позицією не погодився відомий український дизайнер одягу Андре Тан і парирував, що сьогодні багато компаній західних брендів шиють одяг на фабриках західної України. За словами Андре, у нас не має тканини та фурнітури, однак, швейні фабрики у нас є, і люди, які вміють якісно шити, теж, тому певні перспективи щодо розвитку ринку саме українського одягу цілком реальні.

Президент Ліги виробників взуття «Укршкірвзуттяпром» Олександр Бородиня відмітив, що коли бренд розкручується, немає сенсу агітувати не купувати підробок під цією маркою, тому що купують бренд, а не виріб. Крім того, не варто забувати, що у ціні товарів premium-сегменту 70-80% — це вартість самого бренда, а тому якісні підробки все більше завойовуватимуть світ.

Ірина Данилевська припустила, що якщо на якісні підробки не наноситимуть відомі торговельні марки, а вироблятимуть їх безіменними, це стане вагомою конкурентною перевагою китайських виробників на товарному ринку. Це підтверджують і модні тенденції 2010 року.

Справді, минулого року модний світ перевернувся з ніг на голову! Світова модна тенденція 2010 року — це товар без імені, тобто безіменний якісний товар за прийнятною ціною. Сьогодні у тенденції безіменних товарів з’являється все більше прихильників у всьому світі. На їхню думку, світова тенденція — носити безіменний одяг — дозволяє їм самим вирішувати, що буде модним у цьому сезоні. А тому модниці стверджують, що немає сенсу приховувати від колег, що ви купуєте одяг у звичайному супермаркеті або на ринку, можна сміливо забути про комплекси і хизуватись в обновках з високо піднятою головою. Якщо ваші знайомі віддають нечувані, а часом, просто останні гроші за брендову сукню, то вони зовсім відстали від світових тенденцій світу моди. Витрачати у кризовий період на одяг дві третини свого доходу — просто поганий смак, — вважають європейські жителі і сміливо поповнюють гардероб кофтинами з бабусиної скрині чи обновками з секонд-хенду.

Повертаючись до круглого столу, зауважимо, що на ньому були дещо зміщені поняття і акценти. Зокрема коли терміни «контрафактна» і «піратська» продукція наводять у матеріалах заходів, варто дотримуватись термінології, передбаченої чинним законодавством. Більше того, від імені ініціативної групи BASCAP в Україні, в тих же матеріалах і під час проведення самого заходу, були надані некоректні, на наш погляд, рекомендації його учасникам. Зокрема, в разі необхідності боротьби з виготовленням і продажем контрафактної продукції першочерговим основним засобом боротьби, на думку ініціативної групи, має бути звернення до Антимонопольногой комітету України із заявою про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Добре, що професіоналізм учасників заходу виявився вищим за професіоналізм його організаторів, завдяки чому помилка була вчасно виправлена і учасники круглого столу почули чітку позицію щодо даного питання. Було підкреслено, що співставлення понять «контрафакт» та «прояви недобросовісної конкуренції» неприпустиме, зважаючи на те, що ці поняття за своєю правовою природою, складом правопорушення і його юридичними наслідками, є абсолютно різними. Зокрема, діяльність із виготовлення, зберігання, пропонування до продажу, продажу, введення до цивільного обороту, експорту, імпорту товарів, які містять незаконно використані об’єкти права інтелектуальної власності, є, в переважній більшості випадків винною умисною діяльністю господарюючих суб’єктів з метою отримання прибутків, тобто злочинною діяльністю, яка переслідується в межах кримінального судочинства за статтями 176, 177, 229 Кримінального кодексу України або статтею 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у разі недобросовісної конкуренції при здійсненні господарської діяльності в умовах ринкових відносин визначає конкретні повноваження Антимонопольного комітету України, якими не передбачена боротьба з контрафактною продукцією. Зокрема, Антимонопольний комітет України розслідує справи на ринку товарів і послуг щодо дій: пов’язаних із неправомірним використанням позначень та поширенням інформації, що вводить в оману щодо суб’єкта господарювання;

спрямованих на неправомірне використання знаків для товарів і послуг та інших позначень і на досягнення переваги у конкуренції за рахунок репутації та досягнень іншого суб’єкта господарювання;