Перша фаза (підготовча)

	У Друга фаза (активна) важне прослуховування вступної бесіди педагога, усвідомлення сутності завдання і основних питань
	Входження в комфортну для роботи кожного учня малу групу, вибір модератора групи
	Робота учнів у складі малих груп, формування власного інтелектуального внеску у рішення кейсу
	У часть у презентації рішення кейсу своєю групою
	Участь у спільній дискусії: питання, виступи з місця
	Усвідомлення та обдумування заключного виступу педагога, його аналізу ситуації
	О тримання оцінки та її усвідомлення

Самостійна навчальна позааудиторна робота за темою кейсу (творче завдання, складання звіту, розробка кейсу за близькою проблемою тощо)

Третя фаза (завершальна)

Рис. 1.9. Схема діяльності учнів у процесі навчання за кейс-методом.

– робота над питаннями кейсу – один із найнеобхідніших елементів. Відповіді слід давати письмово, що допоможе при обговоренні у малій групі та спільній дискусії слідкувати за ходом думок інших та висловити власні ідеї.

Друга фаза – основна, активна, включає такі види діяльності учнів:

1. Участь у обговоренні проблеми в малих групах.

Проблемна ситуація, яка описується в кейсі, не може мати вірного чи не вірного рішення, а виступає предметом для обговорення в малих групах і вибору найбільш оптимального варіанту. Кожен учень має можливість (і повинен!) виявити свої творчі можливості й запропонувати власну гіпотезу або власний сценарій розв’язку ситуації.

2. Представлення варіанту рішення.

Модератор кожної малої групи презентує рішення проблемної ситуації перед аудиторією.

3. Участь у дискусії щодо представлених варіантів рішення.

У цій фазі учні й педагог мають спільні цілі та спільну діяльність з їх реалізації. Одна з них – створити в аудиторії таку атмосферу, в якій учні могли б розвивати ті уміння й навички, які необхідні їм для розв’язання проблеми, а педагог міг би мобілізувати свій професійний потенціал для досягнення навчальної мети.

Успіх кожного учня у продукуванні рішення та у дискусії багато у чому буде залежати від того, наскільки точно він буде дотримуватися таких рекомендацій:

– пропонувати свої ідеї й бути готовими до їхнього обґрунтування;

– уважно слухати інших, уміти їх чути та бути готовим дати оцінку їхнім позиціям;

– зберігати неупередженість і готовність до зміни своїх поглядів у випадку ґрунтовних доведень або виникнення нового розуміння сутності предмету;

– позитивно сприймати чужі думки, якщо вони достатньо обґрунтовані;

– виступати й задавати питання тільки з дозволу викладача;

– вміти переконувати інших не силою голосу, а логікою аргументації.

Третя фаза – завершальна, має на меті систематизацію отриманих у процесі роботи над кейсом знань, закріплення умінь та навичок у процесі виконання різних творчих самостійних завдань.

Підсумовуючи питання щодо технології реалізації кейс-методу, систематизуємо та порівняємо бінарні дії педагога та учнів у роботі над повним кейсом і подамо їх у таблиці 1.8.

У випадку використання короткого чи міні-кейсу схема дещо змінюється. Так, діяльність учнів реалізується у двох фазах – активній та заключній. Час для обговорення кейсу в підгрупах та для спільної дискусії також зменшується.

Зупинимося на кількох важливих елементах технології реалізації кейс-методу: дискусії, презентації, оцінюванні.

Таблиця 1.8

Схема навчальної діяльності педагога та учнів за кейс-методом

Фаза	Етап роботи	Діяльність викладача	Діяльність учнів
Перша (підготовча)	До початку аудиторного заняття (частину дій можна здійснити на попередньому занятті)	1. Розробка кейсу. 2. Визначення списку літератури, необхідної для засвоєння навчального матеріалу. 3. Розробка сценарію заняття. 4. Розподіл групи на підгрупи, вибір (призначення або вибір модератора).	Отримання кейсу, його вивчення. Вивчення інформації кейсу та додаткової літератури. Самостійна підготовка до розроби шляхів рішення проблеми.
Друга (активна)	У процесі аудиторного заняття	Вступна бесіда. Організація обговорення змісту кейсу. Керівництво груповою роботою. Організація підсумкового обговорення, дискусії. Оцінка роботи учнів	1. Постановка питань, які поглиблюють розуміння проблеми. 2. Знаходження рішення проблеми в підгрупах. 3. Подання і аргументація власного варіанту рішення проблеми кожною підгрупою. 4.Обговорення шляхів розв’язання проблеми всіма підгрупами.
Третя (завершаль-на)	Позааудиторна навчальна самостійна робота учнів	1. Керівництво і контроль за самостійною навчальною діяльністю учнів	1. Закінчення виконання практичної частини застосування кейс-методу – оформлення звіту заняття у будь-якому вигляді (таблиця, схема, опис тощо). 2. Виконання інших самостійних творчих завдань, які визначаються проблемою кейс-методу.

Дискусія. Спільна дискусія – активний і продуктивний метод, який допомагає педагогу реалізувати такі дидактичні завдання:

– залучення учнів до групової роботи;

– створення такої атмосфери, яка б полегшувала можливість кожного у висловлюванні його поглядів і захисті думок перед аудиторією;

– визначення рівня знань учнів та їхніх поглядів з певних тем;

– стимулювання мисленнєвої діяльності та спільної інтелектуальної роботи малих груп;

– підтримка ентузіазму при вивченні певних тем;

– допомагає педагогу у аналізі системи або комплексу задач, ситуаційних вправ, практичних завдань, які є або якими слід поповнити методичну базу;

– формування в учнів творчого ставлення до навчального матеріалу та формуванню навичок дедуктивного мислення;

– ефективного оцінювання знань, умінь та навичок учнів.

Зазвичай, дискусію починають з постановки питань, які побуджають до роздумів або проголошення тез, підготовлених заздалегідь. Це можуть бути питання, пов’язані з темою попереднього заняття. Вчитель має прагнути спрогнозувати можливу реакцію учнів на ці питання і, за необхідності, висловити додаткову інформацію, факти, аргументи, щоб націлити обговорення у русло досягнення навчальної мети.

Як правило, у ході дискусій з обговорення кейсів, насамперед, з соціально-гуманітарних предметів, розглядається чотири основні питання:

1. Чому ситуація виглядає як дилема?

2. Хто приймав рішення?

3. Які варіанти рішення мав той, хто його приймав?

4. Що йому слід було зробити?

Враховуючи відповіді на ці питання, педагог має передбачити й корегувати хід дискусії, підкреслюючи ті питання, на які він хотів би отримати відповіді.

При організації дискусії вчителю слід дотримуватися методичних правил, які були сформульовані у процесі довготривалого педагогічного досвіду [50, с. 182-183]:

1. Плануйте дискусію у групі з 10-25 осіб. Велику групу слід розбивати на підгрупи, щоб полегшити обговорення і забезпечити вільний обмін ідеями.

2. На початку дискусії поясніть учням її мету та обмалюйте Ваші очікування й запитайте, чого вони чекають від дискусії.

3. При плануванні розподілу часу на дискусію враховуйте характер теми. Більш складні теми вимагають більшого часу для розгляду, у той час як прості питання можна розглянути впродовж кількох хвилин.

4. Розміщуйте місця для учасників таким чином, щоб вони могли бачити та чути один одного. Найоптимальнішим є розміщення підковою або кола. Якщо для участі у дискусії підгрупі слід провести обговорення, дозвольте їм сісти найзручнішим способом.

5. Дайте учням указівки стосовно процесу і процедури дискусії: як їм слід себе вести, яку роль будете виконувати Ви.

6. Поясніть учасникам, як підготуватися до дискусії, щоб максимально використати відведений час.

7. На початку дискусії слід задати їй правильний напрямок. Задавайте питання й висловлюйте тези, виходячи із навчальної мети.

8. Контролюйте, але не гальмуйте дискусію. Можливо, є сенс заздалегідь скласти план і за ним спрямовувати дискусію. У випадку відхилення обговорення від заданої теми та за ліміту часу слід повернути дискусію у потрібне русло.

9. Ефективно контролюйте поведінку модераторів та інших лідерів підгруп. Ними можуть бути ті, хто вміє вільно спілкуватися, або ті, хто має досить високий рівень знань. Не подавляйте таких «сильних» учасників, але створіть такі умови, щоб вони вчилися поважати думку інших і поважати внесок кожного. Можна дати їм додаткові завдання щодо оцінювання знань і навичок інших, створити для них спеціальний режим діяльності.

10. Надавайте психологічну підтримку та «аванси» у вигляді похвали, стимулу тим учасникам, які переважно мовчать. Спеціально частіше запитуйте їх, що вони думають з того чи іншого питання, або як би вони вчинили у певній ситуації.

11. Пояснюйте ситуацію у тих частинах дискусії, яка викликає забруднення в учнів. Разом з тим, не нав’язуйте власні погляди.

12. У сприятливий момент підводьте підсумки дискусії. Запропонуйте кожному учаснику коротко сформувати висновки з дискусії або попросіть кількох учнів представити свої варіанти підсумків перед аудиторією.

Правильно вибрана тактика дискусії є надзвичайно стимулюючим елементом, який позитивно впливає на учнів, оскільки вона:

– залучає їх до активної діяльності;

– дає можливість учасникам ставити питання, визначати і пояснювати власне бачення проблем, пов’язаних з навчальним матеріалом, що за інших методів часто є неможливим;

– дає можливість використовувати колективне знання і досвід групи як джерело знання.

Разом з тим, організація дискусії має свої недоліки й ризики, які слід враховувати та долати:

– якщо в дискусії беруть участь дуже активні учні, схильні весь час перебирати дискутування на себе, то вести таку дискусію надзвичайно важко;

– дискусія буде більш ефективною, якщо педагог буде весь час її контролювати і впливати у напрямку зниження агресивності у спілкуванні здатних до цього учнів;

– обговорення потребує більших затрат часу, ніж інші педагогічні методи.

Презентація рішення кейсу – це представлення результатів аналізу ситуації малою групою учнів. Уміння публічно представити інтелектуальний продукт, добре його прорекламувати, показати його позитиви та можливості використання на практиці, а також витримати критичні зауваження і відповісти на них – це є цінна інтегративна якість сучасного фахівця будь-якого рівня.

Презентація шліфує професійні й психологічні якості майбутнього фахівця: цілеспрямованість, переконаність, волю, логічність і аналітичність мислення та ін. У процесі підготовки та здійснення презентації учням слід дотримуватися таких рекомендацій:

– зміст і форма подання матеріалу повинні бути гармонійно узгоджені. Отже, автори презентації повинні мати на увазі, що буде оцінюватися як зміст, так і спосіб її подачі;

– презентація повинна бути доступною та зрозумілою учням;

– оцінюється оригінальність як рішення, так і форми презентації.

Оцінювання діяльності учнів. Перевірка та оцінка знань і умінь учнів має відповідати дидактичним принципам, як-от: об’єктивність, обґрунтованість, систематичність, всебічність, оптимальність та ін.

Педагогу слід вирішити питання про систему оцінювання. Існуюча чотирибальна система не гнучка, має вузький діапазон і не дасть потрібної ефективності. Краще взяти систему з більшими межами – 20, 30-бальні тощо Якщо педагог впроваджує змагання, то краще ввести рейтингову систему. Але потім цю систему оцінювання слід узгодити з тією, яка діє у даному типі навчального закладу.

Доцільно використовувати системний або багатокомпонентний підхід до оцінювання, який забезпечить комплексну оцінку за такі види діяльності учня:

– ознайомлення з кейсом, підготовку до аудиторного заняття;

– участь в обговоренні кейсу та прийнятті рішення на занятті;

– письмове виконання творчих завдань.

Присутність учня в аудиторії вважається мінімальною долею його участі в обговоренні кейсу. Якщо навіть учень мовчить, але уважно слухає й усвідомлює ідеї та думки інших, він має отримати мінімальну позитивну оцінку за компонент «активність в обговоренні».

Оцінювання діяльності учнів у процесі дискусії – нелегке завдання для викладача. Він має оцінювати не якісь фрагментарні висловлювання учня, а змістовну активність, яка включає такі складники:

– виступ, який демонструє можливості учня до аналітичної діяльності (правильність пропозицій, аргументованість та ін.);

– уміння виділити ґрунтовні питання, на які інші не звертають увагу, але які вимагають ґрунтовного дослідження;

– володіння категоріальним апаратом, прагнення давати визначення, розкривати сутність понять;

– демонстрування уміння логічно мислити;

– пропозиції альтернатив, які раніше не висловлювалися;

– висловлювання пропозицій щодо плану дій чи плану реалізації рішення;

– виділення суттєвих елементів, які повинні враховуватися при аналізі кейсу;

– значна участь у обробці статистичних чи інших кількісних даних, ведення розрахунків;

– виступи у процесі підведення підсумків.

При оцінюванні письмових робіт слід звертати особливу увагу на аналіз ситуації. Результати аналізу можна вважати задовільними, якщо:

– було сформульовано й проаналізовано більшість проблем, які містилися в кейсі;

– проведено максимальна кількість можливих розрахунків;

– було зроблено власні висновки на основі інформації про ситуацію, які відрізняються від висновків інших учнів;

– було продемонстровано адекватні аналітичні методи обробки інформації;

– підготовлені документи за змістом та оформленням відповідають задекларованим вимогам;

– наведені в результаті аналізу аргументи знаходяться у відповідності до раніше виявлених проблем та зробленим висновкам і оцінкам.

Для ефективного обліку оцінювання учнів на занятті за рейсовим методом бажано мати розроблену матрицю, у якій по горизонталі розміщується список учнів групи, а по вертикалі – показники для оцінювання, наприклад, – «Активність у обговоренні», «Активність у презентації», «Активність у дискусії», «Оригінальність ідей», «Конструктивність мислення» та ін.

Педагог має можливість використовувати весь арсенал оцінок: поточну, проміжну, підсумкову. Поточна оцінка допомагає керувати ходом обговорення кейса. Проміжна фіксує шлях просування учня ходом дискусії та розв’язання проблеми. Підсумкова дає можливість у комплексі оцінити активність та творчі можливості учня, продемонстровані у ході заняття.

У цілому, всі основні вимоги до оцінювання повинні бути обґрунтованими та доведеними до відома учнів ще до початку роботи над кейсом. Педагогу не слід забувати про виховний вплив оцінки, який буде значним лише за умови її об’єктивності та справедливості.

Отже, для оптимального використання кейс-методу у професійній освіті необхідно дотримуватися усіх технологічних кроків як педагогу, так і учням, вдосконалювати власні навички застосування методу аналізу ситуацій та удосконалювати технології його реалізації на всіх етапах.

Ніяку проблему не можна вирішити

на тому рівні, на якому вона виникла

А. Ейнштейн