3.2. Перспективи та шляхи вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника банку

На сучасному етапі розвитку національної економіки важливу роль у стимулюванні відтворювальних процесів відіграє банківський кредит як основне джерело залучення позикових коштів суб’єктами підприємницької діяльності. При наданні кредитів будь-який банк стикається з необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальника. Ця процедура є обов’язковою, адже від її результатів залежить ефективність як окремої кредитної угоди, так і кредитної діяльності банку в цілому. З іншого боку, точність оцінки кредитоспроможності важлива і для позичальника, оскільки вона є основою для прийняття рішення про надання кредиту та його обсяг.

Сьогодні в умовах динамічності та нестабільності середовища функціонування комерційних банків та підприємств виникає потреба в розробці нових ефективних та дієвих методів визначення кредитоспроможності позичальників, що дозволить вдосконалити кредитні відносини банків з суб’єктами підприємницької діяльності, забезпечивши оптимальне поєднання їх інтересів.

Дослідженню методів оцінки кредитоспроможності позичальників банківських установ присвячено праці багатьох зарубіжних авторів, зокрема  В.Бівера, Л. Гапенські, П. Роуза, Дж. Ф.Сінкі. Дана тема знайшла відображення в працях багатьох вітчизняних науковців, серед яких В.Вітлінський, А. Мороз, В. Галасюк, В.Пернарівський, О.Дзюблюк, В.Кочетков, та ін.

Сьогодні банківськими установами розробляються індивідуальні методики визначення кредитоспроможності позичальника. Загальні вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальників визначені Положенням Національного банку України "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", відповідно до якого для здійснення оцінки фінансового стану юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками; склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості; собівартість продукції; прибутки та збитки; рентабельність; кредитна історія [2].

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості та за результатами оцінки фінансового стану визначають клас позичальника на підставі загальної суми балів за основними та додатковими показниками, при чому  питома вага суми балів за додатковими (суб’єктивними) показниками не може перевищувати 30% від визначеної банком загальної суми балів.

Більшість методик, які використовуються сьогодні вітчизняними банками не враховують окремих факторів, що мають значний вплив на фінансовий стан  підприємств (рівень забезпечення кредиту, розмір бізнесу), не приділяється  достатньої уваги аналізу суб’єктивних показників діяльності підприємства (період функціонування підприємства, показник ділової репутації, показник погашення позичок, склад засновників, рівень менеджменту та ін.), дослідженню грошових потоків та галузевих особливостей діяльності, що значно знижує ефективність аналізу.  Окрім цього інформація, на підставі якої проводиться аналіз позичальників зазвичай не підтверджена аудиторською перевіркою, що уможливлює подання до банку недостовірної звітності.

На шляху до розв’язання проблеми відбору позичальників банкам варто звернутись до світової практики оцінки кредитоспроможності підприємств, що передбачає використання наступних методів:

- класифікаційні (статистичні), до котрих належать бальні системи оцінки (рейтингові методики, кредитний скоринг і моделі прогнозування банкрутства, що ґрунтуються на статистичних методах , таких як MDA, модель нагляду за позиками Чессера, система показників Бівера, модель CART);

-  моделі комплексного аналізу, засновані на експертних оцінках аналізу економічної доцільності надання кредиту : правило „6С”, CAMPARI, PARTS.

При оцінці кредитоспроможності позичальника також необхідно збільшити кількість фінансових коефіцієнтів, які комплексно характеризують фінансове положення . До них необхідно віднести показники, які характеризують фінансовою стійкість позичальника, його платоспроможність, ефективність використовування власних засобів, рентабельність або прибутковість. Запропонована методика оцінки кредитоспроможності є ранжируванням позичальників по чотирьох класах “А”, “Б”, “В”, “Г” з такими балами:

клас “А” -- 60 балів і більше;

клас “Б” -- від 45 до 60 балів;

клас “В” -- від 30 до 45 балів;

клас “Г” -- менше 30 балів.

Дана методика оцінки кредитоспроможності позичальника, звичайно ж, не може повністю виключити кредитний ризик, але все таки дає можливість глибше і всебічно вивчити потенційного позичальника, є оптимальним, і значення фінансових коефіцієнтів об'єктивніше характеризують фінансовий стан клієнтів.

У світовій практиці при  оцінюванні кредитоспроможності позичальників широко застосовуються методи прогнозування можливості банкрутства підприємства, натомість вітчизняні банки зосереджуються на аналізі статичної інформації щодо фінансового стану позичальника, а значення перспективного аналізу діяльності  нівелюється, що вкрай негативно впливає на ефективність кредитної діяльності банків в умовах нестабільності національної економіки.

Фінансові показники, покладені в основу методики оцінки кредитоспроможності,  повинні давати комплексну характеристику фінансового стану  підприємства, однак, слід пам’ятати, що використання надлишкової кількості коефіцієнтів призведе до втрати часу, що, в свою чергу, знизить оперативність оцінки кредитоспроможності, яка є критерієм її ефективності.

Отже, з метою вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності підприємств, вітчизняним комерційним банкам необхідно проводити аналіз звертаючись до досвіду іноземних банків та враховуючи специфіку діяльності потенційних клієнтів, аналізувати ділові ризики, які залежать від виду бізнесу позичальника та  можуть уповільнити повернення боргу,  визначати параметри  поточного фінансового стану підприємства та прогнозувати тенденції його зміни [6].

При виникненні проблем по кредитуванню фізичних осіб, наприклад при неможливості сплати позичальник суми позики та відсотків за нею, то найкращим виходом є розробка спільно з позичальником плану заходів для відновлення стабільності позичальника і усунення недоліків в його роботі. Якщо цей захід не дасть необхідних результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси, зажадавши платіж по позиці, продажі забезпечення, пред'явлення претензій до гаранта і т.п. Крайній захід - постановка питання про оголошення позичальника банкротом, але це якнайменше бажаний шлях як для банку, так і для клієнта.

Кожен банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, яка складається під впливом поточних і перспективних задач банку, а також економічної кон'юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується виробленої політики і тому періодично аналізує склад і структуру виданих позик або кредитний портфель.

Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежать його стійкість, репутація і фінансовий успіх. Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позик, проводити незалежні експертизи крупних кредитні проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від напряму кредитної політики.

Банківські працівники, що займаються позиковими операціями, зобов'язані направляти свої зусилля на виявлення у складі кредитного портфеля крупних і особливо крупних кредитів, а також проблемних позик, що вимагають підвищеної уваги.

Отже, у третьому розділі ми дізнались про існуючі проблеми методики оцінки кредитоспроможності позичальника, розглянули на конкретному прикладі одну із проблем, а також визначили основні шляхи вдосконалення даної методики.