1. Основні мотиви лірики м. Вороного.

1) мотив краси природи, єднання людини з природою (цикл «Весняна елегія»)2) мотиви смутку, зради, нещасливого кохання (в інтимній ліриці, цикл «За брамою раю»)3) мотив трагізму духовної самотності (цикл «Осокорі»)4) мотив любові до народу, гордості за його найкращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові)5) мотив засудження псевдопатріотизму, національної обмеженості народу («Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам»)6) урбаністичні мотиви (цикл «Співи старого міста»)У віршах циклу «Весняна елегія» (1904) письменник малює картини громової бурі, створює образи-символи страшні хмари — сумні думи, сонце — оновлення землі тощо. Автор схиляється до пейзажної лірики. Так, наприклад, у поезії «Соловейко» він майстерно описує чудовий розквітаючий весняний сад з веселим щебетанням солов'я, у поезії «Хмари» — діброву, травицю, квіти, які жадають сонця.

Поряд з пейзажними картинами у віршах присутні соціально-політичні мотиви. Митця болісно гнітило підневільне становище народу України і не лише його соціальне і національне безправ’я, а й рабська покора, пасивність, навіть байдужість до свого становища. Він зневажає і висміює лжепатріотів, безбатченків, запроданців. Скільки уїдливих, дошкульних слів кидає в обличчя «молодим патріотам», які «просторікують в шинках виключно по-українськи», не минає і тих заскорузлих «хлопоманів», які почувають себе «чужинцями у ріднім краю». Але скільки оптимізму, синівської віри в свій народ, у світлу його будучину чути в поезіях «Дівчині», «Розваги», «Гей, хто має міць!», «Коли ти любиш рідний край». « За Україну! З вогнем завзяття рушаймо, браття, всі вперед!...» («За Україну).ротест проти національного і соціального гноблення звучить у багатьох поезіях М. Вороного, зокрема у вірші «Серце музики», присвяченому пам’яті великого композитора М. Ли-сенка. Поет славить співця, який умер, але «вічно буде жити» в серцях народу, бо творив для рідного краю, в постійних умовах цькувань і переслідувань «серце любило до нестер-пнучого болю». І «тяжко боліло за Україну, за волю…» Він прийняв смерть за любий, рідний край, щоб «жити в пам’яті юрби, як лицар, як кобзар!»

Не менш гостро висміює поет і старих, заскорузлих «патріотів», тих, хто кличе всіх за народ, до боротьби, а самі сидять в запічку, склавши руки. Тих, хто розпинається на словах, що любить Україну, а насправді є байдужим чужинцем у ріднім краю, гульвісою і демагогом. Сатира побудована у вигляді діалогу, запитання і відповіді: «Хто демократ, сам готовий в петлю,Тільки б поліпшити долю голоти, Вчинками ж вам нагадає свиню?

Ви, землячки мої і патріоти, Вам я присвячую пісню мою. («Старим патріотам»)

Автор вміє передати ліричний настрій поета, розкрити його духовний світ, психологічний стан.

Вороний не кликав тікати від реального життя у світ містики, не проповідував безідейності в мистецтві, ніколи не був прихильником «чистого мистецтва».

Не боїться поет ні кари, ні страти, його не страшать грізні удари, коли «буяє творчість духа». Вже після Жовтневої революції М. Вороний пише вірш «За Україну», сповнений віри в соціальне та національне визволення.

Особливо вражають читача вірші поета, в яких він оспівує найвище з людських почуттів — материнську любов. Перед силою материнського почуття схиляється лірик у поезії «Легенда», в основу якої покладений народний мотив про серце матері, яке з її грудей вирвав її син для коханої.

У ліриці 20-х років, як і у перших віршах, М. Вороний натхненно оспівав природу. «До моря» — це схиляння перед могутньою морською стихією. її всеосяжністю, розмаїтістю думок і почуттів, які викликає море. Поет свою душу зіставляє з морем доходить висновку, що їх єднає волелюбність.

Своїй дружині, з якою розлучився Микола Вороний присвячує двадцять поезій, що передають розвиток почуття ліричного героя від високого захоплення до повного розчарування й звинувачень коханої у зраді. Ці вірші об'єднані в цикл «За брамою раю» і є неперевершеною перлиною української інтимної лірики.

Микола Вороний - автор сатиричних творів, таких як, «Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам». Нещадно поет викриває феодалів, фарисеїв, які ненавидять народ. Він вдатний майстер перекладу та віршів для дітей. Отже, сфера зацікавлень поета була досить широкою, тематика віршів розмаїтою, поетика його віршів - музичною, відповідно Микола Вороний «не марно жив».Вершиною творчості Вороного є поема «Євшан-зілля», в якій письменник уславлює дух непокори і свободи. У кожній людині повинно бути наисвятіше почуття - це любов до рідного краю, до своєї землі. У риторичному запитанні він таврує тих, хто відцурався свого роду, землі - України: «Де ж того Євшану взяти,Того зілля - привороту,Що на певний шлях направить,Шлях у край свій повороту?!».Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його кращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові). Водночас створює поезії, в яких висміює національну обмеженість, псевдопатріотизм, його