- •1.1. Предмет і завдання педагогічної психології
- •1.2. МіЖпредметні зв'язки педагогічної психології з іншими науками
- •1.4. Поняття соціалізації
- •2.1. Методологічні принципи
- •1.2. Навчання
- •1.3. ОсноВні лінії психічного розвитку в процесі наВчання й Виховання
- •2.1. Історичні методи організації наВчання
- •2.2. Історичні форми організації навчання
- •3.1. Типи навчання
- •3.2. Психологічні моделі навчання
- •4.1. Класифікація ВидіВ навчання
- •4.2. Програмоване навчання
- •4.3. Сугестопедичне навчання
- •4.4. ЗнакоВо-контекстне навчання
- •4.5. Модульне наВчання
- •1.1. Поняття про научіння й учіння
- •1.2. Механізми й закони научіння
- •2.1. Учіння як пізнавальна діяльність
- •2.2. ЗарубіЖні концепції учіння
- •2.3. Вітчизняні теорії учіння
- •2.4. Теорія цілеспрямованої навчальної діяльності
- •2.5. РіВнеВий аналіз наВчальної діяльності
- •3.1. Мотиваційний компонент навчальної діяльності
- •3.2. Орієнтовний компонент
- •3.4. РефлексиВно-оціночніш компонент
- •3.5. Змістовий компонент
- •3.6. Вікова динаміка формування компонентів навчальної діяльності
- •4.1. Поняття наВчальності та її структура
- •5.2. Основні напрями педагогічного забезпечування розвитку самоосвіти
- •1.3. Методологічні й методичні принципи ВихоВання
- •1.4. Поняття ВихоВного ( ВплиВу
- •2.1. Мораль як сукупність соціальних норм
- •2.2. Вікові особливості морального Виховання
- •3.1. Характер як проблема педагогічної психології
- •3.2. Психологічний підхід до формування просоціальної спрямованості особистості
- •3.3. Психологічні аспекти Виховання доВільності людини
- •4.3. Правила ефективного сімейного виховання дітей
- •5.1. Поняття ВаЖкоВихоВуВаності
- •5.3. Акцентуації характеру як причина ВаЖкоВихоВуВаності
- •5.4. Основні симптоми шкільної психологічної дезадаптації
- •5.5. Методи психокорекції осіб з деВіантними ознаками
- •1.2. Психологічний аналіз педагогічного спілкування
- •1.3. Особистість педагога як предмет психологічного дослідЖення
- •2.1. Предмет і завдання психологічної слуЖби в системі освіти
- •2.2. Основні напрями роботи психолога освіти
- •3. Повчання, моралізація, проповідь
- •4. Поради, пропозиції, пояснення
- •5. Нотації, наставляння, логічна аргументація
- •6. Осуд, "вирок", критична оцінка, докір
- •7. Похвала, згода
- •8. Пристижування, глузування, лайка, обзивання
- •9. Інтерпретація, аналіз, постановка діагнозу
- •10. Заспокоювання, співчуття, підтримка, допомога, утішання
- •11. Розслідування, допит, запитання
- •12. Відхід, відволікання уваги, розрада, гумор (спроба перетворити на жарт)
- •5. Психологічні питання перевиховування
6. Осуд, "вирок", критична оцінка, докір
Ці повідомлення, вірогідно, більшою мірою, ніж інші, змушують дітей почувати себе невідповідними, залежними, дурноголовими, негідними, поганими. Я-концепція дитини формується здебільшого під впливом оцінок і суджень батьків. Як вони її оцінюють, так, переважно, дитина й саме оцінює себе. (Ятак часто чув, що я поганий, що відчував, що повинен бути поганим.)
Негативна критика часто викликає контркритику. (Я бачу, що ви робите те саме! Вам можна, а мені не можна ?До себе ви не такі суворі.)
Оцінка сильно впливає на дітей і в тому смислі, що вони починають приховувати й замовчувати свої почуття від дорослих. (Якщо я розповім їм, вони стануть мене засуджувати.)
Діти, як і дорослі, не хочуть, щоб їх оцінювали негативно. На це вони відповідають захистами з метою захистити свій Я-образ. Часто вони переживають злість, почуття ненависті до дорослих, які їх оцінюють, навіть у випадках, коли покарання справедливе.
7. Похвала, згода
На противагу загальноприйнятій думці про те, що похвала завжди корисна дитині, вона часто викликає негативні ефекти.
Позитивна оцінка, яка не відповідає Я-образові дитини, може викликати сильні негативні переживання й ворожість до суб'єкта оцінювання. (Я—не гарненька, я—потворна. Я ненавиджу своє волосся. Я не грала добре, я була огидна.)
Діти роблять висновок, що коли на цей раз дорослі оцінили їх схвально, то на наступний раз вони можуть оцінити їх і негативно. Окрім того, відсутність похвали від дорослих, які використовують
362
ДОДАТОК 2
її часто, дитина може інтерпретувати як засудження. (Вони не сказали нічого схвального про мою зачіску, це означає, що вона їм не сподобалась.)
Похвалу дитина часто сприймає як спробу маніпулювати нею — хитрий спосіб змусити її зробити те, чого бажають дорослі. (Ви так говорите, щоб я старанніше вчилася.)
Діти іноді роблять висновок, що дорослі не розуміють їх, коли хвалять. (Ти ніколи не сказала б так, якби знала, що я дійсно думаю про себе.)
Вони часто соромляться і відчувають дискомфорт, одержуючи похвалу, особливо у присутності друзів. (Ох, тату, але ж це не правда!)
Діти, яких багато хвалять, можуть стати залежними від тих, хто демонструє таке постійне позитивне підкріплення, потребувати постійної похвали і навіть вимагати її. {Ти нічого не сказала про те, як я прибрав у кімнаті. Або: Я гарний маленький хлопчик? Або: Мамо, який я зараз маю вигляд? Або: Правда, гарний малюнок?)
8. Пристижування, глузування, лайка, обзивання
Подібні повідомлення можуть спричинити руйнівний вплив на образ-Я дитини. Вони спроможні змусити її відчути себе негідною, поганою, нелюбимою. Найчастіша реакція дітей на подібні висловлювання — бумерангом вернути їх дорослим. (А ти — великий буркотун. Або: Ще треба подивитися, хто з нас більший ледар.)
Коли дитина одержує подібне повідомлення від дорослих, які прагнуть впливати на неї, малоймовірно, що такий вплив буде реалізовано. Замість того дитина може виправдати себе й звести нанівець справедливу оцінку дорослих. (І зовсім я не виглядаю вульгарно, так нафарбувавши очі. Або: Несправедливе й смішне зауваження!)