5. Самозахист і самоуправство
Самоуправство - прояв особистої сваволі, коли особа діє на власний розсуд, всупереч порядку вирішення певного питання, що встановлений законом або договором.
Для того, щоб добитися повернення боргу, К. прийшов у помешкання С., коли в ньому були лише діти, і взяв телевізор, а потім пояснив: «поверну телевізор, як тільки С. поверне борг».
У цій ситуації К. допустив самоуправство. За статтею 594 ЦК кредитор має право притримати ту річ, якою він заволодів законно. Річ, яка була забрана у боржника будь-яким способом без його волі, не може бути об'єктом притримання.
Поведінка К. є неправомірною, С. має право пред'явити до суду вимогу про повернення телевізора.
Л. проник у квартиру, у якій проживає його колишня дружина Л. і забрав свої речі, які, у зв'язку із заборгованістю за аліментами на дитину, Д. відмовилася повернути.
Дії Д. можна назвати самозахистом. Закон дозволяє їй притримати речі Л., оскільки вони були залишені Л. у помешканні, у якому вони раніше спільно проживали.
Дії Л. є самоуправством. Проникнення у помешкання, право на проживання у якому він втратив, є порушенням права Д. на недоторканність житла, у зв'язку з чим Д. має право на захист.
Задоволення особою свого інтересу за допомогою самоуправства не можна вважати самозахистом.
Останнім часом набула поширення практика «відбивання боргів», кримінальний «арбітраж», які жодного відношення до самозахисту не мають.
6. Самозахист і самосуд
«Клеветницю пізви до суду. Сама зневагу ти не мсти» - Іван Франко.
Самосудом є самочинна розправа над особою, яка вчинила певне правопорушення. Самосуд часто вчинявся групою осіб.
Літературні джерела подають непоодинокі приклади самосуду, особливо над злодіями.
Самосуд полягає у застосуванні до особи, яка вчинила правопорушення, засобів, насамперед, фізичного (тілесного) покарання. Однак самосуд може мати й інші прояви: спалення портрета кривдника навпроти його будинку, повішення опудала з маскою кривдника, прив'язування цього опудала до ганебного стовпа тощо.
Самосуд є протиправною поведінкою. Особа, яка вчинила самосуд над порушником своїх прав чи прав члена сім'ї, сама є правопорушником і суб'єктом відповідальності. Відповідальність того, хто вчинив самосуд, може не настати тоді, коли буде встановлено, що він діяв у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протиправною поведінкою потерпілого.
Метою самосуду є покарання правопорушника, а не відновлення порушеного права, тому самосуд не є способом самозахисту.
Самосуд відбувається іноді і в даний час, головним чином щодо особи, яка вчинила «наїзд» з важкими наслідками, чи під час так званих «кримінальних розборок».
«...Піди за Михайлом і за Максимом та скажи, аби зараз прийшли, бо я злодія маю в руках. ... І кинулися на нього, як голодні вовки» (Василь Стефаник. «Злодій»). «...Юрі поллялися сльози. ... Він знав, що головних злодіїв стрижуть у селі, знав, що то великий сором, і тому нестямився від плачу» (Марко Черемшина. «Злодія зловили»). «Впіймали мужики Якова, коли він хотів коней вивести... Всю ніч його били, а зранку він і дух спустив» (Олександр Купрін. «Олеся»).