МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО–ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

КЕЙС-МЕТОД:

ВИКОРИСТАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ

Методична розробка

ЗАМЕНА СЛОВ!!!

Харків – 2011

 Штефан Л. В. Кейс-метод: використання у професійній освіті: методичний посібник / Л. В. Штефан , С. А. Лисенко , С. О.Шабельник. – Харків: УІПА, 2011. – 88 с.

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДУ КЕЙСІВ
1.1. Кейс-метод як педагогічна технологія
1.2. Технологія підготовки кейсу
1.3. Технологія застосування кейс-методу
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ КЕЙС-МЕТОДУ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ
ГЛОСАРІЙ
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Високий професіоналізм – обернена в професію творчість

Рінзбург

Розділ 1. Технологічні особливості методу кейсів

1.1. Кейс-метод як педагогічна технологія

Широко відомо, що термін «технологія» – грецького походження (technê – мистецтво, майстерність, ремесло і logos – знання, вчення), тобто «знання про майстерність», сьогодні трактується неоднозначно. Це й сукупність виробничих операцій, методів, процесів, способів, що використовуються у якій-небудь справі; знання про них; навчальна дисципліна, яка викладає ці знання [52, с. 855]. Відсутність монізму щодо трактування цього поняття породило в педагогіці різноманіття його розуміння, розширення та поглиблення змісту, широку й тривалу наукову дискусію, суперечності щодо визначення місця технології у педагогічному процесі [22, с. 295].

Кейс-метод відповідає особливостям технології навчання та більш широкого поняття – «педагогічна технологія» [47, с. 21-25]. Сутнісні основи цих понять виділені видатними вітчизняними і зарубіжними педагогами, як-от: змістовна техніка (В. Беспалько), педагогічний процес та його опис (І. Волков, М. Кларін, В. Онищук, Г. Селевко), модель педагогічної діяльності (В. Монахов). Найбільш повно, на наш погляд, передає особливості кейс-методу, як технології навчання, дефініція, яку запропонував В. Бондар: «Інтегративна модель навчально-виховного процесу з чітко визначеними цілями, діагностикою поточних і кінцевих результатів, розподілом навчально-виховного процесу на окремі компоненти. … Передбачає чітке та неухильне виконання певних навчальних дій в умовах оперативного зворотного зв’язку» [44, с. 907].

Метод ситуативного аналізу відповідає усім ознакам педагогічної технології й містить усі структурні складники, характерні для неї, які виділив Г. Селевко, як-от:

а) концепція;

б) змістовий компонент:

– цілі (стратегічні й тактичні);

– зміст навчання та виховання (Н. Тализіна та інші підкреслюють його системність, багатоаспектність, єдність, взаємопов’язаність та взаємообумовленість);

в) процесуальний (технологічний) компонент:

– організація навчально-виховного процесу;

• методи і форми діяльності учнів;

• методи і форми діяльності педагога;

– управлінська діяльність педагога навчально-виховним процесом;

• діагностика навчально-виховного процесу [33, с. 17].

На думку О. Долгорукова, означений метод має технологічні особливості [8, с. 4], сутність який розкриваються у таблиці 2.1.

Особливо важливим для кейс-технології є методичний аспект. Можна стверджувати, що кейсова технологія поєднує всі групи дидактичних методів, серед яких виділимо методи за класифікацією Ю. Бабанського:

– методи організації та здійснення навчально-виховного процесу (словесні, наочні, практичні);

– методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності: методи стимулювання інтересу та мотивації до навчання, методи стимулювання обов’язку та відповідальності;

– методи контролю і самоконтролю.

Кейс-метод, як технологія навчання, включає систему специфічних методів організації навчального процесу, які активізують усі його функції: мотиваційно-стимулювальну – метод дискусії; освітню – активний пошук та опрацювання навчальної інформації; розвивальну – творчий пошук рішень, інтерактивне обговорення; виховну й комунікативну – діалогічне і полі логічне спілкування; контролюючу – взаємовідбір рішень, взаємоконтроль, контроль процесу і результатів співпраці в малих групах з боку викладача.

Таблиця 2.1

Технологічні особливості кейс-методу

№ з/п	Кейс-метод як технологія …	Характеристика сутності технологічного аспекту кейс-методу
1.	… навчання	Поєднує теоретичний і практичний, мотиваційний і стимулювальний, розвивальний і творчий, управлінський і контрольний, самокерувальний і регулювальний аспекти, а також емоційно-вольовий, спрямований у сферу вибору певного рішення проблеми
2.	… колективного навчання	Важливим складником виступає взаємоузгоджена робота в групі (чи підгрупі) та обмін інформацією
3.	… розвивального навчання	Включає процедури індивідуального, групового і колективного розвитку, формування важливих особистісних якостей учнів
4.	… проектна	Відбувається процес формування проблеми та шляхів її вирішення на основі кейсу, який, з одного боку, виступає у вигляді певного завдання, а з іншого – як джерело для усвідомлення варіантів ефективних дій
5.	… «створення успіху»	Активізується діяльність учнів, стимулюється їхні успіхи та підкреслюються їхні досягнення. Це є однією з головних внутрішніх сил методу, яка впливає на формування стійкої позитивної мотивації та підвищення пізнавальної активності
6.	… аналітичного дослідження	Включає різномаїття операцій дослідницького процесу, аналітичні процедури
7.	… синергетична	Сутність її полягає в підготовці процедури «занурення» учнів у ситуацію, формування ефектів примноження знань, просвітлення, обміну відкриттями та ін.

У методологічному контексті кейс-метод являє собою складну систему, в яку інтегровані інші методи навчання; моделювання, системний аналіз, проблемний метод, уявний експеримент, методи опису, класифікації, ігрові методи (табл. 2.2) [49, с. 66].

Розглянемо сутність цих методів, використовуючи роботи ряду вчених та науковців (М. Кларін [16], Прокопенко І., Євдокимов В. [30], О. Матвієнко [23], С. Невєрович [26], О. Аксьонова [46] та ін.).

Метод моделювання. Наука не виробила єдиного погляду на поняття «модель», але більшість вчених погоджуються з тим, що модель – це мислиннєвий чи знаковий образу певного об’єкту (оригіналу), якому властиві три ознаки:

• відображає оригінал, але не у всіх його якостях, а тільки у найбільш важливих з точки зору цілей і задач дослідження;

Таблиця 2.2

Система основних методів навчання, інтегрованих до кейс-технології

№ з/п	Метод навчання, інтегрований до кейс-методу	Характеристика його ролі в кейс-методі
1.	Моделювання	Побудова моделі ситуації
2.	Системний аналіз	Системний розгляд та аналіз ситуації
3.	Мисленнєвий експеримент	Спосіб отримання знань про ситуацію шляхом її мисленнєвого експерименту
4.	Метод опису	Створення опису ситуації
5.	Проблемний метод	Розгляд проблеми, яка лежить у основі ситуації
6.	Метод класифікації	Створення упорядкованих переліків властивостей та складників ситуації
7.	Ігрові методи	Уявлення про можливі варіанти поведінки героїв ситуації
8.	Брейнстормінг («мозковий штурм» або «мозкова атака»)	Генерування ідей, які стосуються ситуації
9.	Дискусія	Обмін думками з приводу особливостей ситуації та шляхів її розв’язування
10.	Метод проб і помилок	Випадковий пошук варіантів вирішення проблеми
11.	Метод колективного блокнота (метод 635).	Являє собою різновид письмової розумової атаки
12.	Вирішення творчих завдань в «Р-групах»	Реалізує принцип наукової кооперації за рахунок застосування так званих рольових груп – «Р-груп»
13.	Метод синектики	У процесі аналізу та прийняття рішень дає можливість поєднати різнорідні елементи за аналогією
14.	Метод морфологічного аналіз	Розкладання на складові частини та аналіз різних комбінацій і варіантів
15.	Метод фокальних об’єктів (МФО).	Створює можливості для концентрації безлічі ідей щодо певної ідеї
16.	Метод контрольних питань (МКП)	Створює сприятливі умови для здійснення аналізу тими учнями, які потребують додаткового керівництва
17.	Метод семикратного пошуку	Дає можливість впевнитися у правильності групового рішення
18.	Метод інверсії (зворотного руху)	Розв’язанні нової проблеми на основі підходів, протилежних існуючому
19.	Метод номінальної групової техніки	На основі обмеження міжособистісних вербальних комунікацій на завершальному етапі запропоновані рішення ранжуються кожним учнем письмово
20.	Метод Дельфі	Розв’язання складних проблем, які стосуються багатьох учасників ринкової взаємодії
21.	Функціонально-вартісний аналіз (ФВА)	Дає можливість проаналізувати функції об’єкту, відволікаючись від інших його елементів
22.	Теорія рішення вина-хідницьких задач (ТРВЗ)	Дає можливість виявлення, уточнення і подолання технічної суперечності
23.	Система КАРУС	Реалізує п’ять стратегій, до яких входять: комбінування; аналогізація; реконструювання; універсальність та спонтанність.

• йому властива якість заміщення оригіналу, тобто модель підміняє оригінал у процесі маніпулювання з ним;

• знання, отримані у процесі дослідження моделі, можна перенести на оригінал [49, с. 69].

Метод моделювання являє собою побудову та використання моделі як деякого представника об’єкта, що тотожний оригіналу у найважливіших якостях. Але модель – значно простіше оригіналу, тому створює сприятливі умови для його вивчення.

Системний аналіз – один із найбільш поширених аналітичних методів. Він розкриває особливості системної цілісності об’єкта, який розглядається, на взаємообумовленості його структури та функцій. Є два види цього аналізу: дескриптивний і конструктивний. Основна мета дескриптивного аналізу – виявити, як функціонує система, у якій задана певна структура. Ціль конструктивного аналізу має протилежний вектор – підібрати під задані цілі й особливості функціонування системи оптимальну структуру. Обидва види аналізу досить часто доповнюють один одного. Але й інші різновиди системного аналізу, що робить його універсальним і досить перспективним методом у кейс-технології.

Метод мисленнєвого експерименту один із найбільш важливих у кейс-методі, який дозволяє перевіряти гіпотези щодо найважливіших моментів проблемної ситуації, можливих шляхах її рішення. Тут завжди на місці фраза: «Уявіть собі, що …». Дидактичне та виховне значення цього методу полягає у тому, що він формує уміння визначати причинно-наслідкові зв’язки, приховану динаміку, способи вирішення ситуації тощо.

Метод опису вимагає від учнів умінь формування певної системи факторів, які характеризують ситуацію кейсу. Опис ситуації має бути специфічним: менш суттєве маскуватиме більш суттєве, що вимагатиме від учнів умінь побачити важливе за менш важливим та відділити важливе від неважливого. Після вивчення кейсу учні мають дати власний системний опис ситуації, сформувати своє трактування наведених у ній фактів, оцінок, допущень та тієї частини, яка становить не розгорнуту в кейсі інформацію.

Проблемний метод полягає в умінні педагога виділити, сформулювати та довести до відома учнів певну проблему, яка є ядром ситуації та уміннях учнів сприйняти, усвідомити, діагностувати дану проблему та запропонувати низку рішень, з яких слід вибрати найбільш оптимальне. Проблемний метод розвиває в учнів конструктивні уміння й навички.

Метод класифікацій є одним із найважливіших методів пізнання. Він дає можливість більш повно усвідомити сутність певного явища як системи, виділивши його основні властивості, ознаки тощо. Кейс-технології передбачають використання різних класифікацій. Найбільш корисними є класифікації проблем та способів їхнього вирішення, факторів, які визначають ситуацію та ін.

Ігрові методи. Гра, як моделювання певної діяльності за визначеними правилами, з давніх часів відігравала важливу роль у суспільстві. Формально гра є непродуктивним видом діяльності, бо не створює продукту. Але за результатами впливу на людину, яка грає, її можна віднести саме до продуктивної діяльності. Гра має два результати: вторинний – перемогу чи поразку і первинний, який є більш важливим, – вплив на учасників, який проявляється у специфічній формі соціалізації людей, набуття ними досвіду і знань.

У кейс-методі використовується такий тип імітаційних ігор як ділова гра. Це – досить новий метод, який вперше використала у 30-х рр. ХХ ст. у Ленінграді М. Бернштейн. «Ділова гра – це імітаційний управлінський процес, тобто процес напрацювання й прийняття рішення для конкретної ситуації в умовах поетапного уточнення необхідних факторів, аналізу інформації, яка додатково поступає і виникає у процесі гри [49, с. 74]. Найбільш важливі ознаки гри:

– типовість, тобто відображення широкого кола типових ситуацій, що визначає її практичну цінність;

– проблемність, тобто відображення реальних утруднень, конфліктів, протиріч, які зустрічаються на практиці;

– мобілізація та використання скритих резервів. Це – резерви двох видів: резерви системи, якою керують (матеріальні, фінансові та ін.) та резерви самої особистості, які виявляються в ході гри, завдячуючи чому, вона підвищує свій професійний потенціал і розширює власні можливості.

Вчені виділили основні особливості «ефекту гри»:

• гра дає свободу: вона не задача, не обов’язок, не закон. Це – вільна дія, бо за наказом грати не можна;

• гра руйнує сіру буденність, монотонність процесів. Її особливість – неординарність;

• гра дає вихід в інші стани душі. Вона знімає перенапругу реального життя і замінює її добровільною та радісною мобілізацією духовних, інтелектуальних і фізичних сил;

• гра створює порядок. Система правил у грі абсолютна і не піддається сумнівам та порушенням, що виховує дисциплінованість, прагнення до порядку;

• гра створює гармонію, формує прагнення до досконалості. Вона містить елемент невизначеності, але всі протиріччя спрямовуються до свого розв’язання;

• гра створює захопленість. Вона не переслідує часткової користі, а захоплює людину повністю, активізує її здібності;

• гра дає можливість створити і згуртувати колектив. Захопленість грою є такою сильною, що ігрові контакти команди продовжують зберігатися й після її закінчення;

• гра дає елемент невизначеності, який стимулює й активізує діяльність мислення, налаштовує на пошук оптимальних рішень;

• гра надає компенсацію та нейтралізацію недоліків реальної дійсності, вносить певний романтизм у життя;

• гра дає розвиток уяві, яка необхідна для створення нових ситуацій, правил гри, систем, моделей тощо;

• гра дає стійкий інтерес до знань, які необхідні для її моделювання;

• гра дає можливість розвинути свій розум, оскільки слід вибудувати свою інтригу та реалізувати її;

• гра дає розвиток психологічній пластичності, бо містить такі стани як змагання, театральність гри, вживання у певні образи тощо;

• гра дає радість спілкування з однодумцями і виступає засобом колективного виховання і навчання;

• гра дає можливість успішно орієнтуватися в реальних життєвих і професійних ситуацій, які неодноразово програються учнями в думках;

• гра дає психологічну стійкість, формує активне ставлення до життя і цілеспрямованість при досягненні цілей.

Брейнстормінг («мозковий штурм» або «мозкова атака» ) як аналітичний метод групового рішення проблеми ґрунтується на вільному асоціюванні. Був запропонований у 30-х рр. ХХ ст. американським морським офіцером Алексом Осборном. Поступово популярність його стрімко зросла. А. Осборн розділив у часі процеси генерації ідей та їх критичний аналіз. Це стало можливим через створення двох груп: генераторів ідей (пропонують велику кількість ідей, якби «атакуючи» завдання) та експертів (проводять подальший аналіз запропонованих ідей після їх генерування).

Види методу:

• метод прямої мозкової атаки: має за мету пошук якомога більшого числа варіантів рішення завдання шляхом їх пропонування в умовах відсутності критики;

• метод зворотної мозкової атаки: має за мету аналіз слабких місць і дефектів об’єкту (технологічного процесу, машини або її вузла і т. д.), які необхідно удосконалити або замінити повністю. Після рекомендацій експертів проводиться прямий мозковий штурм по ліквідації та усуненню розкритих недоліків.

Метод поширився на сферу управління, навчання, активно-пізнавальних ігор і став одним із найбільш творчих методів. На думку Ю. Сурміна, він включає три фази:

• перша – входження у психологічну розкутість, відмова від стереотипів боязні видатися не досить поінформованим чи, навіть, смішним. Вимагає від педагога створення відповідних сприятливих умов, толерантності, взаємної довіри, таких стосунків, за яких ідеї втрачають індивідуальне авторство та стають результатом колективних творчих надбань. Основне завдання – заспокоїтися, не комплексувати, а налаштуватися на активну діяльність;

• друга – активна атака, штурм. Завдання цієї фази – породження потоків та лавини ідей. У цій фазі важливим є дотримання таких принципів:

1. Є ідея – говорю, немає ідеї – не мовчу.

2. Заохочення необмеженого асоціювання: чим більш не реальнішою видається ідея, тим краще.

3. Кількість запропонованих ідей повинно бути якомога більшим.

4. Ідеї, які висловлюються авторами, можна запозичувати з різних джерел, по-своєму їх комбінувати, перетворювати, покращувати.

5. Критика виключається, можна висловлювати будь-які думки без остраху, що їх визнають неприйнятними. Критиканів заздалегідь попереджують, що будуть позбавляти слова.

6. Соціальні статуси учасників не мають ніякого значення. Одночасно панують повна демократія і авторитаризм «схиблених» ідей.

7. Усі ідеї записуються в протокольний перелік ідей.

8. Час висловлювань – не більше 1-2 хвилин;

– третя фаза – творчий аналіз ідей з метою вибору оптимального вирішення проблеми за такими правилами:

1. Аналізувати всі ідеї, не допускаючи дискримінації жодної з них.

2. Знайти місце ідеї в системі і знайти певну систему під ідею.

3. «Не примножуй сутностей без потреби» («Бритва Оккама»).

4. Не слід порушувати красу, вишуканість та гармонію отриманого рішення.

5. Має бути принципово нове бачення проблеми та її рішення.

6. «Шукай перлину у непотребі».

«Мозковий штурм» у кейс-методі має своє особливе місце і, переважно, використовується при виникненні у групі утруднень стосовно осмислення ситуації, для підвищення активізації мисленнєвої діяльності учнів.

Дискусія – один із основних активних методів аналізу ситуацій. Він доцільно використовується за умов, коли учні володіють достатнім рівнем знань, самостійністю мислення, уміють логічно аргументувати, обґрунтовувати та доводити власну чи колективну точку зору. Але найважливіша умова успішності дискусії – висока професійна компетентність як педагога, так і кожного її учасника. Непідготовленість та слабка поінформованість учнів щодо сутності проблеми змусить самого вчителя викладати відповідні знання, а не примушувати їх самостійно шукати.

Метод проб і помилок. Метод полягає у випадковому пошуку варіантів вирішення певного завдання. Він не містить будь-яких правил генерування та оцінки ідей. Рекомендується для вирішення завдань із невеликою кількістю (до 20) варіантів. Метод активно використовував Томас Едісон, який отримав 1098 патентів у США і біля 3000 ще у 34 країнах світу. Працездатність Т. Едісона була неперевершеною. До 50 років цей дослідник плідно працював по 19,5 годин на добу. Лише в останні роки життя ця цифра знизилась до 17 годин. Недаремно він вважав, що творчість – це дев’яносто дев’ять відсотків поту і лише один відсоток натхнення. Такий підхід дозволив йому подолати головний недолік методу проб і помилок – низьку ефективність.

Метод колективного блокнота (метод 635). Метод є різновидом письмової розумової атаки. Група із шести учасників формулює проблему та шукає способи її вирішення. При цьому кожен учасник заносить у блокнот три пропозиції (для цього йому відведено 5 хв.) та передає їх сусідові. Той враховує пропозиції попередника та додає до них три власні і т. д. Процес закінчується, коли у блокнот внесено пропозиції усіх учасників. Час на обмірковування може збільшуватися на наступних ротаціях. Метод дає змогу отримати до 90 пропозицій.

Вирішення творчих завдань в «Р-групах». Метод реалізує принцип наукової кооперації за рахунок застосування так званих рольових груп – «Р-груп». Його розроблено інститутом історії природознавства і техніки (Росія). Вважається, що взаємодія людей буде більш ефективною, якщо завдання будуть вирішувати учасники з різними типами мислення. Оптимальним є склад групи з трьох чоловік: генератора ідей, критика та ерудита.

Підбір учасників на виконання цих ролей проводиться педагогом через застосування психологічних тестів на креативність, за даними спостережень та бесід. Від умілого підбору інженером-педагогом цих груп залежатиме ефективність діяльності по вирішенню певної проблеми.

Метод синектики. Головна ідея методу полягає у поєднанні різнорідних елементів за аналогією. Вона знайшла відображення у назві методу, адже «синектика» у перекладі з грецької означає поєднання. Автор методу – американський дослідник Уільям Гордон. У 1960 році він заснував спеціальну фірму, де почав навчати творчому мисленню.

Синектори навчаються пошуку нових ідей шляхом застосування чотирьох видів аналогій:

• особистісна (емпатія) – передбачає ототожнення дослідника з певним елементом проблемної ситуації (наприклад, із якою-небудь частиною механізму, деталлю машини тощо);

• пряма – полягає у пошуку схожих явищ і процесів у інших, часто несподіваних областях знання і практики;

• символічна – передбачає використання поетичних образів і метафор для формулювання завдань;

• фантастична – проблема вирішується як у казці через ігнорування фундаментальних законів природи.

Етапи роботи синекторів:

1. На першому етапі синектори формулюють і уточнюють проблему у вигляді «як вона дана». Особливістю етапу є те, що ніхто з учасників, окрім керівника, не знає конкретні умови завдання, оскільки їх передчасна конкретизація утрудняє абстрагування, не дає можливості відійти від звичного стилю мислення.

1. На другому етапі формулюють проблему у вигляді «як її розуміють». При цьому розглядають можливості по перетворенню незнайомої проблеми на ряд звичайних завдань.

2. На третьому етапі починається генерування ідей. При цьому проводиться своєрідна «екскурсія» по різних областях техніки, живої природи, психології для виявлення того, як аналогічні проблеми вирішуються в цих (далеких від вирішуваного завдання) галузях. У процесі знаходження таких прикладів синектори використовують всі види аналогій, розглянуті вище.

3. На четвертому етапі виявлені у процесі генерації ідеї переносяться до розгляду проблеми у вигляді «як вона дана» або «як її зрозуміли».

4. П’ятий етап передбачає вивчення та обговорення отриманих результатів, консультування з фахівцями, експериментування, пошук кращих способів реалізації ухваленого рішення.

Даний метод потребує поглибленої підготовки викладача до його реалізації. Але ці зусилля компенсуються якістю вирішення будь-яких проблем. Застосування методу в практиці інженерно-педагогічної діяльності рекомендується при вирішення найбільш складних завдань.

Метод морфологічного аналізу. Термін «морфологія» вперше використовував І. Гете – основоположник морфології організмів (вчення про форму та будову рослин і тварин) й одночасно великий німецький поет. Поняття «морфологія» у перекладі з латини означає знання структури, форми.

Автором методу морфологічного аналізу є швейцарський астроном Фріц Цвіккі. Саме він запропонував розкласти об’єкт на складові частини, занести їх до «морфологічної таблиці» (іноді її називають «морфологічним ящиком» або «морфологічною матрицею») та провести аналіз відповідних варіантів. Прототипом такого підходу є створена ще у ХІІІ ст. іспанським монахом Р. Луллієм машина для визначення різних комбінацій.

Етапи реалізації методу:

1-й етап: дається точне і повне формулювання поставленого завдання.

2-й етап: формулюються основні морфологічні ознаки технічного об’єкту (функціональні вузли, параметри), виходячи із закономірностей його будови.

3-й етап: проводиться незалежний розгляд всіх морфологічних ознак, для кожної з яких намічаються всі можливі варіанти вирішення проблеми.

4-й етап: складається багатовимірна матриця, у якій кожній морфологічній ознаці відповідає графа можливих варіантів рішення задачі.

5-й етап: відбувається аналіз та оцінка всіх без виключення варіантів рішення задачі з позицій якнайкращого виконання технічним об’єктом сформульованих для нього цілей та технічних функцій.

6-й етап: проводиться вибір одного або декількох синтезованих варіантів рішення завдання, які можуть виявитися перспективними для практичної реалізації.

Покажемо реалізацію метода на прикладі.

Завдання. Для підводного полювання використовуються відповідні рушниці. Однак, недосконалість їхньої конструкції часто стає причиною нештатних ситуацій. Зокрема, рушниця через велику вагу часто вислизає з рук. Яким чином можна вирішити цю проблему?

1-й етап. Завдання полягає у необхідності удосконалення рушниці для підводного полювання, яка повинна не вислизати з рук та мати невелику вагу.

2-й етап. Основними морфологічними ознаками даного технічного об’єкту можна визнати снаряд, джерело енергії, систему управління та систему стабілізації.

3-й етап. Проводиться незалежний розгляд всіх морфологічних ознак з виділенням всіх можливих варіантів вирішення проблеми. Для цього може використовуватись метод мозкового штурму. Наведемо результати одного з них. У ході його проведення було визначено, що в якості снаряда можуть використовуватись гарпун, ультразвук, куля тощо. Аналогічно проводиться розгляд інших морфологічних ознак рушниці для підводного полювання. У подальшому результати цієї роботи заносяться до багатовимірної матриці.

4-й етап. Складається багатовимірна матриця (табл. 2.3).

5-й етап. Відбувається аналіз та оцінка усіх варіантів.

Наприклад: варіант 1-А, 1-Б, 1- В, 1-Г означає, що снаряд має вигляд гарпуна, джерело енергії – пружина, система управління снарядом – механічна, стабілізація відбувається за рахунок використання корпусу.

Аналогічно можна виділити варіанти:

• 3-А, 2-Б, 3- В, 2-Г;

• 2-А, 3-Б, 1- В, 1-Г;

• 3-А, 1-Б, 2- В, 3-Г та ін.

Таблиця 2.3

Багатовимірна матриця вирішення проблеми

за методом морфологічного аналізу

Варі- анти	Морфологічні ознаки
	Снаряд	Джерело енергії	Система управління	Система стабілізації
	А	Б	В	Г
1.	Гарпун	Пружина	Механічна	Загальний корпус
2.	Ультразвук	Гума	Оптична	Відкидний приклад
3.	Куля	Маховик	Електрична	Якір

6-й етап. Проводиться вибір одного або декількох синтезованих варіантів рішення завдання.

Користуючись цим методом, Ф. Цвіккі у 1942 році, займаючись розробкою ракетних двигунів, запропонував 576 їх варіантів. До речі, серед них були і німецькі ФАУ-1 та ФАУ-2, які вважались на той час засекреченими. Метод має необмежені можливості і стає незамінним при вирішенні будь-яких технічних проблем.

Метод фокальних об’єктів (МФО). Метод створено у 1925 році професором Берлінського університету Фрідріхом Кунце й удосконалено у 1954 році американським винахідником Чарлзом Вайнтингом. Метод реалізується через застосування принципу концентрації безлічі ідей на певному об’єкті.

Етапи реалізації методу:

1-й етап: проводиться вибір фокального об’єкту та чітке формулювання мети його удосконалення;

2-й етап: відбувається вибір трьох-чотирьох випадкових об’єктів;

3-й етап: складаються списки ознак випадкових об’єктів;

4-й етап: проводиться генерування ідей шляхом приєднання до фокального об’єкту ознак випадкових об’єктів;

5-й етап: відбувається компонування гірлянд-асоціацій, результатом якого є вихід на нові ідеї;

6-й етап: проводиться оцінка ідей та відбір із отриманих варіантів найбільш оптимального.

Продемонструємо реалізацію методу на прикладі.

Завдання. Виробниче підприємство «Кристал» отримало замовлення на виготовлення пізнавальних іграшок для дітей. Для виконання завдання воно звернулось до одного з навчальних закладів м.Харкова з пропозицією щодо співпраці. Для цього навчальному закладу було запропоновано прийняти участь у розробці ідеї замовлення. Для виконання завдання кафедрою креативної педагогіки ВНЗ було обрано метод фокальних об’єктів. Наведемо їх підходи до реалізації завдання. Остаточний варіант залишається за Вами. Яким чином Ви пропонуєте вирішити завдання?

Приклад застосування методу фокальних об’єктів для пошуку ідеї оригінальної пізнавальної іграшки для дітей.

1. У якості випадкових об’єктів обираються такі, наприклад, як ручка, собака, телескоп та знаходяться їх ознаки (табл. 2.4).

2. Складаються гірлянди-асоціації. Наприклад: іграшка у вигляді шарикової ручки, яка кошлата та оснащена оптичною системою тощо.

Такі, на перший погляд, нісенітниці народжують цікаві варіанти вирішення задачі.

Таблиця 2.4

Характеристика випадкових об’єктів

Пор. №	Випадковий об'єкт	Характеристика об'єкту
1.	Ручка	Шарикова, багатокольорова, пір’яна, залізна
2.	Собака	Кошлата, мала, велика, короткошерсна, довговуха
3.	Телескоп	Оптичний, радіотелескоп, багатофункціональний

3. Проводиться оцінка ідей та відбір найбільш цікавого варіанту.

Застосування цього методу не знає меж. Так, в Уральському державному професійно-педагогічному університеті під керівництвом професора С. Новосьолова йде робота по застосуванню даного метода навіть для написання віршів. Цей метод дозволить й інженеру-педагогу значно збагатити свій педагогічний інструментарій, стати дієвим каналом формування творчої особистості.

Метод контрольних питань (МКП). Метод розроблено 1955 року у Кембріджському університеті (Англія) Тимом Ейлоартом. У подальшому він знайшов продовження в правилах М. Тринга та Е. Лейтуейта, у переліку питань Д.  Пойа.

Метод реалізується через наступну послідовну постановку питань, на які потрібно отримати відповіді:

1. Як можна по-новому застосувати об’єкт?

1. Як спростити та модернізувати його?

2. Чи можна щось збільшити (зменшити) в об’єкті?

3. Чи можна щось перетворити, перевернути в об’єкті?

4. Чи можна застосувати різні види енергії, матеріалів, нових технологій до об’єкту?

5. Чи можна застосувати «національний» підхід (наприклад, марнотратне американське рішення, складне китайське, хитре шотландське)?

Простота та чітка алгоритмічність методу стають підставою для його застосування у процесі використання кейс-методу в професійній освіті у тих випадках, коли той, хто навчається, потребує особливої уваги до керування навчально-пізнавальною діяльністю.

Метод семикратного пошуку. Метод розроблений ризьким винахідником Г. Бушем 1964 року Його засновано на використанні магічного числа «7». Це число ще у давніх греків вважалось щасливим і тому широко використовувалось (сім нот, сім днів на тижні, сім чудес світу тощо). У даному методі отримання результату відбувається після семикратного пошуку через такі кроки як-от :

• аналіз ситуації та суспільних потреб;

• аналіз функції аналогів та прототипів;

• постановка та формулювання завдання;

• генерування ідей;

• конкретизація (конструкція, форма, матеріал);

• відбір оптимального варіанту;

• розвиток та реалізація рішення.

Під час використання цього алгоритму послідовно треба ставити питання: «Хто? Що? Де? Чим? Навіщо? Ким? Коли?”.

Метод інверсії (зворотного руху). Метод передбачає використання при розв’язанні нової проблеми підходів, протилежних існуючому. Наприклад:

– розглянути функції об’єкта з іншого боку (пилосос може бути і розпилювачем рідини);

– замість дій, які передбачає існуюча технологія, застосувати протилежні (охолоджування замість нагрівання як способу консервування овочів та фруктів);

– зробити рухому частину об’єкта (чи зовнішнього середовища) нерухомою, а нерухому – рухомою (складальний конвеєр);

– перевернути об’єкт (з метою привернення уваги у такий спосіб часто подають рекламу).

Метод широко застосовують на практиці. Наприклад, дешевий і недовговічний товар може бути привабливішим для покупця, ніж довговічний, але дорогий (за таким принципом вибудувана товарна політика багатьох китайських фірм).

Метод номінальної групової техніки. Метод побудований за принципом обмеження міжособистісних комунікацій. Усі члени групи, яка вирішує творче завдання, свої думки щодо розв’язання проблеми викладають письмово. Відтак кожен учасник доповідає про суть свого проекту. Після цього запропоновані варіанти оцінюють усі (також письмово) методом ранжирування. Ідею, що отримала найвищу оцінку, приймають за основу рішення. Цей метод вимагає дотримання певних вимог:

– до роботи у групі запрошують тих, що вміло розв’язують проблеми, але раніше разом не працювали;

– учасники в процесі спільної роботи генерують власні ідеї, але можуть їх переглядати з урахуванням позиції колег;

– група налічує до 12-15 осіб (мінімум 6-8 );

– тривалість роботи групи до 5 годин;

– у процесі роботи відбувається взаємне доповнення думок учасників.

Метод Дельфі. Використовується для розв’язання складних проблем, які стосуються багатьох учасників ринкової взаємодії. Назва походить від давньогрецького Дельфійського оракула. Експертам пропонують питання і формулювання відповідей без аргументації. Наприклад, у відповідях можуть бути вказані числові оцінки параметрів досліджуваного явища. Отримані оцінки обробляють з метою одержання середньої і крайньої оцінок. Експертам повідомляють результати першого туру, вказуючи оцінки кожного. За відхилення оцінки від середнього значення експерт її аргументує.

У наступному турі експерти можуть змінити свою оцінку, пояснюючи причини коригування. Результати опрацьовують і повідомляють експертам знову. Тури повторюють, доки оцінки не стануть стабільними. Ітеративна (повторювальна) процедура опитування з повідомленням результатів оброблення та їх аргументацією спонукає експертів критично осмислювати свої судження. При опитуванні зберігається анонімність відповідей експертів, що виключає конформізм.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Розробниками цього методу вважаються інженер Пермського телефонного заводу Ю. Соболєв та фахівець американської фірми «Дженерал Електрик» Л. Майлз.

Метод полягає в абстрагуванні від реальної конструкції об’єкту і зосередженні уваги на його функціях. Чітко визначивши та сформулювавши всі функції аналізованого об’єкту та їх кількісні характеристики, розробник з’ясовує наскільки важливі та необхідні ті або інші функції, якими володіє прототип? Чи можна позбавитися від деяких «зайвих» функцій без збитку для загальної споживчої цінності об’єкту? Які характеристики і параметри елементів об’єкту можна змінити для зниження собівартості?

На сьогодні це один із найбільш перспективних методів, який потребує підвищеної уваги щодо застосування і у інженерно-педагогічній освіті.

Теорія рішення винахідницьких задач (ТРВЗ). Теорія рішення винахідницьких задач російського винахідника Г. Альтшуллера розглядає процес рішення такої задачі як послідовність операцій з виявлення, уточнення і подолання технічної суперечності. Спрямованість мислення досягається при цьому орієнтуванням на ідеальний спосіб, ідеальний пристрій. На всіх етапах рішення використовується системний підхід. Алгоритм включає також конкретні кроки по усуненню психологічних бар’єрів, має розвинений інформаційний апарат – дані про типові прийоми подолання технічних суперечностей. Оволодіння майбутнім фахівцем основами ТРВЗ відкриває безмежні можливості для творчості.

Система КАРУС. Назва системи КАРУС є абревіатурою, що складається з назв основних її стратегій, до яких входять: комбінування; аналогізація; реконструювання; універсальність та спонтанність. Автор її – український учений, академік В. Моляко.

Система передбачає виділення п’яти стратегій:

1. Стратегія пошуку аналогів – пов’язана з використанням раніше відомих конструкцій.

2. Стратегія комбінування – передбачає з’єднання різноманітних механізмів та їх функцій.

3. Реконструююча стратегія – пов’язана з перебудовою антагоністичного характеру (реконструювання навпаки: прямокутну конструкцію замінити круглою і таке інше).

4. Універсальна стратегія – передбачає поєднання попередніх.

5. Стратегія спонтанних, «випадкових» підстановок.

Система КАРУС пройшла успішну апробацію у педагогічній практиці. Практика застосування традиційних загальнонавчальних, науково-пошукових та інноваційних й евристичних педагогічних методів сприятиме ефективному вирішенню завдань з аналізу творчих ситуацій. Отже, як педагоги, так і учні мають досконало володіти цими методами.