8. Предмет економічної науки.

Предмет дослідження будь-якої науки розкриває суттєві сторони об’єкту, означає мету дослідження.

Економічна наука – це система теоретичних знань про закони економічної діяльності суспільства. Звідси випливає розуміння предмету економічної науки – економічної діяльності.

Вважається, що предметом вивчення національної ек. науки є національне багатство, але у подальшому, це уявлення все більше починають пов’язувати з обмеженістю (рідкістю) наявних ресурсів. Важливо відмітити, що економічна наука вивчає не самі рідкісні ресурси. Економічна наука вивчає економічну діяльність, що пов’язана з виробництвом, розподілом, обміном та споживанням економічних благ.

Дослідження предмету економічної науки відбуваються на двох основних рівнях економіки – мікро- та макрорівнях. Відповідно розрізняють мікроекономіку та макроекономіку.

Існує багато різноманітних визначень економічної теорії. Вони значною мірою залежать від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Тривалий час вважалось, що предметом економічної науки є причини зростання матеріального добробуту людей, багатства.

На сучасному ж етапі розвитку економіки вважають, що економічна наука досліджує людську поведінку з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими ресурсами, які можуть мати різне використання. Отже економічна наука сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів з метою задоволення потреб суспільства та кожного його члена.

9. Функції економічної науки.

Економічна наука - це система теоретичних знань про закони економічної діяльності суспільства.

Економічна наука виконує такі функції: 1). Теоретична – є вихідною і визначальною. Сутність її полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво і розподіл матеріальних благ. Вивчення економічної теорії зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які визначають глибоку суть конкретної економічної системи. 2). Практична – полягає у розробці принципів та методів науково обґрунтованої економічної політики держави. Економісти беруть участь у визначенні економ ічних стратегій, тобто довгострокової господарської політики держави. 3). Світоглядна (виховна) – вироблення нового типу економічного мислення; формування сучасного світогляду людини, уявлення про функції економіки на національному та загальносвітовому рівнях. 4). Ідеологічна - висновки економічної науки завжди стосуються інтересів певних груп, тому економічна теорія не може бути незалежною від ідеології.

Крім того, виділяють: 5). Прогностична – передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом’якшення перебігу деяких негативних процесів. 6) Методологічна функція - використання економічних знань для здійснення досліджень у галузі прикладних дисциплін. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, дає змогу об’єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, логіку економічних процесів.

10. Етапи розвитку економічної науки

Слово «економія» складається із двох слів: «ойкос» (будинок, домашнє господарство) і «номос» (знаю, закон). Тому буквально «економія» означає науку про домоведення, про мистецтво ведення домашнього господарства.

Економічна наука на шляху свого розвитку пройшла такі етапи: Меркантилізм (15-17ст) - концепція, що бачила основу національного процвітання в нагромадженні благородних металів (золота й срібла), що вважалися головними формами багатства. Представники: А. Монкрет’єн, Томас Мен, Жан Батист Кольбер. Школа фізіократів,(17-18 ст) представники якої вважали, що тільки земля продуктивна й що тільки праця сільськогосподарських працівників здатні створити чистий продукт, тобто дохід, що перевищує витрати. Всі інші види діяльності (промисловість, торгівля) є «марними», оскільки вони лише переробляють продукти, не збільшуючи їхню кількість. Пр.:Франсуа Кене і і Анн Тюрго. Класична школа, (18-19 ст) заслугами якої було поглиблення та розкриття законів розвитку, нових методів дослідження (науковий). Класики були прихильниками ідеї ек лібералізму, мін втручання д-ви в економіку, ринкового саморегулювання. Вчених-класиків розділяють на такі дві групи: І хвиля – Петті, Кене, Смітт, Рікардо; ІІ хвиля – Сей, що є автором теорії трьох факторів виробництва; французький класик Бастіа; Мілль; Кері, діяльність якого пов’язана з розвитком світових відносин США. Відомим представником класичної школи є Карл Маркс, який розробив теорію додаткової трудової власності та став в основі виникнення пролетарської політичної економії. Маржиналізм. (ХІХ-ХХ ст..) Його представники Карл Менгер, Євгеній Бем-Баверк, Фрідріх Візер розробили теорію граничної корисності, яка стала основним принципом маржиналізму. Неокласичний напрям (ХІХ ст..), засновником якого став Альфред Маршалл. Він розробив свою універсальну теорію цін, де немає класів, а натомість є продавці-покупці, виробники-споживачі. У центрі уваги неокласиків – аналіз умов, за яких споживачі й виробники максимізують свій прибуток. Представники: Артур Пігу, Карл Менгер, Євгені Бем-Баверк, Фрідріх Візер. Кейнсіанство (ХХ ст..) – центр уваги переміщується на проблеми макроекономіки. Джон Мейнард Кейнс вбачав двигун економіки не в пропозиції, а в попиті. Для підвищення сукупного попиту Кейнс рекомендував використовувати податково-бюджетну та кредитно-грошову політику держави. Монетаризм (ХХ ст..) ставить в центр макроекономічної політики гроші. Завдання держави тут зводяться до контролю над емісією грошей і грошовою масою, досягненню збалансованого державного бюджету, боротьби з інфляцією тощо. Представники: Давид Юм, Мілтон Фрідмен. Інституціоналізм (20 ст) – Веблен, Мітчен, Генбрейт. Обєктом дослідж є окремі інституції: корпорації, монополії. Сучасний неоінституціоналізм (післявоєнний період). В рамках цього напряму виникають економічна теорія прав власності (Рональд Коуз), теорія економічної організації (Р. Коуз та Олівер Вільямсон), теорія суспільного вибору (Джеймс Б’юкенен).

11. Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету.

На основі економічної теорії сформувалися і розвиваються самостійні економічні науки, сутність яких утворює систему економічних наук. З точки зору масштабів досліджуваного об’єкта розрізняють рівні економічного дослідження, яким відповідають такі складові економічної теорії або наукової дисципліни: Мікроекономіка (дослідження поведінки і мотивів діяльності суб’єктів первинної данки – домогосподарств, підприємств за умов обмежених ресурсів та альтернативних напрямків їх використання; Мезоекономіка (вивчає окремі галузі і підсистеми національної економіки – АПК, торговельно-промисловий комплекс, територіально-промисловий комплекс, ВЕЗ); Макроекономіка (вивчає економічну систему в цілому, всю економіку або окремі її укрупнені складові – сектори, сфери тощо, суспільне відтворення в цілому, категорії як фінанси, зайнятість, безробіття); Мегаекономіка – міжнародна економіка (вивчає взаємозв’язки національних господарств (економік), міжнародні економічні відносини в межах світового господарства).

За сферами дослідження економічні науки поділяються на: Загальні (фундаментальні): економічна теорія, історія економічних вчень, економічна історія. Функціональні (міжгалузеві, спеціальні): фінанси, кредит, економіка праці, маркетинг, бухгалтерський облік; Галузеві: економіка торгівлі, сільського господарства, банківської справи тощо; Підприємства (промислові підприємства, сільського сподар ської фірми); Регіональні (економіка окремої країни, економіка регіону в межах країни);

Стикові економічні науки – економічна історія, економічна статистика, економічна географія.

Вирішальною ознакою економічних знань є їх науковість. Узагальнені економічні знання фокусуються у вигляді економічної теорії, яка тільки тоді стає науковою, коли підтверджена практикою, життям, реальною дійсністю. Тому кожна з фундамента льних економічних дисциплін повинна мати своє чітко окреслене коло категорій і понять, які згодом необхідно конкретизувати в інших нормативних дисциплінах – залежно від подальшої спеціалізації кожного фахівця.