- •1.1. Предмет і завдання педагогічної психології
- •1.2. МіЖпредметні зв'язки педагогічної психології з іншими науками
- •1.4. Поняття соціалізації
- •2.1. Методологічні принципи
- •1.2. Навчання
- •1.3. ОсноВні лінії психічного розвитку в процесі наВчання й Виховання
- •2.1. Історичні методи організації наВчання
- •2.2. Історичні форми організації навчання
- •3.1. Типи навчання
- •3.2. Психологічні моделі навчання
- •4.1. Класифікація ВидіВ навчання
- •4.2. Програмоване навчання
- •4.3. Сугестопедичне навчання
- •4.4. ЗнакоВо-контекстне навчання
- •4.5. Модульне наВчання
- •1.1. Поняття про научіння й учіння
- •1.2. Механізми й закони научіння
- •2.1. Учіння як пізнавальна діяльність
- •2.2. ЗарубіЖні концепції учіння
- •2.3. Вітчизняні теорії учіння
- •2.4. Теорія цілеспрямованої навчальної діяльності
- •2.5. РіВнеВий аналіз наВчальної діяльності
- •3.1. Мотиваційний компонент навчальної діяльності
- •3.2. Орієнтовний компонент
- •3.4. РефлексиВно-оціночніш компонент
- •3.5. Змістовий компонент
- •3.6. Вікова динаміка формування компонентів навчальної діяльності
- •4.1. Поняття наВчальності та її структура
- •5.2. Основні напрями педагогічного забезпечування розвитку самоосвіти
- •1.3. Методологічні й методичні принципи ВихоВання
- •1.4. Поняття ВихоВного ( ВплиВу
- •2.1. Мораль як сукупність соціальних норм
- •2.2. Вікові особливості морального Виховання
- •3.1. Характер як проблема педагогічної психології
- •3.2. Психологічний підхід до формування просоціальної спрямованості особистості
- •3.3. Психологічні аспекти Виховання доВільності людини
- •4.3. Правила ефективного сімейного виховання дітей
- •5.1. Поняття ВаЖкоВихоВуВаності
- •5.3. Акцентуації характеру як причина ВаЖкоВихоВуВаності
- •5.4. Основні симптоми шкільної психологічної дезадаптації
- •5.5. Методи психокорекції осіб з деВіантними ознаками
- •1.2. Психологічний аналіз педагогічного спілкування
- •1.3. Особистість педагога як предмет психологічного дослідЖення
- •2.1. Предмет і завдання психологічної слуЖби в системі освіти
- •2.2. Основні напрями роботи психолога освіти
- •3. Повчання, моралізація, проповідь
- •4. Поради, пропозиції, пояснення
- •5. Нотації, наставляння, логічна аргументація
- •6. Осуд, "вирок", критична оцінка, докір
- •7. Похвала, згода
- •8. Пристижування, глузування, лайка, обзивання
- •9. Інтерпретація, аналіз, постановка діагнозу
- •10. Заспокоювання, співчуття, підтримка, допомога, утішання
- •11. Розслідування, допит, запитання
- •12. Відхід, відволікання уваги, розрада, гумор (спроба перетворити на жарт)
- •5. Психологічні питання перевиховування
3. Повчання, моралізація, проповідь
Подібні повідомлення спираються у своєму впливі на дитину на владу зовнішнього авторитету, припису, обов'язку. Діти можуть відповідати на "повинен", "зобов'язаний" супротивом і ще більшим обстоюванням власної позиції. Такі висловлювання можуть змусити дитину відчути, що дорослий не здатний поводитися вільно, що він вважає: правильно діяти — це діяти так, як діють за даних обставин інші. (Ти мусиш діяти правильно.)
Вони можуть стати причиною актуалізації в дитини почуття вини — почуття, що вона "погана". (Ти не повинна так думати.)
Можуть заставити дитину відчувати, що дорослі не довіряють її здатності обгрунтовано оцінювати плани інших людей, їхню позицію. (Ти завжди повинен поважати своїх учителів.)
4. Поради, пропозиції, пояснення
Такі повідомлення дитина часто переживає як свідчення того, що дорослі не довіряють її оцінці або її здатності знайти правильне рішення. Вони можуть так вплинути на дитину, що вона перестане сама думати й вирішувати проблеми і стане несамостійною, занадто залежною від референтного оточення: батьків, учителів, друзів, старших за віком.
Іноді діти чинять сильний супротив порадам та ідеям батьків. (Дай мені самому подумати! Не хочу, щоб мені казали, що робити.)
Емоційно порада часто передає дитині установки зверхності дорослих (Твоя мати й я знаємо, як краще). Як наслідок, діти можуть набути почуття власної неповноцінності. (Чому я не подумав про це? Або: Ти завжди знаєш, що робити.)
Разом з тим порада, особливо якщо вона суперечить очікуванням, може викликати у дитини і відчуття, що дорослі зовсім не розуміють її. (Ти 6 не пропонував такого, якби знав, що я відчуваю.) Постійні поради призводять до того, що дитина весь час намагається реалізувати ідеї й поради дорослих, а на створення й реалізацію власних ідей у неї просто не вистачає часу.
5. Нотації, наставляння, логічна аргументація
Намагання повчати іншого часто викликає у того, хто вчиться, почуття власної невідповідності, незначності, відчуття, що дорослий намагається підкорити його собі. (Ви завжди думаєте, що ви все знаєте.)
Логіка факту часто викликає у дитини супротив і захист. (Ви думаєте, я цього не знаю ?)
361
ДОДАТКИ
Дитині, як і дорослим, рідко подобається показувати, що вона не має рації. Відповідно вона безкомпромісно захищає власну позицію. (Не ви маєте рацію, а я! Ви не можете мене переконати.)
Дітям зазвичай не подобаються наставляння дорослих. (Вони говорять і говорять, а я повинен сидіти й слухати.)
Часто діти дуже добре знають ті факти, на яких наполягають дорослі, читаючи нотації, і чинять супротив припущенню дорослих про їхню недостатню поінформованість. (Я все це знаю, і вам зовсім не потрібно мені про все це розповідати.)
Іноді діти вдаються й до відчайдушних методів, наприклад, знецінюють факти, до яких апелюють дорослі. (Ну, ви дуже старі, щоб у цьому тямити. Твої ідеї застарілі й випиши з моди. Ти старомодний і смішний.)
Іноді вони ігнорують факти. (Мені байдуже. Хай так буде. Зі мною такого не станеться.)