1. Нов тип особистості в «Кассандрі»

«Кассандра»- твір гострих конфліктів, причиною виникнення яких є зіткнення непримиренних ідей, боротьба думок, що рухає сценічну дію. Драматична поема побудована як постійне ідейне зіткнення героїні з своїм оточенням і становить собою монодраму Кассандри. (Монодрама-драма з однією діючою особою).

Дочка троянського царя Пріама Кассандра бачить правду, говорить правду, але ніхто їй не вірить. Її ненавидять за пророцтва, адже вона передчуває страшні речі: загибель Трої, руїну дому Пріама. Вона каже правду, але не таку, яку хочеться чути людям. Вони підозрюють, що Кассандра не пророкує нещастя, а сама їх притягує. Трагізм Кассандри полягає в тому, що вона стає провісницею правди, здійснення якої не може бажати, але вважає за своє покликання служити правді й тільки правді. Вона мусить підкоритися своїм пророцтвам, іде за правдою, як її фанатична бранка. На відміну від свого брата Гелена, теж віщуна, який говорить людям те, що вони хочуть почути, Кассандра внутрішньо не може годувати людей ілюзіями, бо послуговується етичними вимогами, має категоричний імператив внутрішньої правдивості всього, що випливає з її душі. Тому вона сильно карається, коли на власні очі побачила Трою в огні та ще й почула в свій бік прокляття.

Кассандрі притаманні почуття звичайної людини: вона сумнівається і вагається, прагне віднайти істину, страждає і підкоряється своїй долі.

У поемі письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня.

1.Осн. Мотиви лірики Лесі Українки

В інтимній ліриці Лесі Українки спочатку переважали звичайні мотиви природи, кохання. У більшості випадків вони пройняті сумними настроями. Скорбота поетеси, посилена тяжкою хворобою, на відміну від скорботи поетів-сучасників, навіяна не літературними зразками, - вона щира, безпосередня. У ліриці Лесі Українки відображена важка внутрішня боротьба особистого і громадського. Громадські мотиви почали з'являтися в ліриці Лесі Українки дуже рано («В'язень», «Коли втомлюся я ...» і т. д.). Це перш за все мотиви невдоволення нестерпною царської дійсністю, гніву і ненависті до царизму, протесту проти національного і соціального гніту, прагнення до повної свободи. Леся Українка поступово, але послідовно долала особисті страждання, все більше переконуючись в тому, що роль поета - в служінні народу; іноді, подібно багатьом романтикам, вона ідеалізувала цю роль («Співець», «Contra spem Spero», «Мій шлях», «Досвітні огні»). Незадоволеність дійсністю спочатку переломлювалося крізь призму протесту проти національного гноблення українського народу. Але разом з тим вона усвідомлювала і соціальний гніт («Колі втомлюся я ...», «Slavus-Sclavus»). Вона висловлювала невдоволення примиренської, підлабузницькою політикою українських лібералів («Слово, Чому ти не твердая криця?», «Товарішці на спомин»). У роки, що передували революції 1905, ми спостерігаємо в поезії Лесі Українки та яскраві революційні мотиви («Поворот», «Полярна ніч», «Ох, Як то важливо ...», «Дим», «Напис в руїні»). Будучи найбільшим поетом після Шевченка в дореволюційній українській літературі, Лесі Українки широко використовувала в своїй ліриці формальні досягнення російської і світової поезії і в особливості багатства українського фольклору.