Художній аналіз циклу «Сім струн»

Цикл «Сім струн», побудований за музичним принципом, завдяки майстерному поєднанню слухових і власне музичних образів, різних віршових розмірів і строф, тонкому звуковому інструментуванню досягає виняткової краси ритмомелодичного звучання.

”Бо” — перший вірш циклу «Сім струн» — це урочистий гімн, хвалебна пісня на честь непохитної віри в «долю жадану» милої, коханої,безталанної матері — Вітчизні. Хвала рідній Україні і разом з тим урочиста клятва поетеси. Поетеса також віддається до постійних епітетів, порівняльних образів-прикладок.

«ИЕ» мелодія другої поезії циклу «Сім струн» — веселої пісні «Яе» («Реве — гуде негодонька» ) — вже зовсім інша. Це бадьора життєрадісна пісня сильної, вольової людини, яка не боїться життєвих знегод, бо має досить сил, щоб боротися з ним. У цьому вірші відчувається вільне дихання степових просторів України, над якими «реве — гуде негодонька», «зібралися грізні, чорні хмари», «ллються дощі». Але ліричний герой, як і його предки, волі лицарі — козаки, цією пригодонькою не журиться. Адже він знає, як зібрати «чари» і де здобути чарівну зброю проти страшних стихій.

У наступному вірші — колисковій пісні «Мі» — звучать журливі акорди на арфі, в цих акордах одночасно з наростанням тривоги, схвильованості виростає і переконаність — треба виховувати, гартувати лицарський волелюбний дух у дітях своїх, аби вони не хилилися, не корилися тяжкій, гіркій долі, а виростали спадкоємцями найкращих традицій свого народу, справжніми людьми.

Наступний вірш — сонет «Га» — пристрасне запрошення ліричним героєм співвітчизників до пошуків відповідей на хвилюючі, наболілі питання свого часу: як помогти трудящим у «безмірнім людськім горі», як збудити їх від байдужості, вказати їм на велику життєву мету, переконати їх у необхідності «світ новий з старого збудувати». Саме «конфлікт почуття» являє «душу» твору.

«SOL»

У п’ятій поезії циклу — «SOL» рондо — солов’їні співи, пахощі «весняного раю» затьмарюються «голосіннями сумними» співців — сучасників юної поетеси — над долею України. А вона ж так бажає чути «в ріднім краю» не в сні, а наяву «вільні співи, гучні, голосні!». «SOL» — п’ятнадцятирядкове рондо — одна з найскладніших строфічних будов.

«Ьа»

Шостий вірш — ноктюрн «Ьа» — це роздуми про долю рідного краю, про милосердя, миротворність, волелюбність, вічний політ до краси, до гармонії рідного народу; це «золотиста квітка — надія» на майбутнє, гідно цього народу — миротворця.

Кожний вірш циклу пронизаний якоюсь внутрішньою енергією. У циклі звучать громадські мотиви. Всі вірші з циклу об’єднані формою, образами, ідейним пафосом. Це своєрідна «музична гама» сповнена безмежним, щирим почуттям любові ліричного героя до найдорожчого йому у світі — України.

Психологізм малої прози В.Винниченка. Своєрідність мови та стилю

У малій прозі Винниченко драматизував і поглиблював її психологізм. Заслуга письменника полягає в глибині психологічного дослідження, майстерності відтворення внутрішнього світу героїв, їх переживань, сумнівів, хитань. В.Винниченко заглиблюється у внутрішній світ, почуття людини.

Поглиблене увага до психології негативного персонажа поєднується з прагненням Винниченка уникнути від поділу на чорне і біле. У Винниченка «антигерой» - це переважно соціально-психологічний тип, висвітлений у його непривабливій моральній сутності.

В.Винниченко у своїх оповіданнях зображував не тільки центрально-провідне, героїчне, але й буденне, дріб'язкове, смішне, а інколи - шкідливе.

В оповіданнях «Біля машини», «Голота», «Хто ворог?», «Раб краси» відображено не тільки бідне селянство і сільський пролетаріат, куркульство і поміщики, а й революційну інтелігенцію, що веде пропагандистську роботу серед бідноти і ремісників.

Однією з головних рис поетики Винниченка є його спосіб застосування тропів, тому що вони найчастіше служать для характеристики й індивідуалізації персонажів, змалюванню картин, визначення явищ, речей та інтер'єру.

Твори Винниченка багаті на порівняння. У нього будь-який матеріал є необмеженим джерелом несподіваних, завжди свіжих порівнянь. Змінюючи якусь рису, письменник, буває, часто повторює порівняння в одному оповіданні або переносить його до інших.

Найголовніші засоби поетики Винниченка:

1) засіб контрасту;

2) засіб учуднення;

3) засіб несподіваного закінченого твору.

Твір "Краса і сила» є контрастом краси і сили. Але найповніше засіб контрасту викривається у нарисі "Контрасти".

Винниченко перший в українській літературі найвиразніше застосував новоромантичний принцип: серед юрби побачив людину, звільнив її мистецькими засобами з моральної казарми і підніс її до гідності складної індивідуальності.

Тематика новел Мартовича

Лесь Матович- один із учасників покутської трійки, і в його творчості, як і в творчості інших учасників Лепкого та Черемшини, провідне місце посідала тема селянства, яке з розвитком капіталізму швидко зубожіло, пролетаризувалося, йшло на заробітки, емігрувало, вимирало.

У збірному портреті громади Мартович підкреслює дві головні риси: страх перед панами, взаємну озлобленість і стан суспільної «непритом­ності». Найстрашніше, що такий стан громада вважає природним і гадки не має вийти з нього. Дрібновласницький егоїзм, відчуженість, темрява призвели до духовної і моральної деградації громади. Не випадко­во Мартович застосував прийом зоологічних уподібнень, порівнюючи її (громаду) то зі стадом індиків, то з голодними качками, то з каркаючими воронами, то з курами.

Розвінчуючи темноту і пасивність селянства, Мартович прагне викли­кати відразу й огиду до стану, не гідного людини, пробудити приспану силу трудящих. Трагізм становища безземельного селянства, його безправ'я, болючий процес пролетаризації, поява на селі нових експлуататорів — така пробле­матика оповідання «Лумера». Обідрані цісарським урядом, обтяжені обов'язками, позбавлені елементарних людських прав, селяни-наймити шу­кають виходу. Знаходять його в службі. Одне ярмо змінюється іншим, а «мужицькі лумера» слідують за ними.

Проблеми, порушені в оповіданні «Лумера», осмислюються і в оповіданні «Мужицька смерть». У центрі твору — відтворення психології смерті спролетаризованого селянина в умовах капіталізму. Оповідання можна назвати «сатирою без сміху» Ха­рактер цього сміху Мартович визначає сам. Це не гоголівський сміх крізь сльози і не легкий народний гумор. Сміх Мартовича — це ніби синтез двох різних тенденцій художнього зображення дійсності: сміх як життєствердне позитивне начало і як руйнівна сила, здатна знищити все зло, що стоїть на перешкоді добра і щастя людини. Герої оповідання не мають ні причини, ні підстав для «щирого сміху». Та й ситуація ніяк не сприяє йому. Помирає людяна, така ж обездолена, як вони. Свідки конання Гриця Баната намагаються розрадити його своїм, мужицьким, способом. Кожний розповідає про свої біди, бо «все легше, як видиться чоловіка нещасливішого від себе».

Народ як втілення ідей демократизму, як вічна основа національного життя, як могутня сила революційного стремління в суспільстві був головним героєм творів. Пригноблений соціальним ладом, знеможений податками і підневільною працею, доведений до відчаю і смер­ті, він мусив врешті-решт почати усвідомлювати себе соціальне.

Творчості Мартовича властиве розкриття соціальної і психологічної зумовленості вчинків людей

1.Трагічні колізії національного менталітету в драмі « Бояриня» л.Українки

"Бояриня" - це проблема громадянської свідомості українців. Саме через те, що вони не усвідомлювали сбе як народ, у нашій історії дуже багато складних та неприємних моментів.Один із них - період Руїни, який настав після смерті Богдана Хмельницького. Це була людина, котра розбудила в українцях їхню національну та громадянську свідомість. Тому після його смерті почалася криза, що вилилась у цілий період нещасть та проблем для нашого народу.Отже, проблема національної історії випливає з основної проблеми твору і створює дуже розгалуджену проблематику.

Наприклад, зображення туги за рідним краєм (образи Оксани, Степана, його батька та матері). Що було причиною цієї туги? Звісно, нерозуміння українцями себе як народу. Вважаючи Україну частиною Росії, вони покидали рідний край і дуже пізно розуміли свою помилку.Отже, це проблема національної історії.Для підвищення національної свідомості Леся Українка зіставляє дві культури - українців та росіян. Читаючи твір, ми відразу розуміємо, що вони далекі від єдості. Отже, для розкриття проблеми національної історії у драмі авторка вводить дуже багато інших проблем: туга за рідним краєм, зіставлення двох культур, станоище українців у період Руїни, соціальна нерівність, зрада своєї Батьківщини. Їх причиною є основна проблема твору - криза громадянської та національної свідомості.

1. Модерністські тенденції в українській літературі кінця 19 – поч. 20 століття.

Поруч домiнуючого загально в лiтературi, вiд початкiв свого виникнення, реалiзму – з кiнцем XIX ст. в Європi виникають новi мистецькi та лiтературнi напрями – iмпресiонiзм, символiзм та iншiстилiстичнi й груповi пiзнiшi появлення, проголошуванi декларацiями й манiфестами, що дiстали загальну назву – модернiзм, тобто, новiтнє, нове. Цi новi напрями з’являютсья також в українськiй лiтературi та набувають свого розвитку.

Модернiзм у загальному його значеннi проникає до творчості українських реалiстiв: прикметами iмпресiонiзму, символiзму, застосуванням психологiзму в бiльшiй чи меншiй мiрi переймається творчiсть визначнiших українських поетiв i прозаїкiв кiнця XIX ст.: Лесi Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, I. Франка та багатьох нових авторiв, зокрема, О. Кобилянської й В. Винниченка. Українськемистецтво й лiтература стаютъ поряд з мистецтвом i лiтературою iнших народiв свiту, зростають кiлькiстю й якiстю. Цим зростанням закiнчується українське лiтературне XIX сторiччя й переходить у сторiччя XX. Зникла етнографiчна обмеженiсть, перевага сiльської тематики, фольклорнiсть мови й засобiвображення. В українську лiтературу ввiйшли новi стилi й напрями, прийшли новi молодi автори. Розвиваються українська лiтературна критика й лiтературознавство. Зменшились у прозi побутовi й пейзажнi натуралiстичнi описи, розповiдi «вiд автора», визначилось тяжiння до лiризму, увага до ритму прози, пiдтексту, зображення подiй через сприймання їх персонажами, через їх психiку, емоцiї йнастрої – все, що разом пов'язується з новими напрямами в лiтературi, зокрема, з iмпресiонiзмом та символiзмом. Загальна тендецiя тогочасного лiтературного процесу виявлялася в прямуваннi до звiльнення лiтератури вiд надмiрного соцiологiзму й iдеолгiчної програмовості, в прямуваннi до звiльнення лiтератури вiд функцiї бути iлюстрацiєю до соцiологiї й полiтики.

Поруч з новими великими здобутками українська лiтература того часу мала також важливi втрати – втрату епiки за рахунок зростання лiрики, кiлькiсне збiльшення поезiї за рахунок зменшення прози, зменшення прозових жанрів великої форми, повiстей i романiв.

Вперше термін модернізм застосувала Леся Українка в статті «Малорусские писатели на Буковине». Слід зауважити, що першими модерністами були Леся Українка і Ольша Кобилянська: вони своєю феміністичною літературою переосмислили роль жінки у суспільстві, це було першими паростками модернізму.

1. Філософська глибина художнього світобачення в драматичній поемі «Одержима» Л.Українки

Поема «Одержима» (1901) написана на основі євангельського мотиву – вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, чи він друг, чи ворог. Поему було створено одним подихом – у ніч, коли письменниця перебувала біля ліжка смертельно хворого Сергія Мержинського, від якого відсахнулися його колишні товариші. Звідси виразний суб'єктивізм авторки в окресленні конфлікту між Міріам і Месією, який в останні дні свого земного життя глибоко страждає від самотності, від нерозуміння його стану людьми, особливо учнями.

Міріам, яка любить Месію, не може змиритися з байдужістю, лицемірством, безтурботністю людей, які завдають болючих ударів Учителеві. Одержима високим духом справжньої любові, Міріам не може сприйняти проповідей Месії любити ворогів. Для неї «тихий усміх фарисея» гірший за «скорпіона злого», їй бридка «не так сама отрута, як все оте гнучке, підступне тіло». Жінка проймається ненавистю до всього облудного і фальшивого.

Більше того, Міріам обурена, що й ті, хто вважає себе друзями Месії, зокрема його учні, не відчувають болю Учителя. Вони «сплять непробудним сном» , коли душа Месії «сумна до смерті». З вуст жінки зриваються пристрасні слова зневаги до людей, «твердіших від каміння» , до «сонного кодла» , байдужого до страждань інших. Взагалі образ каміння несе у творі значне смислове навантаження, зокрема в символічному узагальненні людської черствості.

Страждання Міріам посилюються ще й від того, що вона нічим не може допомогти дорогій її серцю людині, котра приносить себе у жертву, щоб врятувати людство. Любов до Месії і ненависть до юрби «спалюють душу» Міріам. Вона хотіла б кинути гнівні слова в обличчя фальшивим друзям, що «тричі одрікалися» від Месії, що не побачили в ньому Сина Божого, що віддали Учителя в руки катів.

Міріам в останній сцені висловила юрбі все, що накипіло на душі, і, звісно, поплатилася за де життям. Озвірілі люди, що не хочуть бачити своє непривабливе єство, з диким ревом забивають мужню жінку камінням.

.