1.2. Технологія підготовки кейсу

Важливою особливістю кейс-методу є підготовленість педагога до його використання, що вимагає від нього постійного професійного розвитку та удосконалення. Підвищення ефективності діяльності педагога з використання кейс-методу пов’язане з втіленням ряду спеціальних принципів:

• принцип різнобічності та ефективності дидактичного арсеналу;

• принцип партнерства та співробітництва з учнями;

• принцип зміщення ролі вчителя з трансляції та «розжовування знань» до організації процесу їх самостійного добування учнями. Сьогодні зростає роль педагога як експерта і консультанта, який допомагає учням зорієнтуватися у світі навчальної інформації;

• принцип використання досягнень психологічної і педагогічної науки, передового досвіду, накопиченого колегами;

• принцип творчості, який передбачає перетворення процесу підготовки кейсу і його використання на занятті у індивідуально неповторний творчий продукт;

• принцип прагматизму, який орієнтує на чітке визначення можливостей того чи іншого кейсу, а також результатів навчання.

Ці принципи мають виконуватися на усіх етапах діяльності викладача з використання кейс-технології. Першим таким етапом є підготовка кейсу.

Кейсом називають спеціальний комплекс, що містить опис ситуації, постановку проблеми, питання, на які мають орієнтуватися студенти, матеріали з навчальною інформацією, перелік джерел інформації.

Щодо структури кейсу, то у науці не існує єдиної думки. Так, О. Михайлова вважає, що кейс має три складники:

• часовий складник системи координат, який означає, що всі події кейсу повинні бути хронологічно послідовно вибудувані;

• сюжетний складник, який забезпечує чітко промальовану сюжетну лінію;

• роз’яснювальний складник, який робить ситуацію, викладену в кейсі, до дрібниць зрозумілою читачеві [25].

Ю. Сурмін виділяє інші три складники кейсу, які нам здаються більш обґрунтованими:

• сюжетна частина, яка являє собою сукупність дій та подій, що розкриває зміст кейсу;

• інформаційна частина, яка містить необхідну для кейсу інформацію;

• методична частина, яка пояснює місце даного кейсу в курсі навчального предмету і формулює завдання з аналізу кейсу [49, с. 168].

Приступаючи до розробки кейсу, педагог має усвідомлювати усі технологічні етапи цього процесу. Основою його є розуміння багатоаспектності джерел для виділення проблеми, розгортання ситуаційного сюжету та створення кейсу (рис. 2.1) [49, с. 147].

У практиці розробки кейсів переважає не гармонійне використання усіх джерел (життя суспільства, наука, освіта), а домінування одного або двох. Слід не втрачати з поля зору той факт, що кейс – це метод навчання та виховання, отже у ньому на першому плані стоять навчальні та виховні завдання, що задає певний елемент умовності у відображенні реального життя.

Проблема

Життя суспільства

Сюжет

Факти

Аналітична діяльність

Цілі та завдання навчання

КЕЙС

Наука

Освіта

Науки, інтегровані у кейс-метод

Методи навчання та виховання, інтегровані у кейс-метод

Системний підхід

Цілі та завдання виховання

Рис. 1.1. Схема джерел для створення кейсу.

Перераховані вище джерела є основними, первинними. Крім них, існують й інші важливі джерела:

• художня і публіцистична література, сюжети якої можуть підказати ідеї кейсів;

• матеріали місцевого характеру: про діяльність компаній, організацій, взаємини у місцевій громаді, досягнення науковців. Учні впевненіше себе почувають у процесі рішення кейсу, якщо матеріал їм добре відомий;

• статистичні матеріали, які придають кейсу логічність і чіткість;

• наукові статті, монографії, наукові звіти, присвячені різним проблемам. Наукові статті поглиблюють розуміння окремих питань, монографії дають системні знання про предмет розгляду, а наукові звіти характеризуються актуальністю та новизною;

• Інтернет та його ресурси.

Процес збору інформації для розробки кейсу має кілька етапів:

• вивчення подібних ситуацій, відображених у кейсах;

• збір інформації на об’єкті, про який йде мова у ситуації (виробництво, організація, навчальний заклад, управлінська ланка тощо), відбір найважливіших даних, описання її у вибраному формат;

• збір навчальної інформації, яка стосується проблематики ситуації.

У процесі вивчення низки подібних ситуацій, слід керуватися такими основними вимогами до ситуації:

• актуальність ситуації, яка описується у кейсі. З часом ситуація, тобто формальна оболонка кейсу, змінюється та старіє, що знижує зацікавленість учнів у її розгляді;

• важливість, доречність ситуації. Неглибокі та малозмістовні проблемні ситуації дискредитують метод кейсів;

• ситуація має бути реальною, в не надуманою;

• ситуація має містити протиріччя, яке є основою для виділення проблеми. Проблема не повинна «знаходитися на поверхні», до неї слід підходити, спираючись на інформацію кейсу;

• точне визначення головних тем і проблематики ситуації буде орієнтиром викладачеві при формуванні чітких та зрозумілих учням питань;

• слід змінювати формат ситуацій, урізноманітнювати стиль, розмір, форму;

• текст опису ситуації має бути цікавим та зрозумілим для учнів [17, с. 62].

У науковій літературі підкреслюються такі особливості конкретної ситуації:

– події розглядаються як низка рішень, які призводять до певних наслідків;

– існування головного діючого героя, який приймає рішення та має проаналізувати ситуацію, визначити альтернативні варіанти дій;

– обстановка, у якій відбувається дія, має бути апріорі знайома майбутнім слухачам;

– існування деяких ключових персонажів, свідків подів, що описуються, та які можуть поділитися поглядами, а також запропонувати різні версії одних і тих подій;

– якщо в ситуації розглянуто декілька тем і питань, необхідно чітко визначити, до якого розділу цю ситуацію можна віднести, тобто, визначити тематику підзаголовку;

– необхідно приймати тільки одне ключове рішення, але впродовж подій, що описуються, можна приймати й другорядні рішення, якщо вони призводять до певних наслідків. Крім того, необхідно надати групі достатню кількість питань для обговорення впродовж певного часу, на основі яких малі групи зможуть зробити корисні висновки [17, с. 62].

Надзвичайно важливою виступає вимога схвалення відображення у розробленому кейсі інформації, отриманої від певного працівника (працівників) організації, підприємства. Таке схвалення (дозвіл на використання) підтверджує правдивість відомостей та реальність використаної ситуації. Інформація має бути достатньою для того, щоб учень вписав себе у відтворену в кейсі ситуацію, та міг ототожнити й позиції інших осіб, які діють у ній;

Викладач використовує вже напрацьовану або розробляє власну модель конкретної ситуації, яка є можливою (або такою, що відбулася) у реальній професійній діяльності. Для рішення проблеми, яка є основою ситуації, викладачем підбирається певна навчальна інформація. Це – текст обсягом від кількох до кількох десятків сторінок, які й містять теоретичне дидактичне завдання для студентів. Ті, що навчаються, вивчають кейс, залучаючи ще й матеріали теоретичного курсу та інші джерела. У підгрупах, на які розбивається група, йде попереднє обговорення проблеми, напрацьовуються шляхи її розв’язання. Потім організується дискусія між групами. При цьому викладач виступає у ролі ведучого, який генерує питання, фіксує відповіді, підтримує і спрямовує обговорення, тобто виступає у ролі диспетчера процесу співтворчості.